"В погоні за Привидом" - читать интересную книгу автора (Томан Николай Владимирович)

Газетні вирізки


Того ж дня і приблизно в той самий час до кабінету генерала Сабліна прийшов з повідомленням полковник Осипов. В руках його була досить пухла папка з вирізками з іноземних газет, переважно американських. Він поклав її на стіл перед генералом і мовчки сів у крісло, чекаючи, коли Саблін закінчить перегляд документів, поданих йому на підпис.

Підписавши останній папір і відклавши його вбік, генерал розкрив нарешті папку, яку приніс Осипов. Прочитавши декілька газетних вирізок, він почав побіжно перегортати решту, читаючи в них тільки заголовки статей і підкреслені Осиповим рядки. В міру ознайомлення з цими матеріалами на обличчі його все частіше з'являлося здивування, і він раз у раз запитливо поглядав на полковника. А Осипов задумливо перегортав ілюстрований журнал, який він взяв із стола Сабліна, і здавався байдужим.

— Те, що буржуазні газети заговорили зараз про проблеми використання атомної енергії в мирних цілях, мене анітрохи не дивує, — промовив нарешті Саблін, злегка відсуваючи папку з вирізками. — Не дивує мене і песимістичний тон буржуазних діячів з цього приводу. Протести проти невпинної гонки озброєнь і грізна вимога народів заборонити зброю масового знищення змусили їх до цієї розмови. Навіщо однак знову приніс ти мені все це — не зрозумію щось.

— А ти не звернув хіба уваги на те, що деякі американські газети посилаються і на наш начебто сумний досвід використання атомної енергії? — запитав Осипов, підсуваючи до себе папку з вирізками.

— Такі газетні «вигадки» з'являються ж не вперше, — знизав плечима Саблін.

— Ну, а ось це, наприклад. — Осипов вийняв з папки і дав генералу невелику вирізку. — Вони пишуть тут про «страшенний вибух з величезними жертвами», який стався нібито на будівництві однієї з наших середньоазіатських залізничних магістралей. Що ти про це скажеш? Чи не здається тобі, що статейка ця має якесь відношення до місії Жанбаєва?

— Тут же не вказується точна адреса «події»? — запитав Саблін, перебігаючи очима невелику газетну замітку, яку він чомусь не помітив під час перегляду вирізок, що їх приніс полковник Осипов.

— Точної адреси немає, звичайно, — відповів Осипов, нервово постукуючи пальцями об край стола, — та й бути не може, бо боюсь, щоб вони не спробували підкріпити цю газетну «вигадку» справжніми фактами.

— Точніше? — попросив Саблін, хоч зразу ж зрозумів думку Осипова.

— Вибухом з великою кількістю жертв, — відповів полковник і насторожено подивився в очі співбесідника. — Чи не про цей «сюрприз» ішла мова в шифрограмі, адресованій Жанбаєву?

Тепер хід думок Сабліна збігся з думками полковника. Ілля Ілліч теж думав зараз про цей «сюрприз» і про майора Єршова. Чи збагнув він уже задуми Жанбаєва, чи все ще губиться в догадках? Треба попередити його, хай має на увазі можливість такого «сюрпризу».

— Коли в нас сьогодні сеанс з Малиновкіним? — спитав генерал Саблін.

— О першій годині ночі.

— Попередь його, — коротко розпорядився Ілля Ілліч.

— Слухаюсь.

О першій годині ночі полковник Осипов сидів біля радіостанції і насторожено стежив за впевненими діями чергового радиста. Він уже декілька разів викликав Малиновкіна, але відповіді все не було. Коли велика стрілка годинника почала відлічувати одинадцяту хвилину другої години, на обличчі полковника з'явилися перші ознаки нетерпіння.

Радист, почекавши трохи, знову застукав ключем, посилаючи в ефір свої позивні, але і цього разу ніхто не відізвався.

А через півгодини полковник Осипов доповідав генералу Сабліиу:

— Малиновкін сьогодні вперше не відповів на наш виклик. Що б це могло означати?

«Що б це могло означати?» — роздумував генерал. Він не страждав від безсоння, як полковник Осипов, і, незважаючи на всі хвилювання свого нелегкого трудового дня, добре спав ночами, якщо тільки термінові справи цьому не перешкоджали. Сьогодні однак він довго не міг заснути.

Саблін пройшов велику, сувору школу життя. Були і перемоги, були і поразки на його шляху. Він вривався у конспіративні квартири білогвардійських офіцерів у роки громадянської війни, вистежував таємних агентів іноземних розвідок в роки перших п'ятирічок, служив в армійській контррозвідці в роки Великої Вітчизняної війни.

В нього стріляли вороги явні; проти нього умишляли зле вороги приховані, які пролізли в органи державної безпеки, але він ніколи не здавав своїх позицій.

Все складнішою ставала боротьба; все більше знань вимагала вона від Сабліна. Якщо замолоду покладався він переважно на свою фізичну силу, на вірність ока і на майстерність володіння зброєю, то дуже скоро стали потрібні і гостре політичне чуття і знання міжнародної обстановки. А тепер, крім усього цього, потрібні стали ще такі знання, про які в роки молодості своєї він не мав навіть елементарної уяви. Виникла, наприклад, необхідність в знанні фототехніки, мікрозйомки, радіотехніки і навіть телебачення. Не треба було, звичайно, бути спеціалістом у кожному з цих видів техніки, але знання її основ і можливостей використання для цілей розвідки і контррозвідки було абсолютно необхідним.

А як тільки людство підійшло до передодня атомного віку, щоб суворіше і надійніше оберігати військову і державну таємницю виробництва цієї енергії, Сабліну довелося взятися і за літературу з фізики, слухати лекції, радитися і консультуватися із спеціалістами в галузі атомної і термоядерної енергії.

Генерал Саблін лежав тепер у своєму ліжку з розплющеними очима, перевіряв і зважував усе, намагаючись передбачити дальший розвиток подій, можливі вчинки ворогів і дії своїх підлеглих. Становище майора Єршова здавалося йому особливо складним; допомогти йому потрібно було більше, ніж будь-кому Іншому. Але Сабліну самому був не зовсім ще ясний черговий хід противника, а не розгадавши цього ходу, не можна було дати Єршову правильної поради.