"Володимир Винниченко. Суд (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Це машини трошки кращi... Не злама║ться й не спортиться... То, голубе мiй
сивесенький, ║рунда, що кажуть, нiби жаткою лучче.
Плюньте! Косар i жатки! Та я й умиратиму, а жатки не пущу в ход...
Зогний вона собi там... А ви бо┐тесь, що не дам... Прийде прикажчик... i
дасть. Я його послав тут за одним чоловiчком i в волость за бумагами
одними... От, кстатi, подивитесь на мiй суд... О... I по┐дете собi з
жаткою. А то "без прикажчика"... Не горить же у вас?
- Нет, но...
- Ну, то й шабаш!
"Молодой челов║к" нiяко всмiха║ться й руша║ за земським начальником,
силкуючись ступати, де поменше шпоришу.
I знов ходять. Сонце вже перебiгло став i зразу наче випiрну║ з саду. В
один мент ста║ ясно й душно. Земський начальник кректить, пильно витира║
хусткою пiт, прохаючи вибачення, скида║ з себе кiтеля й лиша║ться в однiй
сорочцi:
- Ви не той... не обижайтесь, молодой челов║к, що я з вами так
по-простому... I вообще ви не той... Не обижайтесь... Я от по-простому,
по-малоросiйському говорю з вами... Хохол, малорос сам... Та ви й самi,
зда║ться, трошки з наших?
- Да, так... То ║сть, я, собственно, - злегка червонiючи, мiша║ться
гiсть, - с одной стороны малорос, но моя мать...
- Да, да, - перебива║ його земський начальник, смаковите потираючи себе
долонями по розхристаних грудях. - Ваша фамiлiя саме така,
малоросiйська... Дуринда - це чисто наша хохлацька... Положим, ви кажете
Дурiнда, на французький манiр, ну та то... чепуха!
Дуринда нiчого не одмовля║, тiльки червонi║ ще бiльше й дивиться собi
пiд ноги. Самоцвiт також замовка║, i з любов'ю засову║ руки пiд пахви, i
злегка б'║ себе пiд сорочкою.
Ради празника в дворi людей не видно, тiльки бiля кухнi сто┐ть Дуриндiв
Буланенький, запряжений в бiгунки, а бiля його кучер Гаврасим, Самоцвiтiв
кучер i рябий Спиридон. Вони ходять бiля бiгункiв, пiднiмають ┐х за
колеса, тикають в боки Буланенького, потiм для чогось ляскають його
долонями по клубi, i всi весело смiються. Буланенький пряде вухами,
крутить хвостом, але, мабуть, i йому весело.
- Да, не люблять тепер простоти, - почина║ знов Самоцвiт, а Дуринда
здрига║ться й поверта до його голову. - Все з викрутасами,
по-новомодньому... А куди вони, цi вкрутаси? Нiкуди! Тiльки ж собi
пакостять... От хоч би взять з мужиками... Були, значить, цi полтавськi
бунти... Чого вони були, то вже кожний зна║... Як нема чого ┐сти, то й
святий забунту║... Це вже... що там!.. Ну, були, хай собi були... Побили,
покарали, й годi! Нi. Треба, щоб i в других губернiях не було... Що ж для
цього? Присилають, от скажем, хоч би менi бумагу: "В виду бывших
беспорядков в Полтавской губернии... и так далее, рекомендуется вашому
высокородию разъяснить крестьянам вверенного вам уезда их отношения к
помещикам и к тем неблагонамеренным лицам, кои сии отношения обостряют". И
так далее. От iзвольте! Раз'яснiть мужику, що таке "неблагонамеренные
лица"... Спробуйте! "Неблагонамеренные лица - це такi люди, що... щ..." Та
й замовкни краще або скажи, що "неблагонамеренные лица" - це такi лiца, що
хотять зрiвнять мужика з паном, що говорять не слухати начальства, що
бунтують вас... "А чого ж ┐м нас бунтувать?" - "А того, що думають, нiби