"Григip (Григорiй) Тютюнник. Вогник далеко в степу (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Деки ми розштовхували один одного, щоб бути в першому ряду, директор i
майстер пiдiйшли. I не встигли ми ще вирiвнятися, нi зробити "рiвняння на
середину" пiд команду Гришухи, як майстер уперся кiнчиками пальцiв собi у
праве вухо, випнув груди наскiльки те дозволяв "баян" на його спинi, i
бадьорим тоненьким голоском крикнув:
- Здрастуйте, товаришi- ремiсники п'ято┐ групи! - i усмiхнувся зовсiм
беззубим ротом.
Якби вiн хоч ногами, перед тим, як узятися пiд козирок, нiчого не
робив, а то клацнув розшнурованим черевиком об зашнурований так хвацько,
що ледь не збив самого себе, i шнурок простягнувся збоку.
- Здрав'я желаем, товарищ майстер! - урозлад, весело крикнули ми.
Майстер прибрав руку вiд вуха i, смiючись старечим смiхом, хрипкенько,
сказав:
- Ну, от ми й зустрiлися! - Вiн нахилився, наставив на нас свiй "баян"
i почав зашнуровувати черевик.
Директор теж усмiхався. Потiм посуровiшав i подав команду "вiльно".
- Товаришi ремiсники, - сказав вiн, пiдождавши, поки дiдусик упорався з
черевиком, i випростався. - Нарештi ми знайшли для вашо┐ групи майстра.
Федiр Демидович Снiп - слюсар-iнструментальник найвищого розряду. Крiм
того, вiн ще i слюсар-лекальщик, тобто вмi║ робити з металу все: вiд
молотка до найдрiбнiшого годинникового механiзму. Пiд час вiйни Федiр
Демидович був слюсарем-зброярем на заводi i робив для фронту кулемети.
Зараз Федiр Двмвдрвич пенсiонep. Але, зваживши на наше велике прохання,
вiн погодився взяти i вивчити вашу групу. He прошу, а наказую, - директор
виразно пiдняв палець, - наказую шанувати його золотi руки, його похилий
вiк i звання робiтника-вчителя. Багато хто з вашо┐ групи подали менi
заяви, у яких просять переводу в механiки. Ця група вже вибрана, товаришi,
з тих, хто мав вищу, иiж у вас шести- i семикласну освiту. До того ж скажу
вам по секрету: хто такий механiк? За два роки вони вивчать, два трактори
- ХТЗ i "Унiверсал" та два комбайни - "Сталiнець" i "Комунар", от i все.
Ми розiшлемо ┐х по емтеесах у райони нашо┐ областi. A ви... У вас буде
освiта i спецiальнiсть заводських iнтелiгентiв-iнструментальникiв! Вас ми
направимо у мiста, на великi заводи. Ваше майбутн║ - завтрашнiй день
робiтничого класу, завидне майбутн║, хлопцi! I ще одне: майстер - ваш
учитель i батько, всi ви перед ним рiвнi, як рiвнi перед батьками, хоч
бiльшiсть iз вас, - директор опустив очi i притишив голос, - можливо, й не
пам'ята║ сво┐х батькiв...
Вiн глянув на майстра - той кивав головою i швидким чiпким поглядом
черкав по кожному обличчю в строю. Дивно, але навiть дитбудинкiвцi не
витримували його погляду: скiльки було в майстрових очах яко┐сь гостро┐
прицiленостi i старечого суму.
До ┐дальнi ми йшли, чiтко вибиваючи крок i з гордо пiднятими головами:
тепер i в нас ║ майстер! I будемо ми не якимись там сеге механiками, а
заводськими iнтелiгентами у великих мiстах!
Снiдала вся трупа за трьома столами, по десятеро за одним. Перед кожним
уже лежала пайка хлiба по двiстi грамiв i стояла залiзна тарiлка вiвсяного
супу - ми звали його "суп i-го-го".
Майстер теж сидiв з нами, за першим столом, причепившись на кра║чок
довгого ослона, хоч для майстрiв був окремий стiл у кутку тiсно┐, як i
учбовий корпус, ┐дальнi. Вiн ┐в, поклавши пiлотку, як i всi ми, собi нa