"Марко Вовчок. Iнститутка (Укр.)" - читать интересную книгу автора

над мо║ю головонькою бiдною!
Одного разу дожидали в нас полкових з мiста. Двiр замели ще звечора; у
будинку прибрали, як iк великодню. Сiла панночка зачiсуватись... Лишечко ж
мо║! Лучче б жару червоного у руку набрала, як менi довелось туманiти коло
┐┐ русо┐ коси!.. I така, i онака, i геть-прiч пiшла, i знов сюди поступай;
i пхати мене, i наскакувати на мене, - аж я злякалась! Та репече, та
дзвякотить, та тупоче-тупоче, а далi як заплаче!.. Я в дверi, а вона за
мною в сад: "Я тебе на шматки розiрву! Задушу тебе, гадино!" Оглянусь я на
не┐, - страшна така зробилась, що в мене й ноги захитались. Вона мене як
схопить за шию обiруч!.. Руки холоднi, як гадюки. Хочу скричати, - дух
менi захопило, так i рухнула коло яблунi, та вже од холодно┐ води
прокинулась. Дивлюсь - дiвчата коло мене скупчились, бiлi усi як крейда.
Панночка на стiльчику розкинулась, плаче; а стара над мо║ю головою сто┐ть
i так то вже мене ла║, така вже люта, - аж ┐й у ротi чорно.
- Що ти нако┐ла, ледащо! Як ти смiла панночку гнiвити? Я тебе на Сибiрю
зашлю! Я тебе з свiту зжену!
А панночку вмовля║:
- Не плач, не плач, янголяточко мо║: слiз тво┐х вона не годна! Ще
занедужа║ш, боже борони, чого! Бач, рученьки холоднiсiнькi. Буде-бо вже,
буде! Нащо сама берешся? Менi внось, що тобi не вгодно.
- А тобi, ледащице (знов свариться на мене), - а тобi буде!..
Та й не-знаю, як ще друго┐ бiди вбiгла, що мене не бито. Мабуть, того,
що вже дуже була я слаба, - так панi тiльки ногою мене совманула та зараз
i звелiла дiвчатам до хати однести.
Дiвчата пiдняли мене й понесли, а в хатi так i впади коло мене плачучи:
- Устино, серденько! Оплакана годинонька твоя!.. Мати божа! За що се
над нами таке безголов'ячко?

IX

Цiлу весну мене теплим молоком напували, поки я трохи оченьпала.
Лежу сама, - усi на панщинi, - лежу та все собi думаю:
"Таке молоде, а таке немилосердне, господи!"
У хатi холодок i тихо; стiни бiлi й нiмi; я сама з сво║ю душею.
Вiтерець шелесне та прихилить менi у вiконце пахучий бузок. Опiвдня
сонячний промiнь гарячий перекине че. рез хату ясну стягу трепечущу...
наче мене жаром обсипле. Душно менi, дрiмота, а сну нема║. I так усе
сама-самiсiнька iз сво┐ми думками - як у свiтi жити! Рада, було - боже
мiй, як рада! - коли зашумить садок, стемнi║ свiт i загур. чить дощ об
землю!.. От, чую, щось затупоче... регiт i гомiц... у хату до мене зграя
дiтей усипле. Веселi, червонi; вiтають мене; вприскають мене дощем Iз
себе; пнуться на вiкно, аетерплячi, коли той дощ ущухне; спiвають,
вигукують:
Зiйди, зiйди, сонечко,
На попове полечко,
На бабине зiллячко,
На наше подвiр'ячко!
Скоро сонечко з-за хмари виграло, вони так i замелись iз хати. А менi
ще довго-довгенько одда║ться то у тому кутку регiт, то у тому, наче хто у
дзвiночки срiбнi видзвоню║.