"Остап Вишня. Мисливськi ycmiшки (збiрка) (Укр.)" - читать интересную книгу автора

- Думаю до Борисполя.
- До Борисполя? Чого? Хiба на сухому качки плавають?!
- Як "на сухому"?!
- Та там же озера повисихали! Та там за весну й за лiто нiхто навiть i
не чув, щоб хоч одна закахкала. Ранньо┐ весни прилетiло, було, туди
чималенько табунiв, покружились трохи й усi на Носiвку! Чули про Носiвку?!
- Чув.
- Так там з усього Лiвобережжя качки ще навеснi позбирались. Стихiйне
нещастя: соняшники всi потолочили. А на луках через гнiзда трава не
виросла: гнiздо на гнiздi, травi нема де рости, - не знають колгоспники,
чим худобу годувати. Нi, коли вже ┐хати, то тiльки в Носiвку!
- Ну! По┐демо на Носiвку! Iще через день:
- Драстуйте! Готовi до вiдкриття?
- Готовий.
- На Яготин?
- Нi, на Носiвку!
- Тю! За жабами?!
- За якими жабами?
- Та в Носiвцi самi жаби! Коли вже ┐хати, щоб з качками бути, так
тiльки на Яготин. От там качки...
I т. д. i т. п.

З ким ┐хати?
Ах, доле моя!
Та хiба ж ║сть серед мисливцiв, серед людей, що люблять тихi вечори над
озерами, що чують нiжний шелест очеретiв, що пам'ятають: "Тихше, тихше, не
диши, нас почують комишi...", яким крик бугая на болотi бринить в ┐хнiх
вухах, як козловське распроп'янiссiме ля в серцi тихомрiйно┐ блондинки, а
загадковий тихий плескiт на озерi в ┐хнiм серцi одгуку║ться трепетними
перебоями, i коли пiд вербою чи пiд копицею все вже розказано i наста║ на
хвильку тиша, - обов'язково ту тишу заколише одностайне чарiвне:

Зоре моя вечiрняя,
Зiйди над водою -

хiба ж ║ серед них людей хоч один, з яким би не можна було по┐хати на
вiдкриття полювання?!
...Ну, по┐дете ви з Iваном Петровичем...
На зеленому килимi, пiд задумливою вербою, точитимуться спогади про
знаменитого його гордона, - таких псiв тепер не бува║! - який одного разу
став на стойку в густiй лiщинi на вальдшнепа, та так став, що нiякими
свистками, нiякими гудками його не можна було зрушити з то┐ стойки,
довелося його залишити в лiсi, бо настала вже нiч, а обставини змусили
Iвана Петровича на другий день ранком ви┐хати з того мiста. Повернувся вiн
аж через рiк, згадав про пса, пiшов у лiс, розшукав тi кущi:
- Дивлюсь, сто┐ть кiстяк мого гордона, i сто┐ть з пiднятою правою
лапою! От був собака! Мертва стойка? Такого собаки я не бачив! Даси,
бувало, в зуби йому записку й грошi: "Джек! Миттю пляшку вина!" За
пiвгодини вже летить з вином. Тiльки не можна було бiльше грошей давать:
решту обов'язково проп'║!