"Григip (Григорiй) Тютюнник. Зав'язь (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Григiр (Григорiй) Тютюнник.

Зав'язь


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



- Куди це ти, парубче, наджигурився? - питають з полу дiд Лаврiн i
прикахикують насмiшкувато, наче й справдi щось про мене знають. А що в тiм
такого, що я нову сорочку нап'яв i кiбчика на головi прислинив,- може, я
на збори пiду?
У хатi споночiло так, що й цвiлi по кутках не видно, i шибки посинiли,
мов на грозу. А пiд полом бiлi║ картопля:
ключки повикидала, в землю проситься.
Пора менi вирушати.
Беру на косинчику пляшечку одеколону, поливаю носовик i помiчаю, як на
дiдовiй щоцi ворушиться оте чорненьке дупельце, що хворий зуб колись
викрутив: смiються. В'┐дливi - страх! I я знаю чого.
Тож було, як вечiр настане, то вони й починають: про те, як ┐м у
австрiйському полонi жилося, якi пироги там печуть та як гарно з-пiд корiв
вичищають. А вже зима як прийде, як захурделить, то я й з печi не злажу.
Сиджу, спiваю з дiдом колядок рiзних:
Звiзда гряде чудно
З восток на полудно,
Над вертепом сiя║,
Христа-царя явля║...
А тепер - минулося. Тепер я... самi ж, бач, кажуть: парубок...
Iду до дверей, а вони:
- Ото як женишся на тiй проявi, то кислички тобi, внуче, не тiльки
снитимуться, а ще й привидяться.
- Дiду, перестаньте,прошу.
- ...бо то дiвка з тi║┐ куряви, що чорти на дорогах крутять!
- Просто в не┐ мiцний характер,- кажу спокiйно, аби швидше виприснути з
дому.
- Еге ж,бубонять,- i тюрма мiцна, та чорт ┐й рад...
Ну, годi. Хряпаю дверима i виходжу на порiг. Надворi пахне молодим
осокорячим листям, а з грядок тягне теплим гнiйком, торiшнiми бур'янами i
мокрим попелом. Садок уже одцвiвся i густо вкрив землю бiлими пелюстками.
Вiтер щодня потроху вигорта║ ┐х на шлях, i коли вночi ┐де якась приблудна
машина, вони рожевим валком котяться за нею слiдом аж до мосту, а там
падають у рiчку.