"Діти Безмежжя" - читать интересную книгу автора (Бердник Александр Павлович)

ЗРАДА

На світанку Заграва вийшов з кам$7

Іван зітхнув, сумовито всміхнувся.

„Якби не спеціальний комбінезон, — подумалось йому, — вже довелося б прогулюватись по чужій планеті в костюмі Адама або, в кращому разі, у шкурі якоїсь тварини. Зустрінемось — не впізнає Марія. П’ятнадцять років розлуки перетворили його в діда. Та дарма! Аби побачити її, поглянути в рідні очі! Мені було невимовно важко одному, а їй! Що витерпіла вона?“

Заграва підійшов до притулку, покликав робота.

Друг жваво вийшов з отвору$7

— Що бажає капітан?

— Пора в путь, Друг.

— Я готовий, капітане. Інформація моєї пам’яті підказує, що вже недалеко до ракети. Залишилось вісімдесят два кілометри сто сімнадцять метрів до того місця, де мене зіпсували.

— Гаразд, гаразд. Друг. Ти молодець. Забирай наші припаси і рушай. Треба дати сигнал щоа.

Робот пішов до притулку забрати речі, деякі припаси. Заграва оглянув стійбище. В тумані, що оповивав ущелину, виднілися, скільки оком кинь, гостроверхі тимчасові притулки. Де-не-де бовваніли постаті щоа — вартові.

Побачивши Наставника, вони закричали. Юрби щоа з’явилися в ущелині. Почувся гомін, шум.

Сходив Усо. Рожевіли вершини. По той бік потоку блищали хащі дерев. Туди лежав шлях через брід.

З сусідньої печери вийшов Ітиней. За ним Адаон. Вони наблизились до Наставника.

Заграва помітив, що Ітиней чомусь похмурий. Його обличчя посіріло, щетина навколо голови опала, погляд був опущений донизу.

— Що з тобою$7

Вожак якусь хвилю помовчав одвернувшись. Потім, певно, зважився. Він випрямився, поглянув па Заграву. В його очах загорівся чорний вогонь.

— Я хочу сказати тобі слово, Наставнику, — різко сказав Ітиней.

— Говори. Але нам пора вирушати.

— Ми нікуди не підемо, — рішуче заперечив Ітиней.

Адаон здивовано глянув на брата, щось хотів сказати, але Ітиней знову перебив його:

— Щоа не підуть з Наставником до небесної вежі. Вони повернуть назад.

Серце у Заграви впало. Ось воно! Те, чого він так боявся, про що догадувався, але не хотів допустити. Наступила протидія. Самоствердження. Він пробудив у душі щоа інтелект, а разом з ним$7

— Може, ти погано себе почуваєш, Ітиней? Так ти скажи нам. І потім хіба я для себе веду вас, всіх щоа, до „небесної вежі“. Я бажаю вам щастя і хорошого життя.

Тисячі щоа наближалися до групи вожаків, прислухалися до палкої розмови, не розуміючи всього, що сталося. Ітиней сердито оглянув юрбу, волосся в нього настовбурчилось, заблищало срібно-рожевими вогниками. Він закричав:

— Я кажу ще раз — щоа не підуть до небесної вежі! Ми повернемо назад. Ми будемо знову жити серед своїх лісів і гір. Ми не хочемо бути рабами пришельців з неба$7

— Так, я говорив це, Ітиней, — схвильовано сказав Заграва. — І стверджую це зараз. Згадай — хіба я силою вів вас сюди? Хіба я коли-небудь змушував тебе або інших до дії?

— Так! — лютував Ітиней. — Ти хитро говорив про те, що тобі бажалось. Ти вказував нам такі вчинки, які бажані були тобі. А тоді казав, що це ми самі діємо так.

— А хіба я поганому вчив вас?

— Я не знаю. Ти робив з нас$7

— Ти кажеш страшні слова, Ітиней, — раптом гаряче вступився Адаон. — Як ти смієш так говорити Наставнику?

— Мовчи, підлабузнику! — насмішкувато крикнув Ітипей. — Хіба ти не покірний його слуга?

— Я просто вдячний Наставнику! — обурено сказав Адаон. — Він прибув з іншої Му, щоб дати нам світло. Він навчив нас будувати і кувати метали. Він учить наших дітей і бажає добра щоа. Він іде назустріч іншим Наставникам, які теж будуть турбуватися про щоа і нести їм світло!

— Нести світло і рабство! — заверещав Ітиней. — Я не бажаю, щоб на Му жили „інші Наставники“. Нам не потрібно Наставників. Щоа самі знають, як жити. Вони самі вибиратимуть свій шлях!

— Я бажаю показати вам широкий світ, — заперечив Заграва, звертаючись до всіх щоа. — Я хочу, щоб ви спілкувалися з іншими щоа, на інших далеких Му.

— Не бажаємо! — вперто і люто закричав Ітиней. Юрба підтримала його войовничими вигуками. Рої щоа піднялися в повітря, сповнюючи його безладним гомоном.

„Розкол“, — майнуло у свідомості Заграви. Тепер на планеті почнеться боротьба і незгоди. Він став причиною цього. Замість Знання, приніс на планету розбрат. Краусс попереджував, що таке може бути. Чи правильно він себе поводив? Чи не втрутився у вільний розвиток іншопланетних істот?

Але сумління заспокоювало його. Саме цього слід було чекати. Там, де приходить світло, — поруч іде темрява. Все закономірно! Хай проходять і зльоти духу, і падіння. Хай тепер шукають дороги серед хаосу стихій, хай викрешують з них$7

Заграва підняв руку, крикнув:

— Хто не хоче йти з нами$7

— Ти чужинець! — обурено сказав Ітиней. — Я вождь, і мій голос — закон для щоа. Ніхто не піде з тобою$7

— Я піду! — гордо сказав Адаон. — Я не залишу Наставника!

— Ні ти, ні Наставник не піде! — грізно вигукнув Ітиней. Сотні щоа оточили його з ус$7

— Ти не хочеш пустити мене? — спокійно запитав Заграва. — Чому?

— Тому, що ти приведеш на Му нових Наставників. Тому, що ти зробиш щоа рабами інших Му. Ми будемо господарями на своїх землях і не бажаємо ніяких Наставників. Ти сам казав, що наша Му прекрасна. От ми й залишимося$7

— Але я бажаю, щоб ваша Му стала ще кращою, яснішою!

— Тільки без Наставників! Свободи! — крикнув Ітиней.

Його крик підхопила юрба. Заграву притиснули до притулку, в нього полетіло каміння. Він схопився за вібратор, потім одвів руку. Ні, він ніколи не застосує зброї! Не для цього вони летіли за десятки світлових років. Так все зіпсується, й Ітиней одержить для своїх маніакальних переконань наочне підтвердження. Ні, краще загинути! У свідомості виникло блискавичне рішення. Він крикнув:

— Друг, сюди!

Біля нього з’явився робот. Він оглянув юрбу, жваво запитав:

— Чому щоа метушаться? Що сталося?

— Ми йдемо звідси, Друг, — сказав Заграва. — Вони залишаються тут. Вперед.

— Я з тобою, Наставнику, — безстрашно заявив Адаон, і його очі метнули блискавиці. — Я не покину тебе ніколи. Хай сліпі і глухі будуть у темряві. Колись вони жалкуватимуть, що послухали Ітинея!

— Не пускати їх! — лютував Ітиней.

Заграва пішов до потоку. Друг, Адаон і група вірних щоа рушили за ним. На них накинулися прихильники Ітинея. Вони хапали задніх щоа, тягли їх назад. Заграва дав наказ Другу. Робот став між нападаючими і невеликою групою втікачів. Навала щоа розбилася об широкі груди Друга. Заграва і вірні друзі вже перескочили потік і були на тому боці.

— Адаон! — погрожував Ітиией. — Вернися! Не зраджуй щоа!

— Ні, — відповів Адаон. — Це ти зрадник. Ти зрадив Світло! Ги зрадив Знання! Ти забув свого батька і вдячність! Я не вернуся назад! Краще вмру, але Світла не зраджу!

— Вернися! — гриміло здалека. — Ми наздоженемо вас. Нас більше! Ми захопимо і знищимо всіх! Ми не пустимо пришельців на Му!

Друг відкидав нападаючих щоа, як м’ячі. Вони верещали, падали на скелі, підлітали в повітря і знову кидалися на робота. Він потроху відступав через потік, розбризкуючи навколо фонтани води. Щоа відстали.

Тоді Друг, вийшовши з потоку$7

— Їхня система вийшла з ладу$7

— Так, Друг, так, — відповів сумно Заграва. — Вони розрегулювалися. Але ми цьому не зарадимо. Хай саме життя вчить їх. Ми показали їм Світло, а тепер хай вибирають, куди іти…

— Му піде до Світла, — віддано заявив Адаон, поспішаючи рядом з Наставником. — Щоа створять чудовий світ.