"Остап Вишня. Мисливськi ycmiшки (збiрка) (Укр.)" - читать интересную книгу автора Тодi я йому кажу:
- Слухай, дядьку! Даю тобi слово, що нiкому нiчого не скажемо, нiчого тобi не буде, коза залишиться тобi, - скажи, де ти ┐┐ так заховав, що ми знайти не можемо? Де? Вiн довго думав та й каже: - А нiчого не буде? - Та нiчого! Слово даю! Тодi вiн до жiнки: - Покажи! Жiнка його вiдхилилася вiд колиски: - Ось вона! Я ┐┐ груддю годую! Пiдходимо: справдi, лежить у колисцi невеличка дика коза, над якою в скорбнiй матернiй позi весь час стояла браконь║рова дружина. - Отакi браконь║ри! - закiнчив оповiдання Юрiй Васильович Шумський. Хитрюща бестiя - браконь║р. I шкiдлива бестiя - браконь║р. Та проте й з ним боротися можна. Повертаючись одного разу з охоти, зайшов я по дорозi до давнього мого знайомого Максима Тудистрибни перепочити та молочком пiдкрiпитися. Давно вже, рокiв чи не з п'ять, я Максима не бачив. Зайшов. У хатi сама Максимова жiнка. - Драстуйте, - привiтався я. - Драстуйте! Давненько вас не чуть! - Занiколилося, - кажу. - А Максим же, - питаю, - де? - В оборi пора║ться. Зараз увiйде! - Е! Молочка?! "Не видо┐ли бичка!" - вiдповiда║ Максимиха. Здивувався я крiпко: така завжди привiтна жiнка i нате вам! А вона до мене: - Нема, - каже, - молочка! Коза корову з'┐ла! - Як? - А так! - каже. Коли ось i Максим у хату. Привiталися. - Давненько, - кажу, - вас не бачив, Максиме! Мене робота не пускала, а ви ж у мiстi бува║те, чому не заходили? Ранiше було частенько навiдувались! А жiнка од печi: - Козу полював! Я сиджу й нiчого не розумiю. Максим махнув рукою: - Та! - Що таке, - питаю, - Максиме? Розкажiть! - Три роки дику козу полював! - ще раз махнув вiн рукою. - Три роки? Як це - "три роки"? - А так. - З рушницею? - Та де там з рушницею!! - Аз чим? - З iзоляцi║ю. |
|
|