"Михайло Стельмах. Чотири броди (Укр.)" - читать интересную книгу автора

нижчих шкiл. Вашою ║диною школою i книгою була книга землi, зерно у землi,
сонце над землею, i дiти бiля персiв, i дiти бiля нiг.
Золоте Вiдродження змалювало людству мадонн. А хто змалював наших
босоногих мадонн iз сапкою в руках чи серпом на плечi та дитям бiля
персiв, що знали не шовки, а лише нерiвне, шорстке полотно? I чи
зрозумiють це тi, що вже не знатимуть полотна i полинового смутку давнини?
Чи будуть довiку не як ношу, а як вдячнiсть нести в душi свято i сум
материнських очей i синiвську вiрнiсть батькам, що шаблями вирубували
новий час на чорних та ханських шляхах, щоб вони, цi шляхи, зосталися
тiльки полином пам'ятi, а не шрамами сьогодення?..
Послухав би цi роздуми цинiк типу Магазаника, загелготiв би гуса┐юм:
- Ге-ге-ге, нащо менi отой романтики чад, коли краще срiбний
карбованець у кишенi чи пiвлiтра на столi.
Цьому нечестивцю i тридцять срiбляникiв по обтяжать нi кишонi, нi
совiстi... Та що це я в таку пiч про казна-що? Чи це з болота нечиста сила
наляга║?
З пшеничного поля Данило поглянув на той обшир, який густiше проростав
туманом та й зникав у туманi. Цей гиблий шмат землi, що колесом
одкочувався вiд татарського броду й козачо┐ долини, i досi по мав власно┐
назви, хоча тут люди не раз знаходили неповний притулок вiд давнiх i
д'недавнiх ординцiв. Бiда, бува║, жене чоловiка навiть до гаддя. А посеред
цього болота ║ плесо, де вода така темна, нiби на чорному каменi настояна,
i мiсяць-бiлогривець не може просвiтити ┐┐. Чи ║ там риба? Напевне ║, бо
недарма на купинах у заростях тiлорiзу, а то й на водi мають гнiздування
чорнi крячки.
Данило так виразно уявив ┐х, що навiть почув хрипкi, простудженi голоси
дружного птаства, яке вмi║ вберегти себе i вiд хижака, i вiд людини.
За татарським бродом, недалеко вiд присiлка, голосисто озвався молодий
погонич-птах:
- Крийок-крок, крийок-крок!
I вiн, малий, покинувши батькiв, уже робить сво┐ першi кроки в життi.
Чого ж, ще навiть не навчившись лiтати, шука║ пташеня у цьому свiтi i
кому, i для чого пода║ свiй самотнiй голос?
- Крийок-крок...
Отак i вiн, Данило, ще неоперений, залишився без батька-матерi. Батька
на далекiй Золотiй Липi забрала вiйна, коли йому, Даниловi, було вiсiм
рокiв, а мати ще кiлька лiт i на шляхах, i на торжищах, i в спiлому срiблi
жита, i коло бродiв допитувалась у людей: чи десь не бачили, чи, бува, не
чули... Та й, не допитавшись на цьому свiтi, пiшла на той, мов стеблина
сивого жита. I на землi не стало ще однi║┐ жницi, а на небi зажеврiла ще
одна зiрка. I вже нiхто не почу║ ┐┐ земного голосу.

Розлилися води
На чотири броди,
Що в першому бродi
Соловей спiва║,
Соловей спiва║ -
Весну розвива║...

Це весною, коли нуртувала i шаленiла хмiльна вода. А влiтку, як тiльки