"Микола Сиротюк. Лихi лiта Ойкумени (Укр.)" - читать интересную книгу автора

життя або смерть люду кутригурського. Той, кому вида║ться нинi, що не те
кажу, завтра сам узрить, що я казав правду. Роди знемагають, кметi! Вiд
суховi┐в, спеки, падежу. А коли так, чи треба уподiбнюватися зайцю, що
тука║ куща iтаптрттотт;ого мудрiстю? Усi, хто чуп тут .iиiдуиiш,
yuuitiiuлися: багата на злаки i всi iншi дари земля ║, бiльше того ║
слушна пагода прийти i сiсти на пiй володарями. Скажете, у нас не така
сила, як у склавший? Так i землi ж нам треба склавшiам!
Ма║ш! Вiд багатьох сподiвався почути таке, тiльки по вiд Коврата. Невже
збився з путi й повiрив, що хан саме так хоче? Прокляття! За ним багато
хто сто┐ть, можуть вчяти гору над помiркованiшими.
Покон не дозволя║ хановi перечити радним, ба навiть виказувати свою
прихильнiсть чи неприхильнiсть до ┐хньо┐ речницi. Одначе, коли
висловляться всi, мусить пiдвестися й сказати сво║ слово - таке, щоб всiма
сприйнялося i всiх утвердило в хановiй правотi. На що пошлеться,
дошукуючись того слова, коли бiльшiсть мислитиме iнакше? Назве ту
бiльшiсть недостойними бути привiдцями в родах? А чи личить йому, молодому
хановi, виставляти себе так перед кметями?
"Чому ж тодi ┐м личить виставляти мене перед усiх безтямком i вважати
за безтямка? Еге, чому?"
- Усi висловилися? - пiдвiвся i став на повний i не набагато менший,
нiж у Коврата, зрiст.
- Усi!
- I сказали, що хотiли сказати? Мовчання.
- Питаю: чи все сказали, що хотiли сказати?
- Та нiби ж усе.
- То слухайте, що я скажу. Подiляю намiри вашi полiпшити долю люду
кутригурського. Подiляю й ту, всiма сподiвану, мисль, що зараз ║ нагода
пiти за Дупай i сiсти на лiпших, нiж ма║мо, землях. Та по подiляю всього
iншого, кметi, i найперше пе подiляю поспiшностi. Кажете ма║мо знятися
родами сво┐ми i йти з усiма пожитками негайно. Л я питаю: як же цс ми
знiмемося й пiдемо з дiтьми, родовою старинею, пожитками, що ║ в кожному
родi, на зиму глядячи? Чи встигнемо i землю взяти па меч i сулицю, i
стiйбища розбити в одiбранiй у роме┐в землi, i про тепло в наметах
подбати? Стужi там такi ж лютi, як i тут, на Онгулi, i поживи для себе,
комопей, товару, що ║ в кожному родi, теж треба буде не менше, нiж тут. А
ще хотiв би знати й таке: посяга║мо на Задунав'я i забува║мо чомусь, що
перш нiж вийти в ромейськi землi й утвердити себе в них, ма║мо пройти по
антськiй землi. Чому нiхто з вас не замислився, як пройдемо, коли анти
сiли вже на самому Дуна┐ й перекрили колпсь доступну всiм гостипну цуп"? З
мечем i сулiiцсю? Л чи етапе в пас сплп i па аптiв, i на роме┐в? Не етапе,
кметi. Отож i гадаю собi: коли вже ми нацiлилися йти в ромейськi землi,
спершу ма║мо пiти до антiв та скласти з ними ряд па мир i злагоду. Без
того похiд наш у роме┐ не буде успiшним i пожиточним.
- Досi ж всi ходили за Дунай та з-за Дунаю i по питали згоди.
- Досi - так, а вiднинi не ходитимуть. Кажу ж, апти стали там ратною
силою, сподiваюсь, розумi║те, що то по так собi.
Кметi, мабуть, не сподiвалися такого - знов загомонiли. Та гомiн ┐хнiй
не обiцяв уже бурi.
- Хто ж пiде з сольством? На кого покладемо повиннiсть ублагати антiв,
аби дозволили iти через ┐хню землю з миром?