"Григip (Григорiй) Тютюнник. Вогник далеко в степу (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Деремося кам'янкою вгору, хвалимо Василя, що молодець, не побоявся, що
давно нам пора було б до цього додуматися.
- Це ж про┐хали раз - уже вiдкинь вiд чотирьох з половиною тисяч
дев'ять кiлометрiв. Удруге - ще й дев'ять! - вигуку║ Силка.
Зiйшли на гору, а Обора лежить на листi пiд кленом, пiдперши долонею
голову.
- Чого ти? - диву║мося. - Зiгнав?
- Нi. А що менi за iнтерес с'амому ┐хати?
I ми поклали собi, що тепер будемо пiдчiплюватися усi гуртом. Хто
перший вскочить у кузов, той пода║ менi руку, бо я не дiстану до борта. Я
то достаю, як iде "студебеккер" або "шевролет": у них заднiй борт низький,
з ланцюжками по боках, та й буфери великi- за щось та вчеплюся. Спершу
можна за буфер або ланцюжок, а тодi вже й за борт.
Ми добре зна║мо свою гору: де шофери перемикають швидкостi з четверто┐
на третю, де з третьо┐ на другу i з друго┐ на першу. Правда, це залежить
вiд того, на вантажена машина чи порожня, але ми навчилися здалеку, по
мотору впiзнавати: така чи така. Зiстрибу║мо в райцентрi бiля олiйницi:
там найбiльшi вибо┐ни, i шофери завжди пригальмовують перед ними.
Трапляються й злi. Один вивiз нас на гору, розiгнав машину - радi║мо:
┐демо! А вiн раптом - тиць на гальма! Ми посплигували - i врозтiч. Хвилин
десять ганявся за нами з корбою в руках. "Ви, - кричить, - борт менi
одломили на тому тижнi! Я вам покажу чiплятися!.." Гука║мо здалеку, що то
не ми, що то вiн переплутав. Свариться корбою i злошкiриться. Тiльки вiн
до кабiни - ми знову пiдходимо. I як би не рвав з мiсця - вчепимося. Але
таки до┐хали швидше, нiж дiйшли б! Ми прозвали того шофера Фрiцом, бо на
ньому була жовта шкiряна шапка з козирком.
Василь Кiбкало теж простяга║ менi руку, як пiдчепимося, разом з Оборою
та Силкою, але я ┐┐, пiсля того вечора з Манею, не беру.
Другого дня дорогою до училища придержав його за рукав, доки хлопцi
одiйшли далi.
- Ти вчора груддя кидав? - питаю.
- Яке груддя? - поставив брови-кiлочки вгору. - Чого б це я його кидав?
Я спати пiшов.
Чую по голосу, бачу: бреше вiн. I пiсля того за його руку не хапаюся.
Не сяду - пiшки дiйду.
Тепер вiн пiдлизу║ться до Василiв - виносить ┐м уранцi i дiлить на
трьох пирiг або окра║ць перепiчки: в нього батько машинiстом бiля
молотарки...
Добре було у вереснi та на початку жовтня. Виходимо з дому о п'ятiй
годинi, а надворi уже видно чи розвидня║ться. Тепер нам почина║
розвиднятися пiд райцентром. А то поночi йдемо: один за одним, вервечкою,
слiд у слiд, i мiня║мося мiсцями - або Василi попереду, або я. Робимо
протопти наослiп, навпомацки.
На теорi┐ нiчого, встига║мо за пiвдня вiдпочити. Коли ж практика, тодi
цiлий день на ногах: пиля║мо, свердлимо бормашиною, ходимо в кузню
молотобойцями, а треба - заготовля║мо поковки для зубил, молоткiв,
плоскогубцiв, хвостовикiв для мулярських кельм.
У мене i ще в десятьох наших - молоток. Майстер видав нам найкращi,
найновiшi терпуги: багато пиляти - чотири плоскостi i бойок п'ятий. Руки
вже звикли, не болять, а от ноги...