"Оксана Забужко. Let my people go" - читать интересную книгу автора

крiзь усi загадковi "помилки" та "неточностi" у виборчих списках, через якi
близько трьох мiльйонiв українцiв виявилися позбавленими права голосу. Для
нацiї, що прагне демократичного розвитку, це стало непоганим уроком. Вчора,
вже за другим разом, ми з'явилися на виборчi дiльницi далеко лiпше
приготованими боронити свої права при свiтлi дня. На той час, коли
голосувала я, по всiй країнi телефони гарячих лiнiй розривалися вiд
дзвiнкiв, i виборцями було вже зафiксовано сотнi найрiзноманiтнiших
"помилок" та "неточностей" (як-от повнi автобуси людей iз вiдкрiпними
талонами, що курсують вiд дiльницi до дiльницi для поновного голосування,
або спiйманi на гарячому особи зi стосами виборчих бюлетенiв, наперед
позначених "за Януковича", або випадки стрiлянини та пiдпалiв на виборчих
дiльницях тощо). Менi довелося вистояти по свiй бюлетень чималеньку чергу:
людей було як оселедцiв у бочцi, але тиша при тому стояла неймовiрна, i в
повiтрi Зависла просто-таки фiзично вiдчутна напруга. Всi розумiють, що
бюлетенi будуть рахуватися вночi - i що, вiдтак, "наша" участь у виборах
вкиданням бюлетеня до скриньки ще далеко не вичерпується.
Тут хотiлось би уточнити один важливий момент. Розповсюджене клiше,
яким часто послуговуються захiднi журналiсти, описуючи основну колiзiю наших
драматичних виборiв, - це, що кандидат вiд влади Вiктор Янукович є, мовляв,
"проросiйським", а кандидат вiд опозицiї Вiктор Ющенко - "прозахiдним". З
почуттями пересiчного українського виборця ця версiя має стiльки ж
спiльного, скiльки з почуттями учасникiв Троянської вiйни. Пан Янукович
сприймається не стiльки "проросiйським", скiльки, насамперед,
"про-кримiнальним" - таким собi українським Аль Капоне, за чиїми плечима два
термiни ув'язнення за грабунок i розбiй, а в публiчному вжитку - кримiнальне
арго, порiвняно з яким мужикувата балачка президента Кучми, що йде на
спочинок, видається цнотливою, наче шкiльний пiдручник. Колишнiй губернатор
Донецька, пан Янукович репрезентує у владi так званих "донецьких браткiв" -
бiзнесовий клан зi скандально вiдвертим кримiнальним минулим. Те, що цей
клан тiсно пов'язаний iз подiбними мафiозними кланами Росiї, не виключено,
слугує найближчим поясненням передвиборчого вибуху палкого кохання мiж
росiйським та українським лiдерами - кохання, дитям якого й був призначений
стати, на обопiльну втiху, "президент Янукович".
Сумнiваюся, чи ми коли-небудь достеменно взнаємо, скiльки мiльйонiв
росiйських нафто-доларiв було витрачено на цей проект, але вiдсампочатку в
ньому була закладена одна фатальна помилка. Вiн абсолютно не брав пiд увагу
тої обставини, що народ України може продемонструвати свiй власний волевияв.
Це проблема всiх авторитарних правителiв. По певному часi вони втрачають
всякий контакт зi своїм народом i нiколи насправдi не знають, ким вони
правлять.
Президентство Леонiда Кучми було вкрай непопулярним. Упродовж
останнього року вiн заледве набирав у країнi 10% пiдтримки. Те, що вiн обрав
своїм "наступником" прем'єр-мiнiстра з кримiнальною бiографiєю та
п'ятнадцятьма орфографiчними помилками в анкетi, - а на додачу ще й
розпаношена пропагандистська кампанiя в нацiональних мас-медiях, - сприйнято
було в суспiльствi як цинiчний поглум, як акт нацiональної наруги, якої
несила стерпiти: знак, що "безсоромнiсть" корумпованої верхiвки дiйшла краю.
Вперше цей vox populi (глас народу), що клекотав непiдробним гнiвом, я
почула десь iз мiсяць тому вiд своєї перукарки - росiйськомовної уродженки
Росiї. "Та за кого ж вони нас мають? - волала вона цiлий час, поки мене