"Риторика: загальна та судова" - читать интересную книгу автора (Молдован Валеріан Васильович)

Глава 2.Судова промова

Судова промова - це промова, звернена до суду та інших учасників судочинства і присутніх при розгляді кримінальної, цивільної, адміністративної справи, в якій містяться висновки щодо тієї чи іншої справи.

Виступаючи в суді з промовою, прокурор і адвокат підбивають підсумки не лише судового розгляду справи, але і всієї своєї попередньої праці, аналізують докази, висловлюють свою позицію у справі, міркування з питань, на які суду необхідно дати відповідь під час складання вироку, рішення, постанови, ухвали.

Згідно зі ст. 318 КПК України у судових дебатах, крім прокурора й адвоката (захисника), можуть брати участь громадський обвинувач і громадський захисник; потерпілий і його представник; цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники; близькі родичі, опікуни або піклувальники підсудного (як захисники) і сам підсудний.

У цивільному процесі у судових дебатах можуть брати участь: позивач та його представник; відповідач та його представник; третя особа, яка заявила самостійні позовні вимоги, та її представник; третя особа без самостійних вимог; уповноважені органів державного управління, профспілок, державного підприємства, установи, кооперативних організацій та їх об'єднань, представники громадських організацій і трудових колективів і, звичайно ж, прокурор (ст. 194 ЦПК України).

В адміністративному процесі згідно зі статтями 268—279 Кодексу України про адміністративні правопорушення на засіданні суду заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи. До них відносяться: особа, яка притягається до адміністративної відповідальності; потерпілий; законні представники особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; адвокат; прокурор.

Судова промова державного обвинувача у кримінальному процесі своїм змістом має: громадсько-політичну оцінку злочину й особи підсудного; характеристику складу злочину, який, на його думку, знайшов своє підтвердження в судовому засіданні; вичерпний аналіз зібраних і перевірених на судовому слідстві доказів і обгрунтування ними своєї позиції щодо вини підсудного, кваліфікації Його дій та міри покарання. Крім того, прокурор у своїй промові підтримує пред'явлений ним або цивільним позивачем позов, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян, а також висловлює й обґрунтовує свою думку з усіх інших питань, які належить вирішити судові під час постановлення вироку (ст. 324 КПК України).

Судова промова громадського обвинувача повинна насамперед відобразити ставлення до вчиненого злочину та особи підсудного громадської організації або колективу трудящих, які уповноважили його для участі в судовому розгляді справи. Проте громадський обвинувач  є самостійним учасником процесу і викладає судові свою думку про доведеність обвинувачення, суспільну небезпеку вчиненого злочину та особи підсудного, грунтуючись на даних судового слідства. У своєму виступі він має право також висловити свої міркування щодо застосування кримінального закону, міри покарання та інших питань.

Судові промови цивільного позивача і цивільного відповідача або їх представників своїм основним змістом мають питання, які стосуються відшкодування завданої злочином майнової шкоди: доведення чи недоведення факту вчинення злочину, наявність чи відсутність підстав для пред'явлення і задоволення позову, його предмета та розміру відшкодування. Питання вини підсудного та обрання йому міри покарання ними не обговорюються, оскільки це не пов'язано з цивільним позовом.

Судова промова громадського захисника, спрямована на виконання функції захисту. В ній громадський захисник викладає судові свої міркування з приводу: обставини, що пом'якшують вину підсудного або виправдовують його; можливості пом'якшення йому

покарання; умовного засудження чи відстрочки виконання вироку, можливості передати підсудного на поруки громадській організації чи трудовому колективу, від імені яких громадський захисник бере участь у розгляді справи. При цьому громадський захисник обов'язково дає характеристику особи підсудного, виходячи з його трудової та громадської діяльності.

Судова промова захисника, зумовлена його функцією у кримінальному процесі — функцією захисту і повністю підпорядковується відстоюванню законних інтересів свого підзахисного. За своєю структурою вона, як правило, є аналогічною промові державного обвинувача. Проте за своєю спрямованістю — різко відмінною від промови прокурора. Захисник у своїй промові всі факти і докази розглядає під кутом інтересів підсудного, тлумачить їх так, щоб спростувати обвинувачення, а якщо воно безсумнівно доведене — пом'якшити його вину і відповідальність.

Репліка — частина судової промоем, основне призначення якої коротко, в стислій формі звернути увагу суду на перекручення фактів, домисли та принципово неправильні судження, допущені учасниками дебатів у своїх промовах (ст. 318 КПК України).

Судові промови впливають на формування внутрішнього переконання судці, допомагають суду глибше розібратися у всіх обставинах справи, всебічно, повно і об'єктивно дослідити ці обставини, установити істину у справі і прийняти правильне рішення.

До предмета судової промови в кримінальних справах у суді першої інстанції входять:

• фактичні обставини справи (п. 1 ст. 64, п. 1 ст. 324, ст. 420, п. 1 ст. 448 КПК України) та їх суспільно-політична оцінка;

• аналіз та оцінка доказів (п. З ст. 318 КПК України);

• юридична оцінка установлених фактичних обставин — кваліфікація злочину (п. 2 ст. 64, п. 2-4 ст. 324, п. 2 ст. 420 КПК України);

• характеристика особи підсудного, а в необхідних випадках й інших учасників процесу (п. З ст. 64, п. 7 ст. 324, п. З ст. 420);

• питання, пов'язані із застосуванням кримінального покарання або звільнення від нього {п. З ст. 64, п. 4, 6 ст. 324 КПК України);

• питання, пов'язані з вирішенням цивільного позову (п 4 ст. 64, п. 9 ст. 324 КПК України);

• інші питання, які вимагають свого вирішення (п. 10—14 ст. 324 КПК України);

• аналіз причин і умов, які сприяли вчиненню злочину (ст. 23, 23-2 КПК України).

Предметом судової промови в цивільних справах у суді першої інстанції є:

1) фактичні обставини справи;

2) оцінка доказів;

3) пропозиції про застосування того чи іншого закону у справі;

4) пропозиції про винесення окремої ухвали при наявності для цього

підстав (ст. 235 ЦПК України).

Аналіз ст. 27, ЗО ЦПК України дає можливість зробити висновок, що предметом доказування виступають

• обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (підстави позову);

• обставини, якими відповідач обґрунтовує свої заперечення (підстави заперечення);

• інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи. А в цілому — обставини, які повинні бути встановлені як підстави для розв'язання спору між сторонами; всі наявні юридичні факти й обставини, що мають значення для справи.

Необхідний склад фактів предмета доказування визначається на підставі норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини. Так, відповідно до ст. 456 ЦК України до складу підстави позову, що є предметом доказування, входять факти, які підтверджують: наявність трудових відносин потерпілого з особою (підприємством), настання каліцтва чи іншого пошкодження здоров'я у зв'язку з виконанням потерпілим своїх трудових обов'язків; настання певної шкоди; наявність збитків та їх розмір; вину організації в заподіянні шкоди.

Труднощі й помилки у визначенні необхідного факту доказування виникають тоді, коли диспозиція норми матеріального права має відносно визначений характер. Це норми, якими врегульовані питання про виселення за неможливістю сумісного проживання, про розподіл майна подружжя та ін., при застосуванні яких повинні враховуватися «груба необережність самого потерпілого», «майнове становище», «інтереси неповнолітніх дітей чи інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу» (ст. 454 ЦК, ст. 29 Кодексу про шлюб і сім'ю та ін.)'.

Виступаючи з судовою промовою в адміністративних справах, учасники розгляду повинні з'ясувати:

• чи було вчинено адміністративне правопорушення;

• чи винна дана особа в його вчиненні;

• чи підлягає вона адміністративній відповідальності;

• чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення до товариського суду, громадської організації;

• інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ст. 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення).

Предметом судової промови в суді другої інстанції при розгляді справи в касаційному порядку є:

• критика або обгрунтування правильності вироку чи рішення;

• обгрунтування касаційного подання чи касаційної скарга або їх критика;

• аналіз і оцінка додаткових матеріалів;

• пропозиції про винесення певної ухвали касаційної інстанції.

Таким чином, до змісту судової промови обов'язково входять ті елементи, які утворюють її предмет. Одначе слід мати на увазі, що на зміст і форму судової промови великий вплив мають характер і обсяг справи, особа ритора, судова аудиторія. Особа промовця і судова аудиторія визначають певну побудову і виклад судової промови. Як немає однакових справ і людей, так не може бути і однакових судових промов.

Вільне володіння формами судової промови є мистецтво, яке, як і всяке інше мистецтво, може набути у деяких риторів трафарету. Головними в судовій промові є її зміст і думки ритора.

В судовому засіданні при розгляді кримінальних, цивільних, адміністративних, господарських справ можна виділити такі види судових промов:

1. Обвинувальна промова прокурора в кримінальних справах в суді першої інстанції.

2. Промова прокурора в кримінальній справі при відмові від обвинувачення в суді першої інстанції.

3. Захисна промова адвоката в кримінальній справі в суді першої інстанції.

4. Промова адвоката — представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

5.  Самозахисна промова підсудного.

6. Промова потерпілого і його представника,

7. Промова цивільного позивача і цивільного відповідача або їхніх представників (у межах цивільного позову в кримінальних справах).

8. Промови прокурора й адвоката в цивільних справах у суді першої інстанції.

9. Промови прокурора й адвоката в адміністративних справах.

10. Промови прокурора й адвоката в кримінальних і цивільних справах у суді другої інстанції.

11. Промови громадського обвинувача і громадського захисника в кримінальних справах.

12 Промови позивача та відповідача або їхніх представників у цивільних справах.

13. Промови третіх осіб або їхніх представників у цивільних справах.

14. Промови уповноважених органів державного управління, профспілок, підприємств, установ, кооперативних організацій та їх об'єднань у цивільних справах.

15. Промови представників громадських і трудових колективів у цивільних справах.

16. Промови осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, та їхніх представників.

17. Промова потерпілого в адміністративній справі.

18. Захисна промова близьких родичів, опікунів або піклувальників підсудного в кримінальній справі.

19. Промова адвоката (представника сторони) при веденні господарських справ в арбітражному суді,

20. Промова прокурора при підтриманні позову в арбітражному суді.

У попередньому параграфі цієї глави частково розкрився зміст судових промов державного, громадського обвинувача, цивільного позивача і цивільного відповідача, громадського захисника і захисника. Детальніше вони будуть висвітлені в наступних главах роботи.

Виходячи з предмета судової промови, пропонується структура та зміст промови прокурора при відмові від обвинувачення:

• викладення фактичних обставин справи, як вони були встановлені попереднім слідством;

в заява про непідтвердження обвинувачення в суді — про відмову від обвинувачення;

•з в

• аналіз та оцінка доказів, зібраних і досліджених під час попереднього і судового слідства;

« фактичні обставини та юридичні підстави відмови від державного обвинувачення;

• причини необгрунтованого притягнення особи як обвинуваченого до кримінальної відповідальності, пропозиції щодо їх усунення;

• пропозиції про поновлення порушених прав підсудного;

• пропозиції про подальшу долю справи '.

Виходячи з теорії І практики судової риторики, можна виділити три основні засади судової промови: психологічну, етичну і логічну. Кожна з них впливає не тільки на зміст судової промови, а й на спосіб побудови.

Процесуальна діяльність учасників судочинства передусім акт психологічний. Вона відбувається у відповідності зі своїми закономірностями і психологічною організацією суб'єктів, які здійснюють цю діяльність. За своєю психологічною природою судові дебати — форма мовленнєвого спілкування учасників судового процесу, спосіб передачі інформації. Це засіб переконання суду, учасників процесу у правильності висунутих суб'єктами дебатів тез і обгрунтованості висунутих ними рішень.

Змістом судової промови завжди є певні думки, ідеї, доводи, міркування, пропозиції. Вони неминуче пов'язуються з особистим ставленням людей до результатів дослідження, емоційним сприйняттям інформації, психологічним станом переконаності чи непереконаності в правильності зроблених висновків.

У психологічній структурі судових дебатів виділяються такі компоненти, як психологічні властивості та якості виступаючого, психологія сприйняття промови і впливу останньої на формування судового переконання.

Уважно вислуховуючи судові промови, судді подумки простежують пройдений шлях шукання істини, усвідомлюють і зіставляють доводи й аргументи звинувача і захисника, порівнюють їх. Це дозволяє їм побачити сильні і слабкі сторони в аргументації учасників судових дебатів, внести свої корективи в їх оцінку, зробити правильні висновки, прийняти законне і обгрунтоване рішення.

Важливе місце в структурі судової промови посідають етичні засади. Будь-яка професійна діяльність повинна здійснюватися на основі тих етичних принципів, які сформувалися в суспільстві. Більше того, кожен вид діяльності виробляє свої норми професійної етики.

Судова етика містить комплекс моральних заборон і дозволів, обумовлених специфікою розгляду і вирішення в судових засіданнях кримінальних, цивільних, адміністративних справ. Дотримання етичних норм сприяє повнішому, результативнішому виконанню учасниками судових дебатів своїх обов'язків, підвищенню ефективності їх діяльності. Етичні засади вимагають від судового ритора індивідуального підходу до кожної справи, яка розглядається, урахування особливостей учасників, які беруть участь у справі. Недопустимі приниження людської гідності, упередженість, однобокість у висвітленні обставин справи.

Судовий ритор не має права застосовувати незаконні засоби і методи для відстоювання своєї позиції, наполягати на твердженнях, які не підкріплені матеріалами справи. Він не має також права навмисно затягувати судовий розгляд справи, свідомо вводити суд і осіб, які присутні в залі судового засідання, в оману. Тільки моральні засади здатні забезпечити досягнення поставленої мети.

Логічні засади є тією базою, яка визначає обгрунтованість, переконливість і доказовість судової промови. Знання законів логіки, їх дотримання вважається необхідною умовою для правильного мислення, висловлювання своїх думок. В умовах судочинства, де на основі доказів формуються певні висновки і приймаються у справі відповідні рішення, знання законів логіки набуває особливого значення.

Закони логіки вимагають, передусім, точного визначення тез, які доказуються. Всяка невизначеність, розпливчастість предмета обговорення неминуче вплине на невизначеність висновків судового ритора. Вимоги логіки сприяють формуванню у риторів чітких суджень і обгрунтуванню їх доказовими даними.

У структурі судових дебатів виділяються такі функції судової промови, як комунікативна та інформативна.

Судові дебати виступають здебільшого як засіб спілкування, комунікації, як спосіб обміну думками і судженнями. Це форма відстоювання судовими риторами своїх процесуальних позицій, процес взаємодії між ними. В цьому розумінні судові промови — засіб комунікативного зв'язку, спосіб реалізації комунікативної функції.

Судові промови виконують також інформативну функцію, Промова кожного учасника судових дебатів повинна містити не лише відомості про досліджувані події, але й дані, які підтверджують правильність тлумачення цих подій. Обгрунтованість висновків і пропозицій, інакше, промова повинна бути аргументованою, доказовою, переконливою.

Кожен судовий ритор, у відповідності зі своєю процесуальною позицією, аналізує й дає оцінку зібраним доказам, формулює свої висновки і обґрунтовує їх тими даними, які були здобуті в процесі розслідування і судового розгляду справи. Старанно і ретельно необхідно проаналізувати не лише ті докази, які підтверджують позицію виступаючого, але й дані, які не узгоджуються з нею. Цим самим забезпечується всебічність, повнота і об'єктивність дослідження. Висновки, зроблені судовими риторами, стають переконливими й обгрунтованими, а якраз цього і чекають від них судді та інші учасники судового процесу.

Судова аудиторія — певна кількість людей у залі судового засідання, які беруть участь при розгляді справи або цікавляться нею. Умовно її можна розподілити на чотири групи:

1) професійні учасники процесу (суддя, прокурор, адвокат, секретар судового засідання),

2) представники громадськості (громадський захисник, громадський обвинувач, представники громадських організацій і трудових колективів), які виконують в судовому засіданні свої громадські, моральні обов'язки;

3) учасники процесу, зацікавлені у вирішенні справи (підсудний, потерпілий, позивач, відповідач та їх представники), а також ті, Що з'явилися для виконання покладених на них законом обов'язків (свідки, експерти, перекладачі тощо);

4) публіка, яка прийшла з різних мотивів і спонукань, але всіх їх об'єднує інтерес до процесу у даній справі.

2.4. Спілкування із судовою аудиторією

Практика показує, що четверта група рідко буває однорідною за своїм складом. Більш-менш вона є такою лише у виїзних засіданнях суду, коли слухається справа за місцем роботи підсудного. Одні приходять до суду «поболіти» за своїх рідних, близьких, знайомих, інші — щоб пізнати щось новеньке і «намотати на вус», треті — дізнатись, як вирішуються справи про правопорушення, четверті — послухати прокурора, адвоката, суддю.

Для досягнення завдань, які стоять перед судовими риторами, їм необхідно впливати на всю судову аудиторію. Для цього варто добре знати аудиторію, її мотиви, інтереси, переконання. З одного боку, судовим риторам легше від інших риторів, оскільки вони мають час для вивчення аудиторії під час судового слідства. Але з іншого, — склад слухачів вельми неоднорідний і в цьому полягають труднощі в установленні контакту з аудиторією. Слід також враховувати вік, емоційний стан, рівень уваги, готовність вступити в контакт, зацікавленість слухачів, щоб досягти взаєморозуміння з судовою аудиторією, спонукати слухати себе.

Увагу аудиторії можна притягнути і втримати певний час деякими прийомами, які одночасно є засобами виразності судової промови, посилення її емоційного впливу і виразності. Ось ці прийоми.

Пряма вимога уваги від слухачів

Досягається виголошенням початкових фраз, наприклад: «Вельмишановні судді! Послухайте, будь ласка!», «Прошу звернути на це увагу», «Я ще раз звертаю Вашу увагу на дану обставину», «Переходжу до аналізу доказів» і т.п.

Пауза

Якщо судовий ритор бачить, що його не слухають або слухають неуважно, він може зупинитися у викладенні змісту промови, що притягує увагу до виступаючого. Крім того, пауза дозволяє виділити те головне, що настає за нею.

Голосові прийоми

Щоб активізувати увагу аудиторії, ритор підвищує або понижує голос, змінює темп промови. Бажаючи підкреслити значущість тієї чи іншої фрази, судовий ритор промовляє її повільно, голосно, виразно, підкреслює інтонаційно окремі слова, подовжуючи навіть окремі голосні.

Звернення до слухачів з питанням, пов'язаним зі змістом промови

Такі питання загострюють і активізують увагу аудиторії.

Наприклад: «Андреев мав повне право вважати себе щасливим чоловіком. Запитують: «Як чоловіком? Адже Левіна майже 14 років була у нього на утриманні»... Чи варто заперечувати? В житті, із лицемірства, люди придумали багато фальшиво презирливих слів. Якщо чоловік повінчався з жінкою, про неї кажуть «дружина, жінка». А якщо ні, її називають «утриманка, наложниця». Але хіба законна дружина не знає, що таке «ложе»? Хіба чоловік майже завжди не утримує свою дружину?»

Несподіване переривання думки

З процитованої промови адвоката С. Андрієвського у справі Андреева: «Не маю сумніву, що Сара Левіна, дякуючи своєму легкому поглядові на чоловіків і хтивому темпераменту, віддалася своєму здоровому чоловікові з найповнішою для нього ілюзією гарячої

взаємності. Чого б іще він міг вимагати? І в такій омані він прожив, настільки це можливо, протягом майже сімнадцяти років., і раптом!

Але тут ми залишаємо чоловіка і звернемося до дружини».

Заздалегідь сказати про те, про що передбачається говорити пізніше

Наприклад: «Вельми суперечливим у справі є питання про доказаність умислу мого підзахисного на здійснення убивства. Але про це я скажу пізніше, а зараз я хочу звернути Вашу увагу на...».

Засоби мовної виразності (прислів'я, приказки, гумор, яскраві образи)

З промови адвоката М. Холеви у справі Максименко: «Панове! Один римський імператор, підписуючи смертний вирок, вигукнув: який я нещасливий, що вмію писати! Я впевнений, що старшина ваш скаже інше; він скаже: який щасливий я, що вмію писати!»

Із промови С. Андрієвського: «З весни зірка пана Лютостанського почала тьмяніти і чадіти». Метафори і порівняння також притягують увагу судової аудиторії, посилюють емоційний вплив промови.

Із промови адвоката М. Карабчевського на засіданні суду другої інстанції: «Із усіх жахів, властивих нашій думці і нашій уяві, найбільший жах — бути живцем похованим. Цей жах тут наяву. Правосуддя справило велику тризну в цій справі. Тальма похований, але він живий. Він стукає у віко своєї труни, його необхідно відкрити».

Адвокат Л. Ветвінський, викриваючи наперед неправдиві показання підсудних, які обмовили його підзахисного, використав прислів'я, щоб створити антитезу, розвинути думку, яка заперечує закладений в неї зміст: «Кажуть, що у брехні короткі ноги. Я в цьому не дуже впевнений, тому, зокрема, що дана брехня, хоча і в дещо зміненому вигляді, проникла все ж із показань названих мною осіб спочатку до обвинувального висновку, а потім, на жаль, до промови прокурора. Мабуть, з більшою підставою можна сказати, що у брехні довгі вуха віслюка, які обов'язково виявляються при зіставленні з дійсністю, оскільки це відбулося в даному випадку».

Жести, міміка, рухи

У поєднанні з іншими прийомами вони допомагають зосередити увагу судової аудиторії. Не варто стояти нерухомо, слід допомагати собі жестами, мімікою. Заклякле або скам'яніле обличчя прокурора не викликає довіри і залишає враження напруженості. Рухи і жестикуляція — природні елементи поведінки ритора, додатковий засіб впливу на учасників судового процесу, публіку в залі судового засідання.

Рухи, жести, міміка, як ніщо інше, — належність індивідуального стилю судового ритора. Виникають вони ніби самі собою, виходячи із змісту, емоційного настрою промови, пов'язані з рухом думки і почуттями виступаючого. Кроки уперед в необхідний момент підсилюють значущість того чи іншого місця промови, допомагають зосередити на ньому увагу аудиторії. Відступаючи назад, ритор ніби дає аудиторії можливість «відпочити» і потім переключає увагу на іншу частину промови.

В мистецтві судового ритора, поряд з вказівними і описовими, використовуються жести емоційні, такі як стиснутий кулак, витягнута рука, рухи головою, руками. Ці жести викликають аналогічні приховані рухи у слухачів, настроюють їх відповідним чином. Міміка ритора — чудовий стимулятор емоцій аудиторії. Вона здатна передати радість і печаль, сумніви й іронію, рішучість і презирство. У гарного ритора «обличчя говорить разом з язиком» говорив Анатолій Коні.

ПОВТОР — повторення того самого слова чи виразу з метою виділити, підкреслити істотне у мовленні, підкреслити ті чи інші деталі в описах, посилити експресивно-зображувальні властивості мови. Повтор допомагає повніше відобразити хвилюючі моменти в житті людини, її емоційний стан: "Ох, як. весело на світі, як весело стало" (Т. Шевченко);

"Не плач, не плач за юністю своєю.”(М, Рильський).

ІНВЕРСІЯ — мовленнєвий зворот, який полягає в умисній, стилістично виправданій зміні прямого порядку слів. Зміна звичайного порядку слів у реченні надає фразі особливого стилістичного забарвлення, посилює смислову значущість слів:

Робочим головам, рукам

на сій окраденій землі

свою ти силу ниспошли (Т. Шевченко)

ГРАДАЦІЯ — поступове підвищення, посилення. Стилістична фігура, що полягає в такому розташуванні частин висловлювання (слів, частин речення), коли кожна наступна містить у собі посилення (послаблення) смислового чи емоційно-експресивного значення. Є градація висхідна і спадна:

Скажи, що правда оживе,

натхне, накличе, нажене

не ветхеє не древм слово

розтленноє, а слово нове

між людьми криком пронесе

і люд окрадений спасе

од ласки царської,, (Т, Шевченко)

АНТИТЕЗА — протилежність, протиставлення. Стилістичний прийом, що полягає у зіставленні протилежних образів і понять.

РИТОРИЧНЕ ЗАПИТАННЯ - запитання, яке не переслідує мети отримати відповідь слухачів, спрямоване на ствердження якоїсь ідеї або таке, яке використовується як засіб підсилення уваги аудиторії:

Бути чи не бути? (В. Шекспір)

РИТОРИЧНИЙ ВИГУК - особливо емоційне ствердження або заперечення, констатація якогось факту або думки, що супроводжується окличною інтонацією:

«О часи, о звичаї!» (М. Цицерон)

ЕПІТЕТ — один з основних тропів, художнє, образне означення, що підкреслює характерну рису, визначальну якість явища, предмета, поняття, дії. Найчастіше епітетами виступають означення — прикметники:

Такої дивної отрути

я ще ніколи не пила.

Такої чистої печалі,

такої спраглоїжаги,

такого зойку у мовчанні,

такого сяйва навкруги (Л. Костенко)

ТРОПА — слова, звороти, які вживаються у переносному значенні: порівняння, метафори, епітети, гіперболи тощо.

МЕТАФОРА — вид тропа, що побудований на основі вживання слів або виразів у переносному значенні за подібністю, аналогією тощо і служить одним із засобів посилення образності й виразності мови. Розрізняються метафори прості, побудовані на зближенні предметів чи явищ за однією якоюсь ознакою, і метафори розгорнуті, побудовані на різних асоціаціях між предметами і явищами. Наприклад: "Шовковий шум нив" (М. Коцюбинський); "Напитись голосу твого" (Я. Костенко),

Посіяли гайдамаки

в Україні жито,

та не вони його жали.

Що мусим робити?

Нема правди, не виросла;

кривда повиває... (Т. Шевченко)

МЕТОНІМІЯ — заміна одного слова іншим на основі близькості виражених ними понять, суміжності позначених предметів: "Київ радо зустрічає гостей" (О. Гончар); "Увесь вітряк відразу вибухнув реготом" (М. Стельмах).

СИНЕКДОХА — заміна одного слова чи виразу іншим на основі якоїсь кількісної характеристики предмета мовлення: дах над головою (замість будинок); "Наш люд має в собі багато сили, щоб родити Шевченків, Фельковичів, Франків" (В. Стефаник).

ГІПЕРБОЛА — перебільшення. Стилістична фігура, в якій навмисно перебільшено певну ознаку з метою надати зображуваному більшої виразності, загостреності, наприклад: "Так ніхто не кохав. Через тисячу літ лиш приходить подібне кохання..." (В. Сосюра).

ПРИСЛІВ'Я — це виражений структурою речення влучний образний вислів, який формулює певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного досвіду: "Не спитавши броду, не лізь у воду". Прислів'я співвідноситься з реченням, має синтаксичну завершеність, виступає як окреме судження, нерідко має ритмічну будову, а його частини можуть римуватися: "За праве дію стій сміло".

ПРИКАЗКА — стійкий фольклорний вираз, який несе у собі емоційно-образну характеристику якогось явища. Приказка на відміну від прислів'я завжди виступає у мовленні як частина судження. За своєю структурою вона може співвідноситися і з реченнями, і з словосполученнями: "Був кінь, та з’їдився", "Не мала баба клопоту, та купила порося". В основі приказки може лежати метафора ("убити двох зайців"), порівняння ("як корова язиком злизала") тощо.

ПРИМОВКА — жартівливий, переважно римований вислів, що використовується в усному і писемному мовленні в різних життєвих ситуаціях. Це усталені формули вітання, запрошення ("скільки літ, скільки зим"; "чим багаті, тим і раді"), формули побажань ("здорові будьмо, та себе не гудьмо"; "великий рости та щасливий будь"), каламбурні вислови ("на городі бузина, а в Києві дядько"; "тринди-ринди коржі з маком").

КРИЛАТІ ВИРАЗИ — стійкі звороти мовлення, що мають, як правило, книжне походження й відрізняються влучністю, образністю, виразністю, лаконізмом «Чия країна, того й мова»; «Ніхто не суддя у своїй власній справі».

АФОРИЗМ — глибока узагальнююча думка, яка має лаконічну, відточену мовну форму: «Вдвічі дає, хто скоро дає»; «Чия вигода, того і ризик»; «Суворий закон, але закон».

ІРОНІЯ — іносказання, що містить у собі висміювання, негативну оцінку предмета мовлення або якихось його якостей: заперечення під видом ствердження чогось. Зовнішня форма суперечить змістові при тонкому, ущипливому глузуванні:

А в города, мое журавлі, замуштрували москалі; нагодовані, обуті і кайданами окуті, муштруються... (Т. Шевченко)

САРКАЗМ — їдке, викривальне, іноді гірке глузування з метою характеристики людини чи явища:

"Друзі мої! Ви не повинні жалітися — це бунт! Ви не повинні разом виробляти заходи для того, щоб помасти край своїм стражданням, — це змова! Ви не повинні витягувати до світла гидоту ваших панів — це наклеп!" (Е. Джоне)

СЛОВЕСНА НАОЧНІСТЬ - живі образи й картини, які створюються риторами за допомогою мовних засобів, на відміну від образів, які сприймаються зором та за допомогою інших рецепторів, тобто на відміну від предметної наочності. Словесна наочність досягається шляхом умілого використання тропів, прислів'їв, приказок, афоризмів, інших зображувальних засобів мови: ...Возвеличу

малих отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово (Т. Шевченко)

1. Що таке судова промова?

2. Хто бере участь у судових дебатах у кримінальному процесі?

3. Хто бере участь у судових дебатах у цивільному процесі?

4. Кого заслуховують на засіданні суду в адміністративному процесі?

5. Розкажіть коротко про зміст судової промови: державного обвинувача, громадського обвинувача, цивільного позивача і цивільного відповідача.

6. На що спрямована і який зміст судової промови громадського захисника?

7. Який зміст судової промови захисника?

8. Що таке репліка і яке її основне призначення?

9. Як впливають судові промови на формування внутрішнього переконання судді?

10. Що входить до предмета судової промови в кримінальних справах?

11. Що входить до предмета судової промови в цивільних справах?

12. Що входить до предмета доказування в цивільних справах?

13. Що повинен з'ясувати судовий ритор, виступаючи з промовою в адміністративній справі?

14. Що входить до предмета судової промови в суді другої інстанції?

15. Які з вісімнадцяти видів судових промов ви можете назвати?

16. Яка структура та зміст судової промови прокурора при відмові від обвинувачення?

17. Які ви можете назвати засади та функції судової промови?

18. В чому полягає психологічна засада судової промови?

19 В чому полягають етична і логічна засади судової промови?

20. Що таке комунікативна функція судової промови і в чому вона полягає?

21. Що таке інформативна функція судової промови і в чому вона полягає?

22. Розкажіть про труднощі, які виникають у процесі спілкування риторів із судовою аудиторією?

23. Які прийоми можуть використовувати судові ритори для встановлення контакту з учасниками судового процесу, публікою у залі судового засідання?

24. Яке значення має пауза при виголошенні судової промови?

25. Що дає зміна темпу промови, модуляція голосу?

26. Якими словами можна звернутися до учасників судового засідання, щоб привернути їхню увагу?

27. Які засоби мовної виразності ви можете назвати?

28. Що дає звернення судового ритора до слухачів із запитанням?

29. Яке значення мають жести, міміка, рухи для судового ритора і в чому вони можуть проявлятися?

30. Які канали впливу ритора на судову аудиторію ви знаєте?

31. Які прийоми словесної наочності ви знаєте?