"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Надворi холодно й лячно. "Як-то татусь добиратиметься з церкви додому,
як подола║ високi замети? - стиска║ться серце в Павла. - Та ще й
нездоровий, цiлi два тижнi хорував..."
Хлопчик вiдходить од вiкна, лiзе на пiч. Там тепло, особливо коли
зари║шся в сухе просо.
Сестричка Олеся i бабуся давно сидять на печi.
- Бабусю, розкажiть про жар-птицю, - блага║ Олеся.
- Лiпше про Бову-королевича або Котигорошка, - просить Павло.
- Нi, про жар-птицю... - копилить губи дiвчинка. - Вона менi снилась
уночi - така гарна-гарна, червона, аж горить...
Баба Марта нiби й не чу║ онукiв, ┐┐ голова схилена, очi заплющенi,
висхлi пальцi поволеньки перегортають гаряче просо. Мовить напiвпошепки:
- Хотiла, дiточки, розказати вам про Кощея Безсмертного.
- Кажiть!
- Кажiть!
- Передумала. Пiзно вже. Там багато вбивають, зарубують людей. Супроти
ночi про такi страхи господнi розказувати не годиться, не заснете, а
найпаче ти, Павлуню. О тiм розповiм завтра вдень, а зараз - iншу казочку.
Жила собi в одному селi, що належало Потоцькому, вдовиця,
бiдна-пребiдна та ще й недужа. Звали ┐┐ по-вуличному Зозулею. Якось пiшла
в лiс по опеньки. Тiльки почала збирати, коли гульк - ┐де Потоцький.
Рушниця через плече, поряд - гончi хорти бiжать. Як стояла над пеньком,
так i отерпла - не ворухнеться.
Пiд'┐хав до не┐ магнат.
"Що ти тут робиш?"
"Опеньки збираю, паночку, - насилу вимовила. - Для дiток..."
"Як прозива║шся?" - перебив.
"Зозулею, паночку".
"Зозуля?!"
"Зозуля, паночку".
Скривились пановi губи в ║хиднiй посмiшцi.
"Коли зозуля, то лiзь на дерево та й кукай по-зозулячому".
"Слаба я, ласкавий паночку, немiчна, не вилiзу", - крiзь сльози мовить
жiнка.
"Лiзь, пiдсаджу..."
Стала нещасна дряпатись на дуба, а вiн - нага║м ┐┐, нага║м по плечах,
по ногах: пiдсаджу║, недолюдок.
Ледве вибралась на першу гiлляку, вся труситься, мов у лихоманцi.
"Починай кувати!"
"Ку-ку! Ку-ку!.." - закувала.
А вiн, гаспид, пiдвiв рушницю - бабах-ах! - i молодиця впала на землю.
Йому весело:
"Славна зозулька, - регоче. - Докувалася, ма║ш... Ха-ха-ха..."
Онук захлипав.
- Чого ти, Павлуню? - стривожилась бабуся.
- Поганий пан...
--Поганий, онучку, поганий. Усi вони такi.
- А я його уб'ю.
- Не вб'║ш, Павлуню, ще маленький.
- Виросту, стану великий i тодi...