"Марко Вовчок. Iнститутка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

XXIX

Катря хоч i говорить, i жарту║, а, зда║ться, все чогось сумна i
неспокiйна. Бабуся, сидячи за столом тихенько й величненько, якусь думку
собi думала. Тiльки Назар пусту║ та вигаду║, та регоче, поблискуючи перед
каганцем зубами, а зуби, я ж кажу, як сметана! На того парубка я вже не
дивилась.
- А що, пташечко, - пита║ в мене бабуся, - при молодiй панi┐ давненько
служиш?
- Яка вона гарна! - закинула молодичка.
- Поможеться, що гарна! - гукнув Назар, - коли дивиться так, що аж
молоко кисне!
Бабуся зiтхнула важенько:
- Годi тобi, годi, Назаре!
- А наш пан такий звичайний, - заговорила молодичка, - вiн, мабуть,
iзроду нiкого не скривдив.
- Дай йому, боже, i пару таку! -промовила бабуся.
- Як то тепереньки нам буде! - смутненько каже молодичка. Зiтхнула i
задумалась. - Як то буде! - знов тихо вимовля║, дивлячись на мене, начеб
випитувала очима.
А я мовчу.
- Буде, як господь дасть, голубко, - каже бабуся.
- Ну, що буде, те й буде, - ми все перебудемо! - гукнув Назар. - А
тепер - до галушок берiтесь. А ти, Прокопе, чому не йдеш? Панi тобi в око
впала?.. Чи, може, ця краля?
Та й моргнув на мене.
- Нехай менi та панi й не сниться! - одмовив парубок, сiдаючи проти
мене. - Де вона й вродилась така неприязна!
Тодi молодичка до мене:
- Дiвчино-серденько! Скажи нам усю щиру правдоньку, як душа до душi...
Та й спинилась. Всi на мене дивляться пильно... I парубок очей з мене
не зведе. Якби менi не той парубок, то все б нiчого, а при йому соромлюся
та червонiю, - трохи не заплачу.
- Дiвчино! Лиха наша панi молода? - вимовить Катря.
- Недобра! - кажу ┐й.
- Господи милосердний! - крикнула. - Чуло мо║ серце, чуло!.. Дитино
моя! - кинулась до колиски, схилилась над дитиною: - Чи того ж я
сподiвалась, йдучи вiльна за панського! Вона вже й оком сво┐м нас пожерла!
Та плаче ж то так, - сльоза сльозу побива║.
- Не такий чорт страшний, як намальований! - каже Назар. - Чого
лякатись? Треба перш роздивитись.
А вона плаче, а вона тужить, наче вже й справдi ┐┐ дитину панi сво┐м
оком пожерла.
- Годi, голубко! - вмовля║ Катрю бабуся. - Чого нам дуже тривожитись?
Хiба над нами нема господа милосердного?
Парубок анi пари з уст; тiльки куди я не гляну, усе на його погляд
очима спаду.

XXX