ПРОЛОГ

Лар

Не знаєте, хто я? Скажу вам коротко:

Я – Лар домашній, з будинку от цього,

Відкіля, як бачите, я вийшов. Тут

Живу багато років, був заступником

Батьку і діду нового хазяїна.

Дід його мені з благанням золота довірив

Скарб прихований: посеред вогнища свого

Заривши, благав його оберігати.

І вмер він; настільки жадібний був у душі,

10 Що сину не хотів на нього вказувать,

Вважав за краще його лишити в бідності,

Тільки б не показувати скарбу.

Землі йому маленький зоставив клаптик,

Нехай живе в труді великому й бідує.

Коли помер він, скарб мені отой довіривши,

Став придивлятись я, а чи не викаже

Мені син шани більшої, ніж батечко його,

Та він все менше й менше шанував мене,

Все менше мав від нього я дарів почесних,

20 Тож відповідно й я до нього ставився.

Але і він помер, і залишився син один,

Оцей, в будинку він тепер хазяїном,

Такий же точно вдачею, як батько й дід,

Із ним дочка живе, вона мені щоденно в дар

Вина приносить, ладану чи ще чогось

Подібного, вінки кладе. Тож ради неї

Дозволив Евкліону я той скарб знайти,

Щоб легше міг він заміж видати дочку свою.

Здійснив над нею знатний молодик

30 Насильство: йому відомо, хто вона,

Вона ж його не знає, як і сам батько

Не знає про наругу над дочкою.

Я зроблю, щоби оцей старий сусіда

За дружину попросив її собі, усе для того,

Щоб легше її заміж узяв отой юнак:

Старий, що оженитись на ній хоче,

Є рідним дядьком тому юнакові,

Що наругу над нею скоїв на Церериному святі.

Аж ось старий кричить: завжди він так.

Стару служницю він жене, щоби вона

Його таємну справу не провідала.

На золото він глянуть хоче, чи ж на місці.