"Оксана Забужко. Дiвчатка" - читать интересную книгу автора

Оксана Забужко


Дiвчатка

OCR Busya
"Оксана Забужко "Сестро, сестро"": "Факт"; Київ; 2004

Аннотация

"Майже про всiх людей, що вiдiграли в її життi хоч трохи варту окремого
епiзода ролю, в Дарки зберiгся перший спогад - схований у пам'ятi, як на днi
шухляди, моментальний знiмок iншого, чужого , за Бог його зна якими й
прикметами з мiсця вирiзненого, вихопленого оком з-помiж багатьох , з
безладно захаращеного тла решти свiту - як нехибна обiцянка майбутнього.
Розкладенi вряд, цi знiмки явили б низку найрозмаїтiших i найнесподiванiших
ракурсiв - вiд блискавичного поцiляння, навпроти себе, очима в очi, що
викрешує межи двома вольтову дугу найкоротшого зв'язку (очi синi, очi сiрi,
очi зеленi, всi з однаковим заворожливо-скляним блиском старовинного
кришталю - все чоловiчi очi: втiм, як знати, якi в цю мить у тебе?), - i до
зроблених нiби прихованою камерою, коли об'єкт iще тебе не бачить i не
пiдозрює, що йому судилося кимось для тебе стати, - ракурси профiльнi, у три
чвертi й навiть зi спини, точнiше, з потилицi: потилицi часом бувають
несамовито виразнi. А проте, скiльки б не порпалася в пам'ятi, Дарка нiколи
не могла знайти там уперше побачену Ленцю. Ленця не прийшла ззовнi - вона
розвинулася зсередини Дарки, як її власний орган. Як дочасно приспаний ген
спадкової хвороби"...

Оксана Забужко

Дiвчатка

Дарка вгледiла її в тролейбусi - червневому, пiтному, переповненому
людьми й їхнiми запахами: солодкаво-нестерпним, майже покiйницьким -
жiночим, i тяжким, трохи чи не кiнським, зате, на диво, зовсiм стравним i
навiть, коли довго стояти впритул, збудним - чоловiчим, - i от водномить усi
запахи вимкнулись, зостався тiльки тонко обведений свiтлом - до проявлених
персикових ворсинок - дiвочий профiль на сонячнiй сторонi тролейбуса, весь
такий кутастий, наче в натурницi Брака: з загонистим пiдйомом вилиць, iз
делiкатною кирпою носика, з по-мулатськи вiддутими губенятами й гострим
немовлячим кулачком пiдборiддя, - примхлива, ламка геометрiя, що нiби раз у
раз вихоплюється творцевi з-пiд олiвця i вiд одного погляду на яку
заходиться серце, - як у дитинствi, коли береш до рук новiсiньку ялинкову
iграшку (...пам'ятаю, то була слiпучо-бiла балерина в застиглому спурховi
пачки i якомусь немислимо вигинистому легато скляних рук i нiг, таких
тендiтних i крихiтнопалих, що доторкнутись до них своїм брутальним
п'ятирiчним пальчищем уже означало осквернити): такi обличчя катапультуються
в свiт мовби вмисно на те, щоб розворушити в нас нормально притуплене
вiдчуття крихкости живого, - i ще й ця по-пiдлiтковому непропорцiйно довга
(уже не Брак - Модiльянi) шия настороженого оленяти (оленя - вiд Олена: