"Золотий Ра" - читать интересную книгу автора (Білик Іван)

Царський знахар

Кожен ранок єгиптянина Хатмасатава починався з палкої молитви божественній сім'ї:

— О, всемогутній Осірісе! Ти створив небо й землю, ти навчив дітей повноводого Хапі сіяти полбу та ячмінь!.. О, всеблага Ісідо! Коли твого брата й чоловіка вбив підступом ваш рідний брат чорнозубий Сет, хіба ж не ти зцілила своїми слізьми на шматки порубане тіло Осіріса, а потім знову вдихнула в бездиханного життя?.. О, всевидющий осяйний Горе! Тебе породили Ісіда й Осіріс-Геб, народжені тобою ще раніше, бо ти — батько всіх богів і людей!.. Зробіть ласку — нашліть дев'ять смертних болячок на нечестивого фараона Аб-мосе!..

З такою ж молитвою Хатмасатав лаштувався ввечері спати, й тоді йому цілу ніч снилися рідні люди й рідні краї. Вранці він прокидавсь переповнений щастя, коли ж розглядався по своїй кімнаті й розумів, що то було лиш оманливе видіння, Хатмасатав знову заплющував очі й намагався якнайдовше зберегти збляклі видіння сну.

Але видіння невтримно танули, натомість повіки Хатмасатава набрякали щемким вогнем, а той вогонь поволі переливався в груди й забивав дихання. Тоді Хатмасатав ще з міцно стуленими повіками знову звертався до божественної сім'ї:

— О, всемогутній Осірісе!..

Так тривало вже багато літ, відколи самозваний фараон Аб-мосе викликав його до себе й сказав, нахмурившись:

— Поїдеш до перської столиці Сус, вилікуєш очі цареві Кірові й повернешся, коли він сам одпустить тебе.

Хатмасатав не заперечував, бо фараона належало слухати, лежачи ниць, але подумки він захлинався слізьми від жалю до себе та своєї дружини Саті. За кілька тижнів дружина мала породити п'яте дитя. Чотирьох старших бог смерті з головою шакала забрав до чорного царства мертвих, бо вони й народжувалися неживі. Тепер оракул напророчив Хатмасатаву, нібито Саті народить йому відразу трьох синів, які житимуть на втіху батькові.

Аб-мосе не дозволив Хатмасатаву діждатися народження дітей. Він побоювався перського царя Кіра, всіляко улещував його багатими посилками й дарував корисних людей або рабів. Тепер Кір захворів на очі й просив надіслати йому доброго знахаря. Єгипетський фараон зрадів: між ним та перським царем поступово налагоджувалися дружні взаємини. Жерці з храму Птаха назвали Хатмасатава найкращим зцілителем очей. Тож якщо Кір справді важко занедужав, а Хатмасатаву справді пощастить вилікувати його, війни з півночі можна не остерігатись. Так міркував Аб-мосе.

Хатмасатав теж усвідомлював, що й сам багато робить для миру на своїй землі. Він поїхав до далекої Персії згнітивши серце, сподіваючись хутенько вилікувати того зажерливого царя, а потім з багатими дарунками повернутися додому. Звичайно, він не встигне приїхати до народження синів, бо тільки дорога туди й назад займе добрих два місяці, зате коли прибуде в рідні краї, Саті вже триматиме на руках аж трьох синочків.

А що Саті породить живих-здорових дітей, Хатмасатав був майже певен, бо віддав у храм за пророцтво сім великих перлин. Не міг же бог сонця Гор за таку пожертву дати неправдивий оракул!

Перський цар справді потерпав од болю в очах. Колись вони в нього були майже чорні й лискучі, а тепер зблякли й узялися сизим піском. Хатмасатав добре знав цю недугу, вона називалася таємним священним словом «пх-р-пх», її викликали підвладні Сетові духи пустелі. Незабаром сизі піщинки в оболонці пожовкнуть і з них почне сочитися кров. Тоді вже не допоможе ніяке зілля й жодні молитви.

Але піщинки ще були сизі й з них не сочилася кров. Хатмасатав приніс покутні жертви Сетові та його переможцеві Гору. Гор переміг Сета в жорстокій боротьбі, але смертному не личило змагатися навіть з лихим і найслабшим богом, тож Хатмасатав для певності вклонився обом богам, аж тоді почав розтирати сірку й камедь на молоці левиці.

Лікування було тривале й завдало перському цареві чималих мук. Особливо боляче було дивитись розплющеним оком на сонячного бога, на якого єгиптяни казали Гор, а перси — Мітра. Очі деренчали й аж виривалися з орбіт, а перський цар безжально гамселив Хатмасатава важкими кулаками. Дрібнотілий єгиптянин ледве зносив ті кулаки, а потім не міг ворухнути рукою чи ногою. Зрештою Хатмасатаву пощастило відмолити в доброго єгипетського бога здоров'я для перського царя, цар щедро обдарував лікаря, та коли той почав благати відпустити його в рідні краї, з ним більше не схотіли й розмовляти.

Через рік Аб-мосе надіслав листа перському цареві: поскаржився на хворобу очей і просив відіслати лікаря назад, якщо той виконав свій обов'язок. Перський цар відповів Аб-мосе, нібито лікар і досі його зціляє.

Хатмасатав дуже побивався й з розпачу вирішив утекти, але перси його швидко впіймали й на вимогу свого царя закували в золоті кайдани.

Незабаром на лівому оці Кіра знову виступив сизий пісок. Хвороба поверталась, але Хатмасатав затявся й не схотів більше лікувати царя. Проте єгипетський знахар ще погано знав персів. На голову Хатмасатава наділи тугий дерев'яний обруч, а тоді почали змочувати його водою. Ще ніхто не вигадував страшніших тортур. Хатмасатаву здавалося, ніби очі його ось-ось випорснуть з орбіт, а тоді з усіх отворів черепа цвіркне мозок. Волі в Хатмасатава вистачило всього на кілька годин. За цей час він безліч разів непритомнів і знову приходив до тями, коли кат виливав йому на голову цебер холодної води. Але потім обруч знову починав набрякати й вичавлювати з черепа очі й мозок. Такого страждання навряд чи зазнав син Осіріса Гор, коли Сет виривав з його лоба всевидюще око. А Хатмасатав був смертний чоловік. Більше він не пробував опиратися чи втікати.

Але тепер усю свою зненависть він спрямував на триклятого самозванця Аб-мосе.

— Хай Сет нашле на тебе всі сім своїх найстрашніших болячок! — лаяв його Хатмасатав. — Ти розлучив мене з сім'єю, я й досі не бачив своїх синів! Чи є для батька страшніша кара, як не бачити своїх рідних дітей?.. — Хатмасатав говорив так лише про вороже вухо, щоб завести в оману Сета й інших чорноротих богів, хоча сам був зовсім не певен, що на нього вдома чекають сини. — Ти не дозволив мені діждатися навіть пологів, — далі звинувачував свого нечестивого фараона Хатмасатав. — Хай чорнолиця богиня Гатор повикручує тобі всі суглоби, хай бог мудрості Тот вицідить увесь розум із серця твого! Хай богиня неба Нут і бог землі Геб стуляться так близько, щоб ти став тонший від жертовного коржа! Хай священні крокодили відгризуть тобі руки й ноги, хай черви сточать твої груди й твій живіт, хай проказа роз'їсть кістки твого обличчя, хай священні шакали обгризуть твої боки та твій таз, щоб коли твій сий Псамменіт вирішить після твоєї смерті опорядити твою мумію, парасхітам не було чого й покласти в твій саркофаг. Хай Великий бог з лицем шакала підніме віко саркофага й скаже всеблагому Осірісові: «О, всеблагий владико мертвих душ, кого ти збирався воскрешати для вічного існування? Адже в цьому саркофазі нікого нема, тут лише кілька недогризених маслаків, на обличчі немає ні носа, ні рота, ні губів, ні очей, з цих розкладених решток тепер уже годі вгадати, чия в цьому недостойному тілі жила душа Ка». Хай всеблагий Осіріс відповість шакалолицьому богові Тоту: «Хай тепер вічно блукає в темряві неприкаяна душа Ка, що жила колись у цьому грішному недоїденому черв'яками тілі!» Хай скажуть отак Осіріс і Тот...

Тепер Хатмасатав сам вірив у справжність і здійсненність власного заклинання. Він належав до касти жерців, а кожен жрець був переконаний, що вголос вимовлене слово породжує ту річ, яку воно називає. Недаремно ж сказано в молитві батькові богів і людей Ра: «І вимовив Творець слово заклинання, й породилося з того слова небо Нут; і вимовив друге таємне слово, й народилася з нього земля Геб — з морями й суходолами...»

Та спливав час, і Хатмасатав засумнівався в дієвості свого заклинання. Ненависний фараон Аб-мосе, який розлучив його з дружиною та синами, був і досі живий. Натомість перський цар Кір відійшов у царство мертвих: його вбила масагетська цариця Томіріс.

Перський престол перейшов до Кірового сина Камбіса. Хатмасатав виблагав дозвіл облизати пил з його чобіт, а облизавши, почав благати дозволу повернутися додому:

— Я вимолив у єгипетських богів зцілення для твого богорівного батька, Царя царів. Цар царів щедро винагородив мене сріблом і золотом... — Для переконливості єгиптянин показав золоті кайдани на руках і ногах. — Але останній злидар щасливіший од мене, бо живе серед своєї сім'ї, а я позбавлений такої можливості... О, Царю царів, одпусти мене додому, хай я бодай одним оком побачу своїх синів!..

Камбіс ласкаво дозволив був Хатмасатавові облизати пил з царських чобіт, а після останніх слів єгиптянина раптом копнув його червоним чоботом в обличчя:

— Воля батька для мене свята!

То була неправда: після смерті Кіра Камбіс робив усе йому наперекір. Тепер він просто не хотів позбутися такого талановитого лікаря. Хатмасатав одчув його непохитність і замкнувся зі своїм горем у собі.

Але він не міг звикнути до своїх золотих кайданів.

Це лише посилило його зненависть до самозваного фараона Аб-мосе, він довго виношував задум страшної помсти, нарешті придумав і зовсім змінив своє ставлення до перського царя Камбіса. Мечем помсти Хатмасатава мусив стати перський цар.

Камбіс був молодий і нерозважливий, тож сорокап'ятирічний єгипетський жрець-лікар міг при бажанні підбити його на що завгодно. Насамперед Хатмасатав заходився безоглядно вихваляти перського царя — Камбісові змалку подобались лестощі. Й коли він повірив у те, що красивішого, мужнішого й славетнішого царя не було в світі, єгиптянин йому сказав:

— Такому цареві личило б мати за дружину найвродливішу в світі дівчину!

— Хто ж вона така й де її шукати? — втішено посміхнувся молодий цар.

— Онука єгипетського фараона.

— Хто тобі про неї сказав?

— Я бачив її на власні очі.

Цар зневажливо махнув рукою й звелів лікареві йти геть. Але розмова, певно, запала йому в пам'ять, бо днів за кілька він несподівано покликав Хатмасатава й надміру сердитим голосом запитав:

— Скільки років ти живеш у Сусах?

— Незабаром буде п'ятнадцять...

— То скільки ж тепер отій твоїй онуці фараона, — прискалився Камбіс, — коли ти ще сам бачив її на власні очі?!

— Їй тоді минав третій рік. Була вже тоді така гарна, мов лик на фараоновому саркофазі або Гор у матері на руках!

— З гарних телят часом виростають сухоребрі корови.

Хатмасатав на якусь мить замовк, — дотепна відповідь можновладного юнака його збентежила, — тоді брязнув золотими кайданами й знову все вивернув на своє:

— Цілий світ знає про красу фараонової онуки.

Це таки справило враження на перського царя, але він по тому ще повен рік не вдарив палець об палець, лише через день викликав до себе Хатмасатава й заводив з ним розмови про його рідний край. І все-таки Камбіс пам'ятав оту їхню першу розмову про онуку єгипетського фараона.

Тепер Хатмасатав розумів, що хоч наконечником списа, хоч п'ятою ратища, але влучить у ціль.

Він не схибив у своїх розрахунках. Незабаром Камбіс вирядив пишне посольство до єгипетського фараона Аб-мосе — просити руки його онуки. Перестарілий володар Єгипту смертельно боявся войовничих персів і люто ненавидів їхнього царя. Від страху за себе та Єгипет він міг віддати онуку Камбісові, а від зненависті — відмовити йому.

— Якщо відмовить, — міркував сам собі Хатмасатав, — то роздратує лева в серці Камбісовому. А якщо змушений буде вирядити синову доньку до Сус, то потім усе життя каратиметься. Хоч так, хоч інак я помщуся тому самозванцеві.

Хатмасатав лише не відав до пуття, за що молити небожителів Осіріса, Ісіду й Гора.

Однак старий фараон учинив зовсім по-іншому.

Коли посольство Камбісове повернулося з Єгипту до Сус, із ним була юна й дуже гарна єгипетська царівна, яку звали Нітетіс. Вона привезла Камбісові багатющий посаг: тридцять волячих двоколок золотого й алебастрового посуду та коштовних прозірних тканин. Одна ж двоколка була навантажена глечиками дорогоцінного скляного намиста й південних пахощів.

Камбіса втішили така красуня й такі справді по-єгипетському щедрі дари, він одразу призначив весілля, та Нітетіс несподівано зізналася йому, що хоч вона й онука фараона, але не теперішнього самозванця Аб-мосе, а колишнього — фараона Апрія, якого Аб-мосе скинув з престолу й згодом віддав на розтерзання юрби.

— Аб-мосе вирішив тебе обдурити, — докинула Нітетіс. — Він скористався з того, що в мене та його онуки однакові імена. Й що мій дід був також фараоном.

Цар оскаженів і наказав розіп'ясти на хрестах усіх членів сватівського посольства, які дозволили єгипетському фараонові зухвало ошукати перського царя. Підставну царівну він звелів кинути в клітку до левів, але згодом передумав і сказав переляканій Нітетіс:

— Житимеш у мене в жіночому хоромі. Скоро я привезу тобі товаришку — справжню онуку хитруна Аб-мосе!

Й почав готуватися до походу на Єгипет. Хатмасатав застеріг царя:

— З Персії до Єгипту рать може потрапити тільки морем.

Він сам призвів до цієї війни, а тепер був уже трохи й не радий. Звичайно, він би дуже хотів, щоб після сварки з перським царем єгиптяни скинули чи навіть убили жорстокого фараона, який дбав лише про себе та свою сім'ю. Та коли б тепер усе не скінчилось гіршим...

Камбіс також знав, що непросто перекинути перське військо в Єгипет. Якщо він збере для цього всі кораблі з підвладних йому іонійських еллінських міст, може наразитися на смертельну небезпеку: єгиптяни разом із слухняними фінікійцями потоплять грецькі судна й пустять усіх персів рибам на харч.

То було всім відомо, так завжди казав своєму синові й покійний цар Кір. З Персії до Єгипту можна було потрапити тільки через Аравійську пустелю, проте аравійські князьки були щирими союзниками Аб-мосе.

І все-таки Камбіс вирішив покарати єгипетського фараона. Грецькі дієри й трієри за його покликом уже гуртувалися біля кілікійських пристаней, куди мало прибути й перське військо. Аб-мосе радів: запальний недосвідчений Камбіс ішов назустріч певній погибелі. Єгипет міг зарані готувати вдячні жертви своїм богам.

Та коли добірне єгипетське військо зібралося під містом Танісом на березі Пелусійського гирла Нілу, старий фараон Аб-мосе раптом упав з коня й помер. Страшне знамення було в Єгипті того пізнього зимового пообіддя, коли жерці коронували на царство сина померлого самодержця — п'ятдесятирічного Псамменіта: раптом випав небачений тут сто років дощ...

Оракул провістив нещастя. Щоб не справдилися його слова, новий фараон перевів усе військо ближче до Кіпру та Кілікії — в добре укріплені фінікійські міста. Але оракул не даремно провіщав лихо. Коли помер фараон Аб-мосе, цар арабських племен набатеїв припинив чинність священного договору з Єгиптом, не встоявши перед зливою золота й погроз перських послів.

Перське військо ще тільки встигло дійти до Вавілона, коли араби показали йому єдину дорогу через смертоносні піски, навіть забезпечили персів питною водою.

Поки Псамменіт марно чекав на Камбіса в міцностінних фінікійських містах, а єгипетські та фінікійські кораблі напхом виповнили всі ближчі й дальші затони, готові при появі вщент розтрощити втричі слабший ворожий флот, Камбіс несподівано з'явився на берегах Пелусійського гирла Нілу. Військо було виснажене важким переходом через чорні піски, та Псамменіт зоставив у Мемфісі й в інших єгипетських містах зовсім нечисленні залоги, тож не міг далі лишатись у фінікійських містах. Але це вже не рятувало Єгипту. Незабаром його повновладним господарем став перський цар. Останній єгипетський фараон правив усього півроку.

Хатмасатав повернувся на рідну землю ще в золотих кайданах, але в Мемфісі перський цар сказав йому:

— Я взяв до гарему свого онучок обох єгипетських фараонів — Апрія і Аб-мосе. Про таку славу не мріяв навіть мій великий батько. Ти підбив мене на цю щасливу війну, тож я хочу тепер і тебе ощасливити. Знімаю з тебе твої золоті кайдани й дарую їх тобі.

Кайдани важили більш як півталанту. Свого часу Кір звелів переплавити все подароване єгипетському знахареві золото й зробити з нього кайдани для рук і ніг, тепер же Хатмасатав несподівано ставав дуже багатою людиною. Міг би запросто купити великий маєток із сотнею рабів.

Але зараз його думки блукали далеко. Кинувши свої золоті кайдани в заплічний мішок, Хатмасатав побіг тісними вуличками Мемфіса до свого виплеканого в мріях дому. Під час битви в місті згоріло багато хоромів та бідняцьких осель, та Хатмасатав біг і біг далі, аж біля Південної брами став як стій.

Дім його згорів разом з іншими навколишніми будинками. На згарищі сиділа почіпки замурзана сажею жінка. Вона підвела голову на Хатмасатава й сказала:

— Я твоя дружина Саті. А це ось наші сини. Не маю чим перевезти їх на той бік Нілу в Місто мертвих. Вони самі пішли боронити Мемфіс від перського царя, в один день усі троє й загинули...

Саті глянула на мертвих юнаків, а тоді знову підвела очі на їхнього батька:

— Ти мене й досі не впізнаєш?..

Не відповівши своїй забутій дружині, Хатмасатав бездумно потяг ноги туди, де за навстіж розчиненою брамою прибував каламутно-жовтий Ніл.

Через три місяці, коли священна ріка повернулася в свої береги, селяни виорали з товщі родючого мулу незнайомого чоловіка. В його міцно припасованій до спини торбі було щось дуже важке. Орачі розсупонили ту лляну торбу й знайшли там товстелезні золоті кайдани. Певно, те золото й потягло його на дно.