"Остап Вишня. Мисливськi ycmiшки (збiрка) (Укр.)" - читать интересную книгу автора

навеснi я не полюю.
Люблю я полювати восени. I качку, i вальдшнепа, i все...

Вальдшнеп, або лiсовий кулик, - благородна птиця, трохи менша як наш
голуб, темно-рудуватого кольору, з довгим, як у всiх куликiв, дзьобом i
довгими ногами. Птах вiн, як сказано, лiсовий, у нас не виплоджу║ться, а
тiльки перелiта║: навеснi, коли мандру║ на пiвнiч, на мiсця свого
гнiздування, i восени, коли поверта║ться у вирiй.
Тодi в чагарниках, а особливо на узлiссях, з'явля║ться у нас на Укра┐нi
вальдшнеп, i поодинцi, i цiлими табунами, так званими висипками.
Отодi ┐х i полюють.
Полюють з лягавими собаками i на "тязi"...
Тяга - це та сама рiч, про яку Iван Сергiйович Турген║в сказав:
- "Ви зна║те, що значить стояти на тязi?"
Отже, на тязi можна стояти.
Але стояти, як ви зна║те, можна й на вулицi, i в кiмнатi можна стояти,
i на стiльцi, i на столi ми сто┐мо.
Так - тяга не подiбна нi до вулицi, нi до стiльця, нi до кiмнати. Тяга
- це зовсiм навпаки.
Тяга - це коли навеснi чи восени вальдшнеп перелiта║, "тягне" - з
одного мiсця на друге. Вранцi й увечерi.
Бува║ це здебiльша над ярком, над балкою, коли, примiром, у вечiрнiй
сутiнi миготить понад деревами, з характерним хроканням, силует
вальдшнепа.
I ви його стрiля║те.
Ви йдете на тягу заранi, щоб вибрати до сутiнку мiсце, обдивитися,
примiрятися.
Осiнь...
Лiс сто┐ть задумливий, печальний: йому ось-ось треба пишне сво║ вбрання
скидати, пiдставляти сво┐ вiти дощам холодним, хуртовинам снiговим.
Листя з суму жовтi║, а деяке з туги кривавиться.
Ось пада║ кленовий лист, - умер вiн, одiрвався з рiдно┐ йому галузки i
пада║.
Вiн не пада║ сторч на землю - нi.
Йому так не хочеться йти на вiчний спокiй, лежати i тлiти серед
завмерлих собратiв сво┐х...
Вiн кружля║ на галявинi, то вгору пiдноситься, то хилиться до землi.
Ой, як не хочеться йому тлiти!
Останнiм конвульсiйним рухом вiн порива║ться вгору, до свiтла, до
сонця, що так пестило його, так голубило...
Але нема вже сили в кленовому листу, нема вже життя в нього, пада║
кленовий лист на землю i затиха║...
Навеснi на його мiсцi молодий буде лист, зелений, вiн з вiтром
розмовлятиме, хапатиме жилками сво┐ми сонячний промiнь, пiд дощем
купатиметься й росою умиватиметься.
Щоб потiм умерти...
Старе оджива║, нове - народжу║ться.
- Хор! хор! хор! - чу║те ви вальдшнеповi "позивнi".
- Б-б-бах!
-- Ну що? - кричить вам з другого кiнця балки приятель. - Пудель?