"Чарівна круговерть" - читать интересную книгу автора (Наумов Євген)Малько-Ванько і допитлива ВарвараНастала тепла літня ніч. Велике місто поволі засинало... Один за одним згасали у вікнах яскраво вогні, стихав гуркіт численних моторів. На околиці міста, у затишному березовому гайку, розташувався літній дитячий садок "Парасолька". Спокійна тиша панувала в чепурненькому білому будиночку. На ліжечках солодко спали діти. В розчинені вікна линуло свіже нічне повітря, насичене духмяними пахощами різнотрав'я. На веранді погойдувався гамак, у якому дрімала вихователька Олеся Василівна. Навколо неї літали нічні метелики, обвиваючи прохолодою розпашіле вродливе обличчя. На вустах блукала легенька усмішка... Заснув навіть у своїй затишній буді вірний друг дітлахів - пес Яквас. Проте спав він сторожко - після вечері куховарка тітка Килина дала йому велику кістку, яку він не встиг догризти й заховав у найпотаємнішому кутку свого кубла. Отож коли-не-коли спросоння загрозливо гарчав у темряву, щоб налякати кожного, хто зазіхнув би на його скарб. Щоправда, гарчав Яквас незлобиво, бо мав добру і лагідну вдачу. З його поведінки діти вгадували й характери людей, які з'являлися в садку. Ось приходить відвідувач, а до нього з гавканням підстрибує Яквас. - О-о! - починає загравати гість. - Гарний собачка! І як же його звати?.. - Яквас! - хором відповідають діти. - Що?! - дивується той. - Як-вас! - уже виділяючи кожен склад, повторюють усі й нестримно сміються. Якщо відвідувач теж починає сміятися, то у нього добра вдача, бо жарти розуміє і не ображається. Але були й такі, що сердито буцали Якваса і йшли геть з погрозами та лайкою. Ясна річ - погані люди. На таких і Яквас сердито гавкав. Але тепер він спав і бачив чудові сни тільки про добрих людей, які його навперебій частували. Не спав лише найневгамовніший і найпустотливіший хлопчик - Івасик. За маленький зріст його лагідно кликали - Малько-Ванько. Зараз він з головою укрився ковдрою, щоб усі думали, ніби спить. Та як він міг заснути? Або хоча б склепити повіки? Якщо поруч була... ...ЧАРІВНА КІМНАТА! Про це сказала Олеся Василівна. А вона ніколи не говорила неправди. Та воно й так було зрозуміло, що кімната - чарівна. Якось уранці дядьки в комбінезонах занесли до кімнати великий-превеликий ящик, на якому рябіли барвисті написи та незрозумілі малюнки. Від натуги дядьки голосно кректали. Цілий день вони там щось робили: грюкали й стукотіли, І нікому, чуєте, нікому з дітей не дозволялося зазирнути навіть у замкову шпаринку цієї кімнати! Увечері дядьки пішли, й Олеся Василівна замкнула двері. А коли діти оточили виховательку й почали сипати питаннями та смикати її за сукню, вона сказала, що кімната чарівна. - Зараз туди - не можна. Ось завтра вмиєтесь, поснідаєте, отоді й увійдете й дізнаєтесь про щось вельми цікаве. - Ой-йой-йой! - аж затупотіли діти з нетерплячки. - А чи не можна сьогодні зайти туди? До завтра ж так довго! Ми не дочекаємось! - Ні, не можна, - рішуче мовила Олеся Василівна. - Ну, чому? Чому-у-у-у? - заскімлили діти, а жалісніше за всіх Малько-Ванько. - Тому, - сказала Олеся Василівна тихим загадковим голосом, і очі в неї зробилися великими, - тому що вночі в кімната щось СТАНЕТЬСЯ. Зараз туди не можна нікому заходити. Навіть мені. А якщо хто-набудь з вас порушить заборону, то він потрапить... побачить... - Що? - спитала дівчинка Варя. Вона була такою допитливою, що це, мабуть, про неї приказку склали: "Цікавій Варварі на базарі носа відірвали". Щоправда, носа їй ніхто не відривав, навпаки, він задерикувато стирчав догори і був усіяний жовтенькими веснянками. - Що він побачить? - Щось таке, про що я навіть боюся казати, - відповіла Олеся Василівна. Потім стурбовано подивилася на годинника. - Ну, дітоньки, час спати. В ліжечка, в ліжечка!.. - проспівала вона. Ви самі розумієте, що цього вечора діти ще довго крутилися у своїх ліжечках та гадали: що там у тій загадковій кімната? То тут, то там жебоніло обережне - щоб Олеся Василівна не почула - перешіптування: - А я знаю, що там! - Космічний корабель, ось що! І завтра вранці він полетить! - Е-ет... Хіба космічні ракети вилітають з кімнат? - пирхнув хтось. - Вони з Байконура стартують. Худенька задумлива Ванда сказала, що там Котигорошко битиметься із Змієм. Рудий Грицько заперечив: у цій кімната показуватимуть мультфільми - триста серій "Ну, постривай!". А товстун Микита був переконаний, що за дверима схована бочка з морозивом. - Його прямо з Північного полюса привезли. Ось трохи розморозиться за ніч, і вранці ласуватимемо. Суничне, з вершками! - Він аж плямкав у темряві. - Але ж дядьки несли ящик, а не бочку! - А в ящику - бочка, - не розгубився ласун. Помалу всі вгамувалися і поснули. Всі, крім Малька-Ванька - він лежав і напружено прислухався, чекаючи, коли діти поснуть міцно-преміцно! Тоді він підведеться й увійде до чарівної кімнати. Адже він помітив те, чого інші не побачили. Олеся Василівна забула в дверях... КЛЮЧ! Малько-Ванько вистромив голову з-під ковдри. Спальню заливало місячне сяйво. Панувала тиша. Всі спали. Одні дихали тихо, інші злегка сопіли, а деякі навіть хропли... Малько-Ванько спустив з ліжка ліву ногу і подивився довкола. Ніхто не поворушився. Тоді він спустив праву ногу. І знову тихо. Він зліз зовсім і ступив до дверей. Пролунало верескливе р-р-рипіння! То зарипіла підлога. З сусіднього ліжка підвелася голівка цікавої Варвари, і в Малька-Ванька уп'ялися великі очі. Дівчинка була такою цікавою, що навіть спала сторожко, боячись проґавити щось незвичайне. Коли пролунало рипіння, Варя прокинулась і побачила, що біля дверей чарівної кімнати стоїть Малько-Ванько й простягає руку до ключа. Озирнувшись, він відразу ж відсахнувся. Та було пізно: цікава Варвара скочила з ліжка. Малько-Ванько заступив собою ключ і замахав на неї руками: - Тс-сс-сс! Тихіше! - сичав він і насторожено позирав довкола. На його щастя, ніхто більше не прокинувся - усі міцно спали. - Ти чого? - теж пошепки спитала Варя. - Ти навіщо? Вона хотіла запитати: "Ти чого встав? Ти навіщо йдеш до чарівної кімнати?", та спросоння не могла вимовити все. Проте Малько-Ванько дуже добре зрозумів її. - Я нічого, - забурмотів він. - Це я хочу... води напитись. Але обманути цікаву Варвару було не так просто! Тим більше, що вона вже прокинулась. - А вода в коридорі! - проспівала вона глузливо і спробувала зазирнути за спину Малька-Ванька. - Там ключ, у дверях, так? Я бачила, бачила! - Забирайся геть! - нагримав він на Варю. - Немає чого тобі тут робити. Йди спати... - Не піду! - затялася Варя. - Підеш! - Малько-Ванько штовхнув її. - Сам іди! - Ну ось, я тобі зараз... - почав він рішуче. Та Варя наблизилась до нього, витріщила очі й підкреслено прошепотіла: - Я ось як заверещу! Малько-Ванько заціпенів. Коли Варя вищала, навіть Яквас тікав і ховався у своєму кублі. У дитсадку зчинялася тривога, всі - малі та старі - поспішали Варі на допомогу. Ось і зараз вона звично наморщила носика й трохи відкрила рота. А що як справді завищить? Діти схопляться... Прокинеться Олеся Василівна! - Ні, ні! Ти тільки смирною будь, - хлопчик схопив Варю за руку. - Буду смирною, якщо візьмеш і мене з собою, - швидко пообіцяла Варя. Ну що ти з нею вдієш? Взагалі Малько-Ванько і Варя частенько гралися разом, ділились ласощами, їх навіть мали за друзів, якщо можна назвати друзями дівчинку й хлопчика, у яких такі різні вподобання. Коли Варя шила платтячко для своєї ляльки Катрусі, Малько-Ванько майстрував автомашину. А коли Малько-Ванько ліз на шовковицю, Варя тягла його до басейну. Та все ж вони доходили спільної думки і тоді разом лізли на шовковицю або хлюпалися у теплій воді басейну. Але одне діло гратися у басейні, і зовсім інше - розкрити Велику таємницю чарівної кімнати! Малько-Ванько важко зітхнув. - Гаразд, - він щосили намагався насупити білі бровенята. - Тільки ж гляди мені! А якщо говорити щиро, то він був навіть радий, що не сам піде до чарівної кімнати. Бо невідомо, що там за дверима... |
||
|