"Володимир Винниченко. Сонячна машина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

нездарностi. О вiки, ви проминули недурно, тут зiбрано - не бiйтеся! -
все, що творив ваш генiй: i шпиляста, напружена в небо, в потойбiчнiсть, у
тайну готика; i округлий, заспоко║ний у святiй урочистостi вiзантизм; i
брутальний, але змодернiзований амсриканiзм; величезне депо стилiв i епох,
накопичена страшна кучугура дорогоцiнних речей, понакрадуваних,
понаграбовуваних i зганьблених негiдними руками. Понурi, стiжкуватi башти
- i розлоii, смiхотливi тераси. Аскетичнi шпилi - i череватi банi. Над
дорiйським порталом парадного входу з строгими, чистими колонами - у
виступах, прищах i гримасах неомнiйська башта на дiвочих, незайманих,
святих ногах - тiло череватого, погризеного нечистими хоробами роэпускиого
бiржового махера.
Пишайся, Нiмеччино, ти досягла найвищо┐ слави! Столiття тво║┐ боротьби,
грiм тво║┐ славетно┐ збро┐, десятилiття тяжких поразок, iспитiв,
ощадностi, збирання сил, твоя вперта невтомнiсть, шляхетна сувора
брутальнiсть, твоя кров, пiт, наука, праця - все кiнець кiнцем утворило
Мертенса!
А нащадок тво┐х королiв, пiдпираючись паличкою, смиренно i слухняно йде
пишними мармуровими сходами палацу на поклiн, на сором, на ганьбу до твого
витвореного владики. I слуги владики, обшукавши нащадка тво┐х королiв (чи
не ма║ вiн, iдучи на сором свiй, намiру вбити твого володаря), тепер
проводжають смиренного прохача з закушеними посмiшками погано видресованих
холопських пик.
А от i знамените переддвер'я до святого святих - приймальна зала пана
президента Об'║днаного Банку. Тут iз мурашками поштивостi у спинi
дожидаються авдi║нцi┐ мiнiстри "республiки", тут не один уже монарх за
показною величнiстю й награною вибачливiстю ховав тремтiння тривоги.
Храми, будованi колись на честь бога, могли б умiститись у цiй залi разом
iз сво┐ми дзвiницями, банями, хрестами.
Так, так, бiржа не любить шкодувати грошей на iмпозантну й доходову
рекламу. Всякий, що входиш сюди, падай ниць! Зщулься, зберись у крихiтну
грудочку, мiзерну, безпорадну перед цi║ю величчю, перед височiнню
гранiтних стiн, об'║днаних кольоровим склом банi, пообкладуваних мармуром,
пообвiшуваних скарбами мистецтва, позбираних iз усiх вiкiв людськостi,
обляпаних золотом, оздоблених безутримною, кричущою, рекламною творчiстю.
Вiдчуй i проймися свiдомiстю сво║┐ нiкчемностi. Ступай навшпиньках по
дзеркальному мармурi пiдлоги, швиденько, боком просунься помiж колонами, в
яких одбива║ться тво║ напружене, пригнiчене обличчя, пiрни тихенько в
оксамит i шовк глибокого фотеля й сиди нишком, загублений, малесенький.
З гримасою гидливо┐ погорди на синюватих, расових i хорих устах,
залiзно постукуючи палицею, з гострими лопатками й тонкими синювато-бiлими
пальцями, помалу й байдуже серединою зали проходить князь Альбрехт на
вказане йому мiсце. Попiд стiнами шелестом пробiга║ шепiт - впiзнали.
Значить, сьогоднi ввечерi екрани газет зроблять цей шелест криком на всю
квропу.
Ну, розумi║ться, шляхетна душа гумового фабриканта не випустить тако┐
чудесно┐ нагоди, щоб потiшити свою амбiцiю, - вiн не одну годину потрима║
в сво┐й приймальнiй залi нащадка нiмецьких монархiв. Як кухлi доброго
пива, вiн прийматиме наперед отих усiх банкiрiв, урядовцiв, модно
поодяганих дам i смакуватиме кожну зайву хвилину чекання свого пониженого,
упокореного ворога.