"Григip (Григорiй) Тютюнник. Вогник далеко в степу (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Тi, що курили, кинулися до дверей.
- Назад! - тоненько закричав майстер. - Принести менi черевик! - Вiн
стояв, тримаючись рукою за верстак, i пiдстрибував на однiй нозi, а друга
була в самiй шкарпетцi.
Тi тро║ боязко, огинаючись, принесли черевик. Майстер узув його,
притупнув ногою, i сказав звичайним голосом:
- Ну от... А то що ж я - на однiй нозi вчитиму вас далi, чи як? - Вiн
вийняв з кишенi ще дово║нний "Кiровський" годинник, якийсь час дивився на
нього то зблизька, то здалека i знову крикнув тонким голоском: - Кiнець
перерви!
Ми позносили його iнструменти, але як не намагалися скласти ┐х купкою,
вони розсковзувалися. Так i зосталися лежати проти сонця на верстаку,
виграючи срiблом...
Майстер дiстав зi сво║┐ тумбочки жерстяну викройку, наклав ┐┐ на лист
залiза, що ми виправили з гiльз, i обвiв кругом тоненьким шильцем.
Викройка була схожа на невеликий щит, якi малюють у пiдручниках з iсторi┐
стародавнього свiту, а вгорi, над щитом - схоже щось на крильця. Хлопцi
вгадували по-всякому. Однi казали, що це для комбайнiв, iншi - що для
сошникiв на сiвалки, тiльки треба ще гнути i зварювати електрозваркою.
- Руба║мо по контуру, за мiлiметр од лi-нi-┐, - оголосив майстер,
закiнчивши розмiчати. - Тепер уже не до землi, а до плашок на ваших
верстаках. Хто рiвнiше обруба║, тому буде легше обробляти свою заготовку
терпугом. До ро-бо-ти!
I знову перепадало нашим пальцям, знову ми сичали й зализували садна.
Але цього разу було iде болячiше, бо ми били себе вдруге у тi ж самiсiнькi
.мiсця, що й до перерви.
Коли ж ми закiнчили врубати i "по контуру" i, затиснувши заготовки у
лещата, взялися за терпуги, то в майстернi розляглося таке гарчання, що в
животi холонуло. Пiд "фронт" нашi "катюшi" й нiмецькi шестиствольнi
мiномети стрiляли тихiше...
За пiвтори години до обiду майстер i Гришуха зiбрали заготовки - хто
добре обпиляв, хто абияк - i понесли до кузнi у протилежний куток
емтеесiвського двору. А нам наказано було прибрати "робочi мiсця" i
вiдпочивати, доки вони повернуться. Ми позмiтали обрубки та ошурки з-пiд
терпугiв (у майстернi закружляв проти вiкон блискучий металевий пилок);
потiм крутили бормашину, хто дiставав до ручки; iншi пробували обточувати
на наждаку шматочки залiза, а в кого був козик - то козик. Одне слово,
проганяли голод.
Емтеесiвський двигун просвистiв на обiд, запахкав повiльнiше,
повiльнiше i зовсiм став. Паси теж зупинилися. У дворi зробилося тихо. Ми
вже нiчим не забавлялися. Сидiли попiд стiною майстернi на сонечку, як
соннi горобцi - рядочком, а перед очима стояла тiльки черга до ┐дальнi.
Саме в цей час якогось сiрого гуртового онiмiння з-за механiчно┐
майстернi, де кузня, вийшли майстер i Гришуха. Обидва вони несли по двi
в'язки нанизаних на дротиння готових - готовiсiньких... лопат: з
продовгуватими горбиками посерединi, з рунками, заклепанi, з дiрочками для
цвяхiв, щоб держак прибивать - ну все, як у справжньо┐ лопати! Ми
попiдхоплювалися з-пiд стiни, стовпилися.
- От... - сказав майстер, поклавши в'язки на землю i втираючи пiлоткою
мокре чоло. - Перша ваша продукцiя. I - першого сорту! Лопати вашi не