Ярослав Тинченко Генерал Олександр Греків: військова діяльність і доля

Вступ

До сьогодні про генерала Грекова майже нічого не написано. Відомо всього декілька статей, присвячених йому. Три з них були опубліковані в 1919 р. з нагоди призначення генерала командуючим УГА в періодичних виданнях «Україна» (Кам'янець-Подільський, № 31), «Стрілець» (Тернопіль, № 60) та «Український Козак» (Жмеринка, № 43). Ці статті, невеличкі за змістом (у середньому 80-100 рядків), стисло оповідали про військовий шлях Грекова та висловлювали сподівання, що покладалися на нього урядом зУнР[1]

Автором даної публікації у 1993–1995 рр. також було опубліковано три матеріали, присвячені О.Грекову: стислий життєпис («Народна Газета», 1993, № 39), стаття та окремі протоколи допитів Олександра Петровича з його архівно-слідчої справи 1948–1949 рр. («Академія»: Альманах, 1995, Ч. 2), нарис у книзі-збірнику біографій «Українське офіцерство: шляхи скорботи та забуття» (К., 1995). Таким чином, життєпис генерала О.Грекова обмежується лише кількома згаданими та деякими іншими публікаціями.

Багато цікавих відомостей про життя Олександра Петровича можна зустріти у спогадах сучасників революції та громадянської війни в Україні 1917–1921 рр. Про нього писали керівники УНР та Української Держави відомі політичні діячі[2]і військові[3]. Крім того, у деяких спогадах інших українських діячів можна натрапити на побіжні згадки про генерала Гре — кова. Однак, вони не становлять великої інформаційної цінності.

Згадані відомості стосуються лише діяльності О.Грекова в 1917–1921 рр. Про його попередній військовий шлях там не йдеться. Щоб скласти уявлення про службу Грекова в російській імператорській армії, необхідно звернутися до російської військово-історичної мемуаристики, переважно спогадів, що видавалися білоемігрантами. В Україні у жодній бібліотеці чи приватному зібранні таких видань немає. Тому автору довелося опрацьовувати їх у Державній історичній бібліотеці Російської Федерації та приватних зібраннях російських істориків С.Волкова та О. Дерябіна у Москві.

Під час цієї роботи було виявлено три важливих джерела з життєпису О.Грекова: спогади його однополчан з Лейб-гвардії Єгерського полку, які публікувалися в емігрантському виданні «Егерский Вестник» (Белград, 1924–1939, вийшло 14 номерів), спогади офіцера того ж полку В.О.Каменського («Военная Быль». — Париж, 1960–1963. — №№ 68, 74, 81) і полковника Е.Е.Шляхтіна, який служив з Грековим під час Першої світової війни («Военная Быль». — Париж, 1972. — № 117–118).

Окремо слід згадати ще одне важливе джерело, яке відображає всі щаблі військової служби Олександра Петровича у російській армії. Це довідник «Список Генерального штаба», який щороку (за винатком 1915–1916 рр.) видавався у Санкт-Петербурзі. У цьому довідникові містяться основні дані про кожного з представників російського Генерального штабу. Стислі біографічні дані Грекова вміщені у довідниках 1906–1914 та 1917 рр. видання.

Одним з головних джерел у висвітленні біографії генерала Грекова є архівні документи, що зберігаються у Російському державному військово- історичному (РДВІА, Москва), Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВОУ, Київ) та Центральному державному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГОУ, Київ).

Архівні документи, що містяться в РДВІА, охоплюють весь період служби О.Грекова у російській армії. Насамперед, це два його послужних списки з фонду аналогічних документів на майже півмільйона офіцерів і генералів російської армії (ф. 409, алфавітний покажчик). У послужних списках відображено сімейний та майновий стан, перелік нагород та посад, які обіймав Греків до 1917 р. Другим за значенням є фонд Гвардійського загону 1914–1917 рр., в якому Олександр Петрович служив начальником штабу 1-ої Гвардійської дивізії (ф. 5304). У справах цього фонду трапляються документи, особисто написані чи підписані Грековим.

У зібранні ЦДАВОУ слід особливо відзначити дві справи з фонду армії УНР 1919 р. (ф. 1078): накази штабу армії УНР за лютий-квітень 1919 р. (стара нумерація — оп. 1, спр. 82) та накази штабу Північної групи того ж часу (спр. 81). За першою справою можна простежити, які накази віддавав О.Греків на посаді Наказного Отамана, за другою — як вони виконувалися. Крім того, у різних справах фондів 1075 (війська Центральної Ради), 1076 (армія УНР у 1920 р.) та 1077 (військо Української Держави) можна також знайти поодинокі документи, що стосуються діяльності генерала.

Нарешті, у ЦДАГОУ зберігається архівно-слідча справа О.Грекова 19481949 рр. (ф. 263, оп. 1, спр. 62149-ФП), яка велася у Києві співробітниками МДБ УРСР. У 1948 р. колишній генерал Греків був викрадений у Відні, де мешкав, та заарештований органами радянської військової контррозвідки «СМЕРШ», а згодом засуджений до 25 років ув'язнення. У 1956 р. Грекова звільнили та відпустили до Австрії, а вже за часів перебудови реабілітували. Справа ж була передана з Державного архіву Служби безпеки України до ЦДАГОУ. У протоколах, що складають переважну частину справи, відображено все життя Грекова та його військова служба в російській й українських арміях. Саме тому архівно-слідчу справу Грекова треба вважати одним з найголовніших джерел до його біографії.

Ще одним важливим джерелом є маловідомі в Україні спогади генерала, які він писав у різні часи свого емігрантського життя. Один із фрагментів цих спогадів під назвою «Весна 1918 року в Україні» побачив світ у 1964 р. в 11 — му номері часопису «За Державність», що вийшов друком у Торонто. Інші частини спогадів були опубліковані російською мовою в 1965–1966 рр. у білоемігрантському виданні «Вестник Первопоходника», що виходив у Лос-Анджелесі. Це розділи «На Украине в 1917 году» (№ 44), «Переговоры украинской Директории с французским командованием в Одессе в 1919 году» (№ 45–48), «Петлюровщина» (№ 51–52), «Восемь лет ссылки в Советском Союзе» (№ 59–60).

«Вестник Первопоходника» друкувався на шапірографі тиражем всього 100–300 примірників. Навіть у спеціалізованих російських бібліотеках (Державна історична у Москві) зберігається далеко не повний комплект «Вестника». В Україні його взагалі немає. Всі номери «Вісника» були зібрані тільки у згаданого російського історика О.І. Дерябіна.

Якщо зіставити публікації у «За Державність» та «Вестнике Первопоходника», то стає зрозумілим, що стаття, опублікована в українському часопису, була перекладена, значно скорочена та виправлена: у спогадах російською мовою Греків давав надто суворі характеристики багатьом українським діячам та подіям, а у часописі «За Державність» вони відсутні.