"Марко Вовчок. Оповiдання (Укр.)" - читать интересную книгу автора

ДВА СИНИ

М.О.Максимовичу

I

Чоловiк умер, дво║ дiток менi покинув, два сини. Треба менi заробляти,
треба сво┐х дiток годувати. Не справлюсь сама. Те продала, те продала -
усе попродала. Важко нам, убогим, сво║ добро збувати, що воно в нас кров'ю
обкипiло!
Збула... Клопочуся, бiдкаюся - з ночi до ночi. Нiколи раразд i
дiточками втiшатись...
А дiтки ростуть, уже й в'ються коло мене i щебечуть- мо┐ соловейки.

II

Андрiйко був у мене повновидий, ясноокий, кучерявий;
веселий був хлопчик, жвавий. Було, за день добре менi впечеться сво║ю
пустотою, а ще лучче розважить. I посварюсь, i поцiлую його. Вiн був
старшенький.
А що вже Василько, - тихий, сумирний: i в хатi не чуть, i на дворi не
видно. Був якийсь задумшливий змалку: чи те, що вiн у таку тяжку годину
народився, хутенько пiсля мого чоловiка, чи таку вдачу йому бог дав.
Андрiйко село оббiжить, - вернеться червоний, смiючися, пустуючи; а
сей, гляди, пiд хатою де-небудь сидiтиме: землею пересипа║ться або зiлля
всякi вишуку║; розкопу║ щось - робачка вигребе або метелика вловить, -
дивиться, дума║... Гукне Андрiй, вiн увесь здригнеться. А коли, то, було,
ляже в садку та цiлiсiнький день i пролежить нерухомо, мов прислуха║ться
до чого.
- Що се задумався, сину? - спитаю.
- Який сей свiт великий, нене!
Ще хлоп'ям був, приземком, а всi вже зiлля знав; i як зветься, i де й
коли процвiта║, i яким цвiтом, i коли пташки у вирiй одлiтають, i коли
прилiтають з вирiю - усе вiн те║ знав.
- Се йому так бог дав! - було менi кажуть люди. - Не хайте його, - се
йому так бог дав!

III

Ото, було, тими вечорами довгими осiннiми, як вже стомить мене робота,
- заберу обойко до себе на колiна та почну на добрий розум навчати: як
вмiю, так i навчаю. Розказую ┐м i про те, i про друге - толкуюся з ними.
Отже, мiй Андрiйко хутко i заскуча║; так вiн i вариться: очi собi тре, i
позiха║, i зiтха. "Пустiть вже, мамо!" - проситься. А скоро пустив, - чого
не загада║! I гомонить, i пусту║, поки й сон зможе. А Василько буде хоч
цiлечку нiч тую довгу iзо мною сидiти, мене слухаючи та менi в вiчi
пильнесенько дивлячись. Поснемо. Вночi прокинешся - не спить Василько мiй.