У ЗАБАЙКАЛЛІ

У поїзді Сашко довго стояв у тамбурі. Давно відплив перон. Розтанули обличчя проводжаючих, розпрощався Сашко з хорошими людьми… «А що чекає мене там, у Читі? — думав він. — Які будуть товариші, як зустрінуть? Мабуть, чекають досвідченого, такого, як Фомін або Картинський, а тут на тобі, хлопчисько, вчорашній практикант…» Непомітно він вийняв з кишені і ще раз оглянув новенький наган, якого вручив йому перед від'їздом Фомін. Сам по собі револьвер чудовий, а тут ще на рукоятці пластинка срібна з написом: «Від друзів з Іркутського карного розшуку О. Д. Дорохову». Достоту як на батьковому маузері. Дядько Костя Шульгін, до якого Сашко забіг попрощатися, подарував йому підручник з криміналістики професора Якимова.

Сашко зайшов у своє купе, дістав з чемодана новеньку, в чудовій шкіряній оправі книжку і ще раз прочитав дарчий напис: «Сашкові Дорохову! Бажаю тобі побачити, як криміналістика з усіма її технічними можливостями стане головним засобом боротьби зі злочинністю. Я, на жаль, зможу про це тільки почути. Бажаю тобі успіху й здоров'я К. Шульгін».

«Фантазер цей дядько Костя, — подумав Сашко, — казав, що з допомогою криміналістики будуть не тільки розкривати, але й запобігати злочинам. Справжній фантазер».

Спливли в пам'яті слова Фоміна: «Хочеш, щоб тебе поважали, поважай людей сам».

Так, багато чого навчив його дядько Миша. Вчора Фомін довго просидів у Сашка, пішов уже пізно. Сашко надумав подякувати йому за науку, а той серйозно відповів: хай він виховає трьох хороших працівників карного розшуку та виведе їх на самостійну дорогу. Більшої подяки йому й не треба.

Перед самим від'їздом Сашко побував на кладовищі, посидів біля могили Жені Чекулаєва. Шкода, що зі Степаном Колесовим не вдалося попрощатися. Заходив у гуртожиток, сказали — поїхав на Байкал.