СЦЕНА ТРЕТЯ

Евкліон, Стафіла. Евкліон

Тепер душа спокійна і піти я можу. У домі, бачив все всередині цілісіньке. Вернися-бо, і стережи все вдома.

Стафіла

Ще б пак!

80 Мені сторожувати? А що, хіба будинок хтось поцупить?

Злодіям у нас поживи нема ніякої, –

В будинку порожнеча, все вкрите павутинням.

Евкліон

То може, щоб тобі вгодити, відьмо, Юпітер мав мене зробити владарем – Філіппом або Дарієм? Хочу, щоб ти Мені цю павутину вартувала. Так, я бідняк! Терплю! На те є воля божа! Заходь, замкни там двері. Я зараз повернуся. 90 З чужими обережно, нікого не пускати. Прийдуть за вогником – згаси негайно, Щоб не було причин чіплятися до тебе. Знайду вогонь – тоді вже згаснеш ти. Води попросять – ти скажи: нема води. Сусіди завжди канючать: то посуд їм,

То ножика, сокиру, товкачку й ступку, – Скажи, що злодії покрали все. Ну, словом, хто б там не був, без мене не смій Пускати! Запам’ятай собі: нікого не пускати, 100 Хоча б сама Фортуна нас відвідала.

Стафіла

Напевно, їй самій не дуже хочеться

До нас потрапити; хоча і поблизу була,

Проте до нашого будинку так і не наблизилась.

Евкліон

Мовчи! Іди!

Стафіла

Мовчу. Іду.

Евкліон

Замкни міцно

Двері подвійним засувом. Я зараз повернуся.

Стафіла іде.

Змучився. Піти мені потрібно з дому!

Ой, як іти не хочеться, та справа є.

Сказав нам старшина із курії,

Що гроші роздавати будуть. Якщо

За ними не явлюся, всі запідозрять,

110 Що золото сховав в будинку я:

Чи ж то можливо, щоби бідняк

Подачку, хоч і грошову, зневажив?

Хоч як старанно від усіх ховаю я,

Проте, здається, що усім відомо: усі мене

Вітають люб’язніше, ніж дотепер!

Підходять, зупиняють, руки потискають,

Розпитують, як справи, здоров’я як.

Піду, куди задумав я. А там – додому,

Мерщій назад, при першій же можливості.

(Іде.)