"Поза часом і простором" - читать интересную книгу автора (Бердник Олесь)ЩО БУЛО ПЕРЕД ПОЛЬОТОМ…Пройшло 10 місяців… Через місяць мав відбутися старт космольота. Роген в кількох нотаріальних конторах оформляв всі необхідні документи для того, щоб ніхто не міг стати його спадкоємцем протягом ста років. Крім того, він, за вимогою Барвицького, повністю матеріально забезпечив Мері і її майбутніх нащадків… В червні неждано до професора завітав гість: це був академік Копилов, який приїжджав на конгрес фізиків. Барвицький був розчулений — ніхто з учених до цього часу не провідав його, ніхто не згадав Копилов був першим- — Колего, — сказав Копилов, після привітання, — я приїхав до вас не лише для того, щоб провідати вас. Я знаю про те, що вам відмовлено в роботі у всіх інститутах, і хочу запропонувати найактивнішу роботу в нашій академії і якраз в галузі ваших досліджень… У нас в Росії почалися роботи по збудуванню космічного корабля для польотів в інші системи. Я думаю, що ваш досвід, ваша ерудиція була б дуже корисною при цих дослідженнях. Незважаючи на різницю в світоглядах, у нас з вами є багато спільного… — Я дуже зворушений, колего, — відповів Барвицький, — але мені вже нічого цього не потрібно. Через місяць я вилечу в Космос!.. — Як? — здивовано вигукнув Копилов. — Я говорю серйозно… Про це ніхто в світі не знає, але вам я розповім. З умовою, що ви збережете таємницю! — Розуміється!.. — Так от, відразу після Асамблеї, коли я був спаплюжений і осуджений світом, — мене викликав Роген… — Роген? — вигукнув Копилов. — Це відомий магнат? — Так. Він дав у моє розпорядження все, щоб побудувати космічний корабель для досягнення зверхпроменевих швидкостей. Менше ніж через місяць апарат буде готовий… — Хто на ньому полетить? — Роген і я… — Що він хоче робити там, в Космосі? — здивувався Копилов. — Здається, там не зробиш бізнесу! — Хто знає, — таємничо мовив Святослав. — А між тим цього я не маю права говорити… — Але ж, професоре, — озвався Копилов. — що ж ви будете робити один (фактично один, бо який з Рогена вчений) в Космосі, без товаришів, без наукової експедиції? — Мені не потрібно експедиції, я не збираюся додавати результати жалюгідних досліджень на інших світах до так званої «скарбниці» людської науки. Я хочу перейти за межі Часу і Простору і вийти в інше Буття. Я дізнаюся — правий я чи ні! — Жаль, жаль! Ви не відмовилися ще від своїх поглядів, — замислено сказав Копилов. — Що ж, побажаю вам щастя, але від душі попереджую, що вас чекає поразка!.. — Хай! — вперто промовив Барвицький. — Але це сильніше за мене! Я не можу інакше… Ви розумієте? — Я впевнений, — говорив Копилов, — що на великих швидкостях людина втратить можливість контролювати свої дії і, може, навіть загине!.. — Я хочу бачити це!.. — Але ж ви нікому не передасте свої знання… — За мною підуть інші… Копилов з докором похитав головою: — Професоре! Я не розумію, як можуть в одній людині поєднуватися такі великі думки і така наївність!.. Киньте ви свого Рогена, поїдемо до нас. Вища рада академій соціалістичної федерації вирішила розпочати ще нечувані по масштабу роботи, зв’язані з вивченням далеких світів… Ви знаєте — як необхідні нам такі люди, як ви!.. Не жар-птицю будете ви хапати за хвіст, а відкривати нові світи! — Може, ще гірші, ніж наш, — усміхнувся Барвицький. — Пізно… Пізно… Скажу лише одне!.. На якому принципі у вас будується космольот?.. — Ми використовуємо спрямований пучок термоядерного вибуху… — Це ж дуже небезпечно! — У нас немає іншої конструкції… — Так, так… — задумано протягнув Барвицький. — Ось що. Я передам через вас вашій академії проект свого космольота. Гадаю, що цей проект найбільш розроблений і найбільш ефектний з тих. що я знаю… — А як же Роген?.. — почав Копилов. — Роген? Ніякого морального права він не має на цю конструкцію. Апарат мусить належати людству. Якщо я сам не можу бути корисним для людей, то хай результат моєї думки допоможе науці. Я бажаю вам щастя, колего. І ось, візьміть, — Барвицький передав Копилову сувій паперів. — Тут все, що торкається корабля… — Добре, — дружньо дивлячись в очі Барвицькому, сказав Копилов. — Будьте певні, ваші ідеї попадуть в хороші руки… — Я впевнений в цьому!.. — І ще одне, — продовжував Копилов, — коли переконаєтесь, що ви неправий, постарайтесь повернутися на Землю. Тут, на Землі, буде вирішуватися смисл Буття людського, а не в безодні космічного простору. Барвицький заперечливо похитав головою і міцно потиснув гарячу руку російського академіка. І ось він знову залишився один. Він і сумна Мері, як німий докір… А через годину по терміновому виклику Барвицький прилетів до Рогена і по сходах зійшов в його кабінет. — У вас був годину тому Копилов? — запитав Роген. — Так!.. — Що він хотів? — Він пропонував мені роботу в Російській академії… — Що ви сказали? — Я відмовився. Я сказав, що не потребую роботи… — Він узнав від вас про наш польот? — Ні!.. Роген довго, уважно і гостро дивився на Барвицького, потім процідив: — Через три тижні ми відлітаєм. Апарат майже готовий. Отже я більше не відпущу вас… — Як? — спалахнув Барвицький. — Іншого виходу в мене нема. Я не хочу, щоб світ узнав про цей політ і його мету. Дружину ви побачите перед вильотом. Все… Барвицький заскрипів зубами, а потім безсило опустив голову. Дарма! Треба стерпіти цю страшну образу!.. Того ж вечора Мері одержала коротенького листа: «Дорога Мері, термінові справи затримують мене. Побачимось через три тижні. Святослав». Пекуча сльоза покотилася по щоці Мері. Підходив страшний час розлуки… |
||
|