"Оксана Забужко. Let my people go" - читать интересную книгу автора

тепер панiчно силкуються нашкребти по засiках де скiльки вдасться.) Простiше
мовивши, "вони" - це влада: найбiльш масово ненавиджена влада в Українi вiд
радянських часiв. А "ми" - це народ.
I це правда, ми дiйсно ним є. Нiколи ще досi - навiть тринадцять рокiв
тому, коли розпадався Радянський Союз, - не знала Україна такого могутнього
сплеску нацiональної солiдарности. Люди, якi ранiше завжди лишалися
полiтичне iндиферентними i в жодних попереднiх виборах участи не брали,
роздавали на вулицях i в пiдземних переходах власноруч видрукуванi з
Iнтернету листiвки (самвидав повернувся; будь-яку iнформацiю буквально рвали
з рук, як голоднi хлiбину!) та записувалися на виборчих дiльницях
спостерiгачами вiд опозицiйного кандидата Вiктора Ющенка. На базарi
продавець спершу питав вас, за кого будете голосувати: правильна вiдповiдь
(з якою можна було розраховувати на щедру знижку!) була "за Ющенка", тодi як
прибiчникiв нинiшнього прем'єр-мiнiстра Вiктора Януковича часто-густо просто
вiдмовлялись обслуговувати. На дитячих майданчиках малюки гралися в "Ющенка
проти Януковича". Як заявила моя семирiчна сусiдка, "у нас в класi одна
тiльки Iрка за Януковича, так з нею нiхто гратися не хоче." Популярне гасло,
яке скандували на демонстрацiях протесту студенти, звучить так: "Ми разом!
Багато! I нас не подолати!"
I те, наскiльки "нас" справдi багато, можна неозброєним оком бачити на
вулицях. У цi днi Київ, як i iншi великi мiста України, викличне демонструє
свої полiтичнi симпатiї, вбравшись у помаранчеве - колiр кампанiї
опозицiйного кандидата Ющенка.
З'явився у вжитку навiть спецiальний термiн - "Помаранчева революцiя".
Схоже, люди повигрiбали з шаф усi вiдтiнки помаранчевого, вiд ясно-жовтого
до червiнькового, та начепили їх на себе всi водночас: куртки й светри,
шарфи й сумочки, плащi й парасольки. Помаранчевi стрiчки майорять усюди - на
деревах i парканах, лiхтарях i таксiвках. Водiї обмiнюються життєрадiсними
гудками, i перехожi (вкупi з дорожньою iнспекцiєю, до речi!) вiтають їх
усмiшками й пiднятими кулаками. Враження таке, мов тримiльйонна столиця
перетворилася на море братньої любови. Вiтрини крамниць рясно оздобленi
помаранчевими предметами. Найбiльше менi сподобалась вигадка кав'ярнi
неподалiк од мого дому: її вiкна здалеку сяють ретельно викладеними
пiрамiдками апельсинiв!
Багато що тут може здатися дiтвацтвом. Але дехто називає це
пробудженням нацiї. Та й властi дiтвацтвом це теж аж нiяк не вважають.
Щоночi кримiнальнi злочинцi, навезенi до Києва спецiальними потягами для
провокування бешкетiв, рiжуть шини на автомобiлях з помаранчевими стрiчками.
А суботнього вечора, у переддень учорашнього другого туру голосування,
почалися напади вже й на вбраних у помаранчеве людей. Мого товариша, який
мав стрiчку на пальтi, було збито з нiг у темному провулку двома ударами -
по головi й по нирках. Чи не бiльше, однак, його приголомшило те, що бандити
обiзвали його, по-росiйськи, "жидовской мордой" (мiй товариш єврей, i по
ньому це легко впiзнати) - словами, якi за тринадцять рокiв української
Незалежностi, здавалось, давно вiдiйшли були в непам'ять. "Як щурi, -
прокоментував вiн опiсля: - Налетiли, збили - й накивали п'ятами, не
збираючись зi мною битись: просто розчинилися в темрявi".
Так воно й вiдбувається: днi належать "нам", ночi - "їм". При свiтлi
дня 31 жовтня ми прийшли на виборчi дiльницi й проголосували в цих
президентських виборах перший раз, - тобто, тi з нас, хто зумiв пробитися