"Григip (Григорiй) Тютюнник. Вогник далеко в степу (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Коли ми отак "гряка║мо" пiсню, "сороконiжки", iз середини строю й тi,
що на "шкентелi", затуляють вушка долонями i всiм виглядом сво┐м,
усмiшечками виказують любеньку згоду, що ми, мужчини, таки сильнiшi за них
А дiвчата правофланговi, вищi, сягнистi, вже схожi чимось на жiнок,
пiдморгують нашим правофланговим - це де бiдовiшi, а сором'язливi - тi
опускають очi й на щоках у них займаються рум'янцi. Я в цьому теж трошки
вже тямлю.
Спiва║мо до пустирища за базаром. Далi вийма║мо з кишень присоленi
пайки i мовчки ┐мо. Староста - теж. А майстри сходяться в круг i йдуть
гомонять про щось сво║. Крiм нашого. Вiн бiжка додався вiд колони дбiк,
згорбився, наставив у небо свiй "баян", рве щось у .травi i похапцем
запиха║ у кишенi. Майстри з iнших груп стежать за його заняттям i
посмiхаються...
У майстернi, куди нас завели "справа по одному", не було нiчого такого:
нi дивовижних верстатiв, якi ми кожен сам по собi повигадували, нi
iнструментiв, розкладених по поличках, нi креслень та схем на стiнах.
Стояли тiльки зсунутi один до одного п'ять верстакiв з неструганих дощок i
на кожному - шестеро лещат, по тро║ з обох бокiв. Бiля них лежали молоток,
зубило, терпуг i товста залiзна плашка. В одному кутку - бормашина з
великим колесом (нею свердлять залiзо), у другому - ручне наждачне точило.
Все це ми бачили ще дiтьми, у колгоспiвських кузнях, i, може, тому
похнюпилися усi: отака майстерня!.. кдине, що здивувало нас, - купа
снарядних гiльз, рiвненько складених попiд стiною, штук сто, а може, i
бiльше. Вони дивилися на нас пробитими капсулами... Верстати були не
однаковi: першi два вищi, ще два нижчi i п'ятий, останнiй, найнижчий.
Майстер обмiряв нас очима i метушливо, майже бiгцем розводив по мiсцях.
При цьому вiн брав кожного за плечi i легенько пхав поперед себе,
примовляючи: "Сюди, сюди, сюди..." Менi та ще п'ятьом малорослим хлопцям
випало мiсце за найнижчим верстаком.
Розставивши всiх, майстер подрiбушив до свого верстачка, присунутого до
наших упоперек, став за ним i урочисто, як з трибуни, промовив:
- Товаришi, увага сюди! У-ва-га! Перед вами - вашi робочi мiсця. Зараз
вони вам ще чужi, але незабаром стануть рiдними...
Його слухали понуро, зорили у вiкна, за якими посеред емтеесiвського
двору порпалися бiля комбайна "механiки". Майстер перейняв те позиркування
i, швидко червонiючи, тоненьким голосом, що бува║ у дiтей та у старих,
закричав:
- Не ви-ду-му-ва-ти дурного! Завтра вашi ме-ха-нi-ки робитимуть отуто
те ж саме, що й ви сьогоднi. Всi починатимуть з ручок i з пучок! Панiв не
буде. У-ва-га: тема сьогоднiшнiх занять - рубка металу за допомогою
мо-лот-ка, - вiн узяв з верстака i пiдняв угору молоток, - i зу-би-ла. Ось
воно. - I показав зубило, тримаючи його посерединi двома пальцями, як
цяцьку. Вiн сяяв увесь, показуючи нам зубило в молоток, жести його були
рвучкi, очицi свiтилися, i ми почали слухати його не так з цiкавостi - що
ми, зроду не бачили молотка й зубила? - як вiд подиву: чого вiн так ото
радi║? А може, ще й те приспоко┐ло, що механiки теж недалеко вiд нас
одскочили, раз i ┐м цi║┐ майстернi не минути...
- А тепер узяли всi у праву руку молоточки. Хто лiвша - у лiву. Не
соромтесь. Великий "Лiвша" - читали книжечку? - теж був лiвшею, але блоху
пiдкував...