"Павло Загребельний. Учитель (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Павло Загребельний.

Учитель


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



Я чув цю iсторiю вночi, пiд тихий шелест лiтнього дощу.
Ми сидiли на критiй верандi станцi┐ Зелений Гай, що сто┐ть на 1088
кiлометрi автостради Москва - Сiмферополь, i розмовляли про найнезначнiшi
речi, про якi звичайно говорять подорожнi, малознайомi люди.
За нашим столиком було четверо: лiтнiй агроном, який чекав машину з
колгоспу, молодий чорнявий чоловiк з блiдим обличчям, дебелий брюнет, що
вiдстав вiд харкiвського автобуса й ночував у Зеленiм Гаю, i я.
Тро║ з нас уже повечеряли тим, що знайшлося в мiсцевому ресторанi, i
тепер поволi курили, а дебелий брюнет, плямкаючи, ┐в кавун. Вiн ┐в його
чомусь з допомогою виделки, щохвилини давився кiсточками i плювався,
навiть не затуляючись.
Раптом погасло свiтло. Офiцiантки принесли стеариновi свiчки,
поставленi в склянки з перловою крупою, але вiд них не посвiтлiшало. Нiч
була темна, без ║дино┐ зiрки. Дощ спроквола шарудiв по даху, в басейнi,
розташованому в центрi двору, на асфальтових дорiжках, i хоч вiн йшов уже
тривалий час, повiтря не свiжiшало, було душно i якось нiби тiсно.
- Немов ватяною ковдрою тебе накрили, - пробурмотiв брюнет i почав
вимагати книгу скарг, щоб записати в не┐ про непорядки з освiтленням.
Ми мовчали. Молодий чоловiк задумливо постукував по столу пальцями
право┐ руки, агроном всiвся зручнiше i зiтхнув. В цьому зiтханнi чулася i
втома людини, якiй набридли нескiнченнi роз'┐зди по степу, i невдоволення
тим, що доводиться сидiти отак без дiла й чекати, доки по тебе пришлють
машину з фанерною будкою на кузовi, а то й просто самоскид, i можливо,
досада на те, що так багато часу витрача║ться марно на розглядання отаких
випадкових автобусних станцiй, на слухання нудного нашiптування й щебету
дрiбних дощових крапель чи розбiйницького посвисту гарячих степових
вiтрiв.
З другого поверху долинули звуки рояля: хтось грав "Баркаролу"
Чайковського.
- Прекрасна музика, - послухавши деякий час, розчулено сказав агроном,
- прекрасна i нiжна, мов веснянi квiти. Але я нiчого в нiй не розумiю.
Такий жаль. В квiтах розумiю, а от в музицi - нi.
- Для того, щоб розбиратися в музицi, треба ┐сти лише редиску i чорний
хлiб, - сказав брюнет i, засмiявшись власному дотеповi, знову подавився