"Марко Вовчок. Iнститутка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

вся-усенька зморщена; тiльки ┐┐ очi чорнi iще живуть i яснiють. Увiйшла,
тихенько ступаючи, вклонилась панi┐ та й пита║:
- А що вам треба, пане?
Панi аж з мiсця зiрвалась, що стара така смiла.
- Де се ти, бабо, була? Я тебе вже сам мусив гукати, - каже пан.
- Коло печi була, паночку: Ганнi помагала, щоб добра вам вечеронька
була.
Пан бачить, що вже жiнка важким духом дише, а все не важиться вiн
бабусю налаяти; лупа очима та кашля║, та ходить, - не зна║, що вже йому й
робити. Панi од його одверта║ться. Бабуся сто┐ть од порога.
- Що ж, вечеря готова? - пита║ пан уже хмурнiше.
- Готова, паночку, - тихо i спокiйненько одказу║ бабуся.
- Серце (до панi┐), може б ми повечеряли?
- Я не хочу вечеряти! - одказала панi, вибiгла i дверима грюкнула.
- То й я не буду вечеряти, бабусю, - каже пан смутненько вже.
- То я собi пiду. На добранiч вам, паночку!
- Iди. Та треба глядiти, стара, щоб я не бiгав за тобою сам! -загомонiв
був на не┐, та зараз i вгамувавсь, як бабуся йому на те звичайненько
одмовила:
- Добре, паночку!
Вклонилась i пiшла собi.

XXV

Ходив-ходив пан по кiмнатi. Чутно йому, що панi плаче за стiною. "Боже
мiй! - промовив до себе, - чого вона плаче?" I так вiн те слово тихо,
такеньки смутно промовив!
Не втерпiв - пiшов до не┐; цiлу║, вмовля║. Чималу годину вiн ┐┐ благав,
поки перестала.
- А вечеряти не хочу, - каже пановi. - Я на тво┐ слуги - не то що - i
дивитись не можу! Так iз тобою поводяться, як iз сво┐м братом... родичi та
й годi!

XXVI

Сиджу сама у дiвочiй; сумно, тиша така... Ото життя мо║ буде! Всюди
красне!.. "Тепереньки, - думаю собi, - нашi дiвчата наживуться без мо║┐
панi┐! Веселенько та любенько ┐м укупцi... А менi - чужа сторона, i душi
нема живо┐..."
Коли щось у вiконце стук-стук!.. Так я й згорiла!.. Сама вже не знаю
як, а догадалась... Сиджу, нiби не чую.
Переждало трохи - знов стука║. Метнулась я та дверi всi попричиняла,
щоб пани не почули.
- А хто се тут? - питаю.
- Я, дiвчино-горличко!
- Мабуть, - кажу, - чи не помилились: не в те вiконце добува║тесь!
- То ж бо й не в те║! Нащо ж i очi в лобi, коли не зочити кого треба!
- Не так-то конче й треба!.. Оце найшли розмову крiзь подвiйне скло!..
Гетьте! Ще пани почують! Та й одхилилась од вiкна. А вiн таки:
- Дiвчино! Дiвчино!