"Оповідання" - читать интересную книгу автора (Шелковенко Олександра)

У Єгипті

Біля піраміди Хеопса Ярополк повернув ліворуч і вийшов до Нілу. Він опинився посеред великиго майдану. Навколо було багато народу - єгиптяни у своїх довгих тогах, шустрі вавілоняни, греки з амфорами на плечах, етеопи... Здавалося, цілий світ зібрався тут, у Мемфісі. Бракувало лише наших трипільців...

Ярополк вкрився від сонця у тіні статуї сфінксу та дістав з валізки пергамент. Він записував туди все, що бачив на чужині. "Як повернуся на рідне Трипілля, - мріяв він, - Ухилюся дідові-Дніпру. Аж потім зберу усіх родичів та сусідів та й росповім про далекі краї, що я їх бачив..."

Раптом Ярополк впіймав на собі чийся погляд. Він підвів очі. Прямо напроти нього стояв величезний фараонський палай. З вікна другого поверху на нього дивилася гарна молода жінка.

– Ходи до мене! - покликала вона по-єгипетськи.

Ярополк постукав у двері. Воїни відкрили.

– Мені на другий поверх, - пояснив Ярополк.

– Знаємо, добрий чоловіче, - відповів начальник - Піднімайся оцими сходами.

Ярополк йшов палацем. Двоє молодих рабів сипали перед ним червоні троянди.

На другому поверсі він опинився у великій залі. Стіни були зроблені з білого мармуру, прикрашені золотом та діамантами. На троні зі слонової кістки сиділа та сама жінка, що дивилася на нього з вікна.

– Здоровенькі були! - привітав її Ярополк.

– Привіт тобі, о гарний чужинце! - відповіла жінка.

– Як ти дізналася, що я чужинець? - здивувався Ярополк.

– Ти говориш з акцентом, - пояснила прекрасна незнайомка. - Звідки ти? З Атлантіди? Чи з Лівійської пустелі? Чи, може, з далекої країни Сіпанго?

– Я - з Трипільської культури! - гордо відповів Ярополк.

– Ой, правда? - красуня привстала з трону. - З самого Трипілля?

– Так.

– Ой, яка радість! Я така горда, що ти зазирнув до мене у гості! Адже ваша Трипільська цивілізація - найвища у світі. Нам, єгиптянам, треба в вас вчитися.

Ярополк скромно посміхнувся.

– Та нічого, в вас теж не є зле, - делікатно відповів він.

– Ну сідай, сідай зі мною обідати, та й розповіси про свій рідний край на берегах Борисфену.

– Борисфеном нашу річку назвають чужинці, - виправив Ярополк. - А наші трипільці назвають її Дніпро.

– Ой, вибач... - жінка почервоніла.

– Гей, слуги! - гукнула вона. - Принесіть мін другий трон для нашого гостя! І поїсти!

– Слухаємося, о господиня наша! - хором відповіли раби.

– Як тебе кличуть, о прекрасний чужинце? - спитала господарка палацу.

– Я ся назваю Ярополк. А тебе як звати?

– А я - єгипетська фараонка Нефертіті.

Минали години. Давно вже було з'їдено обід, випито вино. А вони все сиділи у тронній залі. Нефертіті уважно слухала розповідь Ярополка за рідний Трипільський край, за його могутню цивілізацію та витончену культуру.

– Як ти цікаво розповідаєш! - казала вона час від часу. - У нас, у Єгипті нічого такого ще немає!

Так вони сиділи до вечора.

Аж коли за вікнами стало темно, Нефертіті схаменулася.

– О, премудрий чужинце Ярополк! - сказала вона. - Що робиш ти сьогодні ввечорі?

– Та буцімто нічого.

– То ходімо зі мною! В моєї подружки сьогодні вечірка. Це як раз тут, у сусідньому палаці.

В подружки було багато гостей. Тут зібралася вся єгипетська еліта - вельможі, воєначальники, жреці та жриці.

Всі пили вино і їли різні страви.

Подружка зустріла Нефертіті разом з молодим хлопцем.

– Мене звуть Термутіс, - сказала подружка, - А це - мій син Мойсей.

– Дуже приємно, - сказав Ярополк.

– А це - відважний і мудрий чужинець Ярополк, - сказала Нефертіті. - Він - з Трипільської культури.

– А де це? - спитала Термутіс.

– Що Ви, мамо, встидайтеся! - сказав Мойсей. - Трипільська культура - найбагатша і наймудріша у цілому світі! Адже саме трипільці навчили вавілонців будувати висячі сади Семіраміди, а тольтеків - їхні дивовижні міста. Саме вони допомогли китайцям побудувати Велику Стіну. Та й наші єгипетські піраміди не втрималися б без трипільських технологій!

– Так і є, - підтвердив Ярополк.

– Мій Мойсей все знає! - похвалилася Термутіс. - Він перечитав всі папіруси, які тільки знайшов. Дні і ночі сидить у Олександрійській бібліотеці.

–Та годі Вам, мамо! - засоромився хлопець. - Я знаю тільки те, що нічого не знаю...

Свято тривало. Нефертіті знайомила Ярополка з різними впливовими людьми. Ті засипали його питаннями. А як там у Трипіллі? А що там нового? Воєначальний Радамес цікавився стратегіями козацького війська. Жрець Рамфіс цікавився Релігією Трипільського Народу. Всі мріяли запозичити трипільський досвід.

До Ярополка підійшов Мойсей.

– Ви, трипільці, для мене зразок мужності і беззавітної любові до Батьківщини, - признався хлопець. - Ви плекаєте дідівські традиції та правдиву народну духовність. Підносите свої етнічні цінності. А наші... Ех!

– Які це наші? - не зрозумів Ярополк.

– Та наші ж юдеї. Тільки тобі скажу, я не є єгиптянин, я юдей. Але наші юдеї забули свою юдейську мову та культуру, запозичили чужинське, єгиптизувалися. Наші діди лежать, а над ними могили синіють. А онуки? Їм байдуже! Єгиптянам жито сіють! За шмат гнилої ковбаси у них хоч мати попроси, то віддадуть. Я б оту свинячу ковбасу взагалі заборонив!

Ярополк зрозумів, що йдеться про отой маленький народ, що єгиптяни тримають у рабстві.

– То єднайтеся! - порадив він. - Разом вас багато! Вставайте, кайдани порвіте! Боритеся - поборете!

– Дякую за пораду, - з щирою вдячністю сказав Мойсей. - Як стану дорослим - все зроблю як ти кажеш. Поведу народ мій у землю юдейську, і буде в нас своя етнічна держава, як у вас, трипільців. А наразі наша Юдея запродана фімістімлянам, самарітянам...

Вечірка скінчилася пізно.

– Можна я заночую у тебе в палаці? спитався Ярополк.

– Та звісно, - відповіла Нефертіті. - Де ж ти пійдеш у таку ніч?

Вони поверталися до дому удвох. Зірки вкрили небо. З Лівійської пустелі дув гарячий вітер. Тихо шепотіли пальми та бамбук.

Між двома палацами був сад, де у тіні бананових дерев ховалися статуї богів. Понад дахами палаців і храмів височіли піраміди.

Нефертіті взяла Ярополка за руку. Вони йшли мовчки, насолоджуючись тишею та гармонією.

Раптом вони почули сміх і поцілунки. У місячному сяйві вони побачили чоловіка та жінку. Вони обіймали і цілували одне одного.

– Це Аїда зі своїм коханим, - прошепотіла Нефертіті.

– Хто вона?

– Та принцеса з Етеопії.

– А це шо, Радамес біля неї?

– Точно, він. Ти його знаєш?

– Та трохи. Дуже захоплюється козаччиною. Тут, на Нілі теж є пороги - то він собі думає теж зорганізувати Січ.

Закохані почали роздягати одне одного, вкриваючи молоді чисті тіла поцілунками та іншими пестощами.

Аїда впіймала губами великий напружений прутень Радамеса. Він застогнав, перегорнув її і наблизив свої губи до її чарівної вологої розкішниці. Проте, навіть перебуваючи до гори ногами, принцеса не випускала з рота своєї здобичи. Так вони милували одне одного, а темна єгипетьська ніч ховала їх під своїми крилами.

– Поза 69, - роздумливо сказав Ярополк. Він пригадав Батьківщину, береги Дніпра, садок вишневий коло хати.

– Чому саме щісдесят-дев'ять? - не зрозуміла Нефертіті.

– Це такі є наші трипільські цифри, - терпляче пояснив Ярополк. - Шість пишеться це дев'ять, тільки навпаки. Ми винайшли цифри, а потім навчили їм індусських арійців. Тапер дехто назнає їх "індійськими". Але ж вони наші, трипільські!

– Яка ж ота Трипільська культура людяна! - мрійливо сказала Нефертіті. - Правдивий зразок для усіх інших національностей!

Аїда звільнилася з палких рук Радамеса. Вона поставила військового на руки, поклавши його ноги собі на плечі. Губами вона продовжувала пестити його скарб. А він, стоячи на руках, торкався ротом її розкішниці, і від тих доторків усе Аїдине тіло здригалося від насолоди.

Нефертіті притулилася до Ярополка.

– О Ярополку! - тихо сказала вона. - О прекрасний чужинце, носію великої Трипільської культури! Благаю тебе, оволодій мною! Опануй моїм чистим молодим тілом! Принеси мені насолоду, гідну богів! Знаю я, що є я лише незначна єгипетська фараонка, а ти - представник могутньої цивілізації. Але ж і я хочу трохи щастя. Зроби мені те, що зробив би гарній трипільській дівчині на берегах могутнього Дніпра, коло рідної тобі біленької хатинки, загубленої у вишневому садочку...

І вона стала перед ним на коліна.

Її руки обійняли його сідниці. Вона розкрила його туніку і оволоділа козацьким прутнем. Вона гаряче цілувала цей могутній жезл, який нагадував гетьманську булаву.

Але Ярополк зупинив її і сам почав вкривати її поцілунками. Він зняв з жінки імператорський одяг і був вражений чарівною красою її гарного тіла. Він цілував і цілував ці багатства - її маленькі але милі груди, її струнку спину, її живіт та шию... Потім цілував пільці її ніг, її коліна, її сідниці. І коли зрештою дійшов до її чисто виголеної розкішниці, Нефертіті застогнала. І його губи цілували її вологу плоть, і його язик не давав їй спокою... Так продовжувалося хвилин десять. Багато разів з губ фараонки злітав стогін насолоди. Багато разів Ярополк призупинявся і починав знов.

– Я не можу більше! Ахххх!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! - востаннє простогнала Нефертіті. І забилася у насолоді. Потім остаточно розслабилася.

Ярополк зрозумів, що на сьогодні досить.

Вони одягнулися і пішли до палацу.

У спальні їхні губи знов зустрілися.

– В нас ціла ніч попереду, - сказав Ярополк.

– Ціла ніч... - мрійливо повторила Нефертіті.