"Володимир Винниченко. Терень (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Чого сама

Одарка стала тепер вiльнiше й смiливiше поводитись з Тереньом? Теж iз
страху?

Але що чуднiше, - iз всiх нас сам Терень, видно, охоче вiрив у те, що
таке поводження ворогiв було наслiдком страху ┐х. I те, що вiн вiрив
цьому, показувало, що вiн сам боявся. Ну, боявся не боявся, а почував себе
неупевнено, непокiмно. Вiн не знав, що йому думати, i хотiв зупинитись на
чому-небудь i до того на такому, що б не дуже непоко┐ло. I через те,
розумi║ться: бояться, сукинi сини!

Я з попом по┐хав у наше повiтове мiсто. Це для мене було дуже зручно, -
можливо, що на почтi вже лежало що-небудь для мене. Я подав свою адресу i
по умовi повинен був негайно ┐хати, коли дiстану листа з певним умовним
змiстом.

На поштi нiчого не було. I чудесно!
Пiп також справився з сво┐ми дiлами, i ми потюпали додому. Ви┐хали
вранцi-рано, а при┐хали, як сонце сiдало за млинами. Бiля нашо┐ криницi
напував коней Кендюх. Вiн робив менi знаки, як ще ми в'┐жджали в ворота. Я
зрозумiв, що вiн ма║ сказати менi щось цiкаве.
Так i було. По-перше, вернулась з прощi баба Секлета. Нiколи в такий
час не приходила, а тепер припленталась. Далi - вранцi була здорова, а на
вечiр нi з того нi з сього заслабла. Лежить, стогне, посила Тереня то за
тим, то за сим. У його робота у полi сто┐ть, хлiб плаче за косою, а вона
його по шептух, по фершала ганя║. Чисте горе! Плаче, крекче, кашки ┐й
зварити нiкому, подати нема кому, син незграбний, син неуважний, син
тiльки зна║ волочитись, дурнi пiснi складати, поважних людей проти себе
возстановляти. Уже прочула десь про все стара молiльниця. Правда, перед
тим, як захворiла, була чогось у Матвiя Копанки.

А друге... Друге таке було захоплююче й чудне, що Кендюх в азартi
бахнув кулаком по мордi свого коня, що чухався об його плечi, i кинувся
розповiдати.

Приходив сам писар до Тереня! Сам писар! I чого? Ну? Чого б подумати?!
На службу просить Тереня! На службу у розправу за писарчука, на 15 р. у
мiсяць! Га? На 15 р. зразу, а старi писарчуки по 7 та по 10 i досi мають.
Що то таке? Чи не видно тепер, що ┐х забрав такий страх, що вони аж
подурiли?! Га?

- Ну, а Терень що? Терень як до цього? Кендюх з обуренням помотав
головою, заплющив очi й многоповерхово вилаявся:
- Дурень Терень, от що я тобi скажу по чистiй правдi. пдять його мухи з
комарями! Та за таке треба й руками й ногами хапатись. "Не хочу!" Та я б
його... Не хотiла б ворогiв мо┐х доля... Не хоче! А чого ж вiн хоче? Щоб
йому очi повилазили за плугом та у поросi? А тут 15 р. у мiсяць, сиди собi
та шкрябай пером, у чистому, в холодку... Тю, сказився б ти! Що вони йому
зроблять? Га? Не схоче, кине к чортовiй матерi, та й край... Та я б... Ех,