"Григip (Григорiй) Тютюнник. Вогник далеко в степу (Укр.)" - читать интересную книгу автора

колiна; ┐в по-старечому - швидко кутуляв трохи виставленими вперед зубами
i пiдборiддям.
Потiм подали друге - чай в алюмiнi║вих кухлях. Десять кухлiв на
алюмiнi║вiй тацi на кожен стiл. Ми зацокотiли ложками, мiшаючи рудуватий
окрiп - хто мiшав держачком, хто черпачком. Кухля просто так, пальцями, не
вдержиш, то подiставали з колiн пiлотки i - пiлотками. Чай був дужче
несолодкий, нiж солодкий: пийнеш раз - наче з цукром, пийнеш удруге - наче
нi. I в цiй чайовiй тишi - тiльки губи дмуть у кухлi - майстер раптом
голосно сказав, пiднявши кухоль високо над столом i теж обгорнутий
пiлоткою.
- Чай, дiтки, треба мiшати в обидва боки: спершу налiво, потiм направо
- тодi вiн буде солодший.
Наша i ще двi групи, що сидiли за iншими столами, засмiялися. Майстри -
теж. А кухарi за "амбразурою" мовчали.
Ми дивилися на iншi столи переможно: ось який у нас майстер, дарма що
маленький i старенький
Снiданок ми нiколи не ┐ли з хл┐бом. Що б там не подавали, суп чи кашу,
хлiб залишався цiлий. I вже коли ось-ось мала пролунати команда "встати!",
ми пускали по руках солянку з сiрою крупною сiллю, кожен брав з не┐ пучку
солi i трусив нею пайку, потiм удавлював дрiбки великим пальцем у м'якушку
i ховав хлiб до кишенi. Цей винахiд сподобався усьому училищу, бо нi до
снiданку, нi в снiданок нам не хотiлося ┐сти дужче, нiж пiсля снiданку.
Дорогу вiд училища до МТС, де нашi майстернi, ми проходили з пiснями, -
аптеку, заготзерно, сушарку, базар - все з пiснями. Далi було пустирище,
за ним - МТС. Тут ми вже йшли мовчки i не в ногу.
Вируша║мо з училищного двору п'ятьма колонами. Майстри - на два кроки
попереду кожно┐ групи, старости - збоку.
- Заспiвуй! - лунають команди.
I почина║ться.... якесь мiсиво з пiсень, вихор якийсь, бо в кожно┐
групи - своя пiсня. У першо┐ - "Смуглянка", у друго┐ - "Ох, да вспомним,
братцы, вы кубанцы", у третьо┐ - "В степи под Херсоном", у четверто┐ -
"Скакав козак через долину", у нас - "Дальневосточная"... Решта п'ять груп
лишилися на "теорiю", у них теж ║ сво┐ пiснi.
I от щоранку, вiд восьмо┐ до дев'ято┐ години, коли групи йдуть на
практику, наш маленький райцентрик, наполовину розбитий бомбами i
снарядами, гуде пiснями. Назустрiч нам, брукiвкою, теж стро║м, iдуть на
свою практику - у кравецькi майстернi - дiвчата з сорокового училища,
"сороконiжки", - тi, що зосталися пiд вiйну сиротами, ┐х назбирали з
багатьох районiв. Зодягненi вони в чорнi або синi плаття до поясочкiв з
блискучими вузькими бляшками "РУ-40" i в чорнi берети з бiлими
молоточками, як i в нас на пiлотках. Чорнявi, бiлявi, блiденькi, тонкi...
У них теж ║ "шкентелi", там тупцяють дрiбнi, як оце я. Вони теж iдуть з
пiснями - ми кажемо: "пищать", i, порiвнявшись з ними, глушимо ┐х,
надриваючи горлянку до охрипу:
Сто-им на стра-же, всегда-всегда!
А если ска-жет страна труда:
Прицелом точным - врага в упор!
Даль-не-вос-точ-ная, даешь отпор,
Кра-сно-зна-менная, смелее в бой!
Смелее в бой!