6 ДУЕЛЬ

Коли Тарзан повернувся додому від Рокова, Д’Арно спав. Тарзан не став його будити, але наступного ранку все йому розповів.

— Який я дурень! — закінчив він свою розповідь. — Де Куд та його дружина були моїми друзями. І чим я заплатив їм за дружбу? Адже я ледь не вбив графа і заплямував ім’я чесної жінки. Дуже ймовірно, що через мене ця родина розпадеться.

— Ви любите Ольгу де Куд? — запитав Д’Арно.

— Полю, мені очевидно, що я її не люблю і вона мене також. Ми були жертвами миттєвого божевілля, це була не любов, і все це минуло б так само швидко, як і настало, якби не повернувся де Куд. Ви знаєте, що в мене дуже мало досвіду спілкування з жінками. Ольга де Куд дуже гарна. Проти її краси, звабливого вбрання, проти благання беззахисної жінки захистити її могла б встояти лише цивілізована людина, а моя цивілізація поки що — лише зовні. Париж для мене не місце. Мене тут чекають лише нові пастки, кожна щораз гірша. Обмеження, які люди добро вільно на себе наклали, діють на мої мавпячі нерви. У мене завжди таке відчуття, що я тут у полоні. Друже, це нестерпно; я хочу повернутися в свої рідні джунглі і жити там, куди мене послав Бог.

— Жане, не беріть це так близько до серця. Ви трималися набагато краще, аніж це зробили б за аналогічних обставин багато хто з цивілізованих чоловіків. Що до вашого негайного від’їзду з Парижа, то тут останнє слово буде за Раулем де Кудом, і його не треба буде довго чекати.

Д’Арно не помилився. Через тиждень, приблизно об одинадцятій, коли Тарзан і Д’Арно снідали, їм доповіли про візит пана Флобера. Пан Флобер виявився напрочуд ввічливим джентльменом. Низько вклонившись, він передав Тарзанові виклик на дуель від графа Рауля де Куда. Після вишукано ввічливих переговорів вони домовитись, що Д’Арно зробить візит до Флобера сьогодні о другій годині, і чемний Флобер, знову вклонившись, пішов.

Коли Друзі знову залишилися самі, Д’Арно насмішкувато глянув на Тарзана.

— То що? — запитав він.

— Я стаю цивілізованішим, — сказав Тарзан. — Я швидко прогресую слідами моїх культурних одноплеменників.

— Яку зброю виберете? — запитав Д’Арно. — Де Куд однаково добре володіє і шпагою, і пістолетом.

— У такому разі мені треба було б вибрати отруєні стріли на відстані двадцяти кроків або списи на тій самій дистанції, - засміявся Тарзан. — Нехай будуть пістолети.

— Жане, він уб’є вас.

— Я в цьому не сумніваюсь, — сказав Тарзан. — Треба ж мені колись померти.

— Виберіть ліпше шпаги, — сказав Д’Арно. — Він задовольниться тим, що поранить вас. А небезпека смертельної рани відносно мала.

— Пістолети, — твердо сказав Тарзан.

Близько четвертої Д’Арно повернувся від Флобера.

— Ми про все домовились, — сказав він. — Усе гаразд. Завтра на світанку, десь поблизу Етампу. Через якісь особисті обставини Флобер наполягав саме на цьому місці.

Я не заперечував.

— Гаразд! — сказав Тарзан.

Більше про дуель не було ані півслова. Перш ніж лягти спати, він увечері написав кілька листів, заклеїв, надписав адреси, вклав їх в один загальний конверт і заадресував його Д’Арно. Д’Арно чув, як Тарзан, роздягаючись, мугикав модну пісеньку з мюзик-холу.

Д’Арно пошепки лаявся. Почував він себе дуже кепсько, бо був переконаний, що завтра Тарзан буде вбитий. Йому дошкуляло те, що Тарзанові було все так байдуже.

— Ох і годину вибрали! Найнецивілізованішу, — зауважив Тарзан, коли йому довелося залишити зручне ліжко вдосвіта.

Зауваження адресувалось Д’Арно, який уже був зовсім одягнений і чекав Тарзана біля дверей спальні.

Д’Арно майже не спав. Він нервував.

— Ви спали цілу ніч, як немовля, — сказав він.

Тазран засміявся.

— Судячи з вашої інтонації, - сказав він, — ви вважаєте, що це зле?

— Не в цьому справа, — сказав Д’Арно і сам усміхнувся. — Але ви ставитесь до всієї цієї історії так байдуже, що є від чого підупасти духом. Може здатися, що вас чекає прогулянка з відвідинами тиру, а не дуель з одним із кращих стрільців Франції.

Тарзан знизав плечима:

— Я йду спокутувати велику провину. Майстерність мого супротивника є важливою складовою цієї покути. Чому ж я повинен нарікати? Ви ж мені самі казали, що граф де Куд чудовий стрілець!

— Ви можете сказати, що сподіваєтеся бути вбитим? — перелякано вигукнув Д’Арно.

— Я не можу сказати, що я цього сподіваюсь, але немає ніяких підстав вважати, що мене не вб’ють.

Якби Д’Арно знав, які думки зродилися в голові Тарзана ще тоді, як він дізнався, що відповідатиме перед де Кудом на полі честі, то злякався б ще більше.

Вони мовчки сіли у великий автомобіль Д’Арно і мовчки помчали темною дорогою, що вела до Етампу. Кожен був заглиблений у власні думки. Д’Арно дуже сумував. Він щиро любив Тарзана. Міцна дружба, яка виникла між двома такими різними за вихованням та способом життя людьми, лише зміцніла від спілкування: вони обоє були людьми, які однаково високо цінували ідеали мужності, відваги й честі. Вони розуміли один одного, і кожен пишався дружбою іншого.

Тарзан із племені Великих мавп поринув у теплі спогади про щасливі дні свого життя в джунглях. Він згадував незліченні години свого дитинства, проведені в батьківській хатині, коли він сидів, підібгавши ноги, схилившись усім своїм маленьким смаглявим тілом над захопливою книжкою, з якої він власним розумом осягнув таємницю друкованих літер набагато раніше, ніж почув звуки людської мови. Його суворе обличчя осяяла усмішка, коли він згадав незабутній день разом із Джейн Портер у самому серці пралісу.

Автомобіль зупинився, і Тарзанові спогади урвалися.

Вони приїхали, і Тарзан повернувся думками до сьогодення. Він знав, що на нього чигає смерть, але страху не відчував. Для мешканців суворих джунглів смерть — звична справа. Закон природи змушує їх хапатися за життя, боротися за нього, але боятися смерті не вчить.

Д’Арно і Тарзан першими прибули на поле честі. Через хвилину з’явився де Куд, Флобер і третій джентльмен.

Його відрекомендували Д’Арно і Тарзанові як лікаря.

Д’Арно і Флобер пошепки сказали один одному кілька фраз. Тарзан і граф де Куд стояли осторонь на протилежних кінцях майданчика. Д’Арно і Флобер оглянули обидва пістолети. Двоє людей, що за хвилину мусили стати до поєдинку, стояли мовчки, доки Флобер перераховував умови, яких вони зобов’язані були дотримуватись.

Вони повинні були стати поруч, тісно спиною один до одного. Коли Флобер подасть знак, вони рушать у протилежні боки, тримаючи пістолети в опущених руках. Коли кожен відійде на десять кроків, Д’Арно подасть наступний сигнал; тоді вони повернуться й стрілятимуть, доки один з них упаде; кожному дозволяється зробити три постріли.

Доки Флобер усе це пояснював, Тарзан дістав з портсигара цигарку й запалив. Де Куд був взірцем спокою.

Хіба він не найкращий стрілець Франції? Раптом Флобер кивнув Д’Арно, і кожний секундант поставив свого дуелянта на позицію.

— Джентльмени, ви готові? — спитав Флобер.

— Цілком, — відповів де Куд.

Тарзан ствердно кивнув головою. Флобер подав знак.

Він і Д’Арно відступили кілька кроків убік за лінію вогню.

Супротивники повільно рушили, кожен у свій бік.

— Шість. Сім. Вісім. — У Д’Арно на очі навернулись сльози. Він дуже любив Тарзана. — Дев’ять.

Ще крок, і бідолашний лейтенант з важким серцем подав сигнал.

Де Куд швидко повернувся і вистрілив. Тарзан трохи підскочив. Його пістолет і далі висів в опущеній руці.

Де Куд вагався, немов очікуючи, що супротивник ось-ось гримнеться на землю. Француз був надто добрим стрільцем, щоб не сумніватися, поцілив він чи ні. Втім, Тарзан не падав і, схоже, не збирався піднімати пістолет. Де Куд знову вистрілив, але поза Тарзана не змінилася. На його обличчі був вираз глибокої байдужості. Він спокійно й невимушено палив цигарку. Найкращий стрілець Франції не міг зрозуміти, в чому справа. Цього разу Тарзан не підстрибнув, але де Куд і тепер знав, що він поцілив.

Раптом він усе зрозумів. Він збагнув диявольський план Тарзана. Тарзан вирішив спокійно піти назустріч цим трьом страшним пострілам, сподіваючись, що. можливо, жоден з них не зіб’є його з ніг. А тоді він, маючи в запасі три постріли, неквапно, спокійно, розважливо розстріляє де Куда. По спині француза пробігли легкі дрижаки.

В цьому було щось пекельне. Що це за створіння таке, що здатне спокійно стояти з двома кулями в грудях і спокійно чекати третьої? Цього разу де Куд прицілився ретельніше, але нерви його зрадили, і він взагалі не попав. А Тарзан усе не підводив пістолет.

Мить обоє стояли, дивлячись просто в очі одне одному.

На обличчі Тарзана був вираз глибокого розчарування.

На обличчі де Куда вираз страху — панічного страху — дедалі наростав. Він не міг довше цього зносити.

— Чорт забирай! Мосьє, стріляйте врешті! — вигукнув він.

Але Тарзан не підніс пістолет. Натомість він ступив крок до де Куда. Д’Арно і Флобер зрозуміли його намір хибно і хотіли кинутись між них, але він застережливо підняв ліву руку.

— Не бійтеся, — сказав він секундантам, — я не зроблю йому нічого лихого.

Це вже було зовсім не за правилами, але вони зупинились.

Тарзан підійшов впритул до де Куда.

— Напевне, ваш пістолет зіпсований, — сказав він. — Або у вас був кепський настрій. Візьміть мій пістолет і спробуйте ще раз. — І Тарзан простяг свій пістолет руків’ям уперед спантеличеному графові.

— На Бога, мосьє! — вигукнув той. — Ви що, збожеволіли?

— Ні, друже, — заперечив Тарзан. — Але я заслуговую смерті. Це єдиний засіб спокутувати кривду, якої я завдав чудовій жінці. Візьміть мій пістолет і зробіть так, як я вас попрошу.

— Це було б убивство, — заперечив де Куд. — Але яким чином ви образили мою дружину? Вона поклялася мені, що…

— Я не це мав на увазі, - швидко сказав Тарзан. — Ви самі стали свідком нещастя, яке скоїлося з нами. Але щоб кинути тінь на її ім’я і зруйнувати щастя людини, до якої я не мав жодної ворожості, виявилося достатньо. Я винний цілком і повністю і сподівався спокутувати цю провину своєю смертю. Мені прикро, що ви не такий чудовий стрілець, як мені казали.

— Ви стверджуєте, що цілком винні у всьому, що сталося? — швидко спитав де Куд.

— Цілковито, мосьє. Ваша дружини чиста жінка. Вона любить лише вас. У тому лихові, яке ви бачили, винний лише я сам. Не з вини графині де Куд і не з власної волі я прийшов того вечора у ваш дім. Ось документ, який підтверджує це.

І Тарзан дістав з кишені зізнання Рокова з його підписом.

Де Куд узяв папір і почав читати. Д’Арно і Флобер підійшли ближче. Вони були цікавими свідками незвичайного закінчення незвичайної дуелі. Доки де Куд прочитав документ до останнього слова, всі мовчали. Після цього він подивився на Тарзана.

— Ви хоробрий і шляхетний джентльмен, — сказав він. — Я дякую Богові, що не вбив вас.

Де Куд був француз, а французи люди вразливі. Він кинувся обіймати Тарзана і розцілував його. Флобер поцілував Д’Арно. Лише докторові не було з ким цілуватись. Напевне, він образився, і тому втрутився з проханням дозволити йому оглянути рани Тарзана.

— В цього джентльмена вцілила принаймні одна куля, — сказав він. — А можливо, що й усі три.

— Дві, - сказав Тарзан. — Перший раз в ліве плече, а другий — у лівий бік. Мабуть, обидві кулі застрягли в м’язах.

Проте лікар примусив його лягти на траву і клопотався біля нього, доки промив йому рани і не зупинив кровотечу.

Наслідком цієї дуелі було те, що всі верталися до Парижа на автомобілі Д’Арно найліпшими друзями. На душі в де Куда стало так легко, що він позбувся і сліду неприязні до Тарзана. Щоправда, Тарзан узяв на себе більшу частину провини, вигороджуючи Ольгу, але цей обман можна було йому пробачити. Він обманював задля збереження честі жінки і зробив це по-джентльменському.

Тарзана вклали до ліжка на кілька днів. Д’Арно з лікарем так перейнялися його хворобою, що він змушений був скоритися їм, хоча вважав це смішною і безглуздою справою.

— Це просто смішно, — казав він Д’Арно, — лежати в ліжку через укол голки. Ви гадаєте, що коли Болгані, цар горил, ледве не розшматував мене, а я був ще малим хлопцем тоді, - то мене поклали на м’яке ліжко? Куди ж пак! Я вилежувався на вогкому підгнилому очереті в джунглях.

Я пролежав кілька тижнів, схований під густим кущем, і мене доглядала вірна Кала-лише бідна Кала, яка відганяла від моїх ран комах і охороняла мене від диких звірів.

Коли я просив води, вона приносила її в роті — єдиним відомим їй способом. Там не було ані стерилізованої марлі, ані продезинфікованих бинтів. А якби ваш любий лікар бачив ті антисептичні заходи, то, певно, збожеволів би.

І одначе я одужав. Одужав для того, щоб лягти у ліжко через подряпину. Мешканець джунглів такого навіть не помітив би, хіба що подряпина була б на кінчикові його носа.

Тарзан одужав кількома днями пізніше і почував себе, наче нічого не сталося. Де Куд кілька разів відвідував його, і коли дізнався, що Тарзан дуже хоче знайти для себе якусь роботу, то пообіцяв підшукати йому місце.

Щойно Тарзана виписали, як того самого дня він отримав від де Куда записку з проханням зайти вдень до бюро графа.

Де Куд зустрів його дуже привітно і щиро поздоровив з одужанням. Від того самого ранку, від дня дуелі, ніхто з них більше не згадував ані про дуель, ані про її причини.

— Любий Тарзане, я думаю, що знайшов для вас саме те, що вам потрібно, — сказав граф. — Це служба, на якій від людини вимагається насамперед відданість справі, дуже відповідальна. Вона здія мужньої і спритної людини. Я не можу уявити собі кращої кандидатури, аніж ви, Тарзане.

Вам доведеться мандрувати. А згодом, можливо, виникне перспектива просування вперед, певне, в царині дипломатії.

Але спершу на короткий термін вас призначать спеціальним агентом військового міністерства. Ходімо, я познайомлю вас з вашим майбутнім начальником. Ваші обов’язки він зуміє пояснити вам краще за мене, і тоді ви самі скажете, підходить для вас це місце чи ні.

Де Куд сам провів Тарзана до кабінету генерала Рошера, начальника відділу, до якого Тарзан мав би бути зарахований у разі згоди. Тут граф яскраво змалював усі Тарзанові чесноти і попрощався.

Через півгодини Тарзан вийшов з кабінету генерала, отримавши першу роботу в своєму житті. Завтра він мусить зайти за подальшими вказівками, а наразі повинен був готуватися до від’їзду з Парижа, можливо, до негайного від’їзду, на невизначений термін.

Тарзан квапився додому, щоб поділитися з Д’Арно доброю звісткою. Врешті і він комусь потрібен на цьому світі.

Він зароблятиме гроші і, що особливо добре, вирушить у подорож, побачить нові країни і нових людей.

Він кулею влетів до кімнати Д’Арно і на одному диханні виклав йому цю новину. Д’Арно зреагував стримано.

— Ви, певне, захоплені, що залишаєте Париж і що, можливо, ми з вами не побачимося кілька місяців? Тарзане, я ще не бачив такої невдячної тварини.

— Ні, Полю, я просто дитина. Мені дали нову іграшку, і в мене нестерпно сверблять руки швидше почати бавитися з нею.

Невдовзі Тарзан покинув Париж. Він вирушив через Марсель до Орана.