"Микола Сиротюк. Забiлiли снiги (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- А вашi ж?
- Мо┐ сьогоднi обiйдуться, щодня, слава богу, п'ють.
- Спасибi.
- На здоров'я. Згодом кислячку свiженького принесу. Тримайтеся, Ксеню,
не пiддавайтесь розпуцi.
На подвiр'я, зайшов Iван Огнивенко. Повiтав сусiдку, яка вже перелазила
через тин, запалив цигарку.
- Зна║те, Ксеню, що я надумав?
- Скажiть.
- Оце ж нинi буде сходка, громада найматиме мене до череди.
- Ну?
- Чи не став би ваш Павло пiдпаском?
- Малий зовсiм.
- Усi ми були малими. А робота легка - бiгатиме при менi.
- Багато клопоту завдасть вам...
- Тим не журiться. Заробить на чоботята до школи, на свитку. То
вiддасте?
- Берiть...

3_

На толоцi пастухам трохи легше: хоч вона бiльше схожа на гарман, нiж на
пасовисько, бо трава на нiй вискубана й витоптана дотла, але там ║ де
розiйтися, ба й погедзитись скотинi. I тому менше мороки з нею - пiдпасич
може присiсти, лягти горiлиць, вдивлятись у марево, що сунеться над
видноколом, помрiяти, злетiти думками у високость далеку, забути, що
хочеться ┐сти.
Гнати ж череду на водопiй - тяжка мука. Худоби чимало, понад пiвсотнi,
прогiн довгий i вузький, як суголовок, обабiч стиснутий ланами пансько┐
кукурудзи та гречки. Нi Огнивенко та його три пiдпасичi, нi пси, якi
безугавно гасають, ошкiрюючи зуби, не годнi змусити скотину йти спокiйно.
Корови буцаються, пiдштрикують одна одну рогами, забiгають у пашню,
роблять потрави.
Над прогоном безперервно луна║:
- Лиса-а! Куди тебе несе?
- Гей, Ряба!
- Бодай ти йому здохла!
- Трястя на тебе нема!
- Хоч би сибiрку на вас хто наслав!
- Балая! Щоб тобi!..
Крик ущуха║ лише тодi, коли худоба заходить у рiчку, а потiм, напившись
досхочу, обляга║ться на березi i лiниво ремига║.
Чередники, всiвшись кружком пiд старезною вербою, обiдають.
- Бог на помiч, хлопцi! - гука║ Кузьма Одновухий, наливаючи воду в
животате барило.
- Казали боги, щоб i ви помогли, - вiдповiда║ Огнивенко узвича║ним
серед слобожан жартом. - Кому везеш воду?
- До школи. Оксана Петрiвна зiбрала жiнок, тинькують, бiлять класи,
чоловiки лагодять парти. Но-о, гнiдий!
Барило, похитуючись на труськiй дорозi, хова║ться мiж крайнiми хатами.