"Москаль-чарiвник" - читать интересную книгу автора (Котляревський Іван Петрович)

ЯВА XI

Тi ж iТетяна (ставить наливку на стiл).

Михайло Ану, судир! Ось i я вас почастую гарним спотикачем (наливає й пiдносить солдатовi).

Солдат (п'є). Вот славная наливочка! Кто ее сделал?

Михайло. Жiнка моя, Тетяна.

Тетяна. Я, я - iще й з вишень свого садка. А москаль дума, що я нiчого не вмiю.

Михайло (п'є). Вона, вона. Це у мене клад - не жiнка!

Солдат. Ты счастлив, хозяин: жена у тебя хороша и наливка недурна (наливає). За здоровье чернобровой Татьяны. (П'є).

Михайло. Здорова, моя рибко, перепiлко! (П'є).

Тетяна (наливає). Спасибi! За здоров'я москаля-чарiвника!.. (Пригубила й оддала чоловiковi).

Михайло. Здоровi були, мосьпане-чарiвник!

Солдат (наливши). Благодарствуйте, завидная парочка! (П'є).

Михайло. Що вже моя Тетяна, то (п'є) чорнобрива, кохана. (Спiває).

З того часу, як женився,

Я нiколи не журився,

Ой, чук, Тетяна,

Чорнобрива, кохана!

За Тетяну сто кiп дав,

Бо Тетяну сподобав.

Ой, чук…

За Марусю п'ятака,

Бо Маруся не така.

Ой, чук…

Я веселий i здоров

Вiд Тетяниних бров…

Ой, чук…

Як Тетина засмiється,

В душi радiсть оддається.

Ой, чук, Тетяна,

Чорнобрива, кохана!

Солдат. Ай, хозяин! Да ты, брат, хват!

Тетяна. А ти думав, що у мене чоловiк абиякий?..Не бiйсь, себе не видасть. (Спiває).

Будь у мене мужичок з кулачок,

А я таки мужикова жiнка…

Я за його захилюсь, захилюсь,

Та нiкого не боюсь, не боюсь.

Ой, до мене губерець пiдсипавсь

I любовi добивавсь, добивавсь.

Я губерця любити не стала, -

Його трясця напала, напала.

"Молодице, чия ти, чия ти?

Пусти мене до хати, до хати".

"Пiди к чорту, убирайсь, убирайсь,

Коло ворiт не шатайсь, не шатайсь!"

Михайло. Воно так, вашецi проше: сучка санчата замчала; у нас ремiнця за личко не вимiняєш.

Тетяна. От тепер час уже спати лягати

Солдат. А я поразмялся так, что сон прошел. Хотите ли, хозяева, я вас потешу?

Михайло. Потiш… та чим же i як?

Тетяна. Та годi вам утiшатись: час спати!

Солдат. Успеешь, хозяйка, выспаться. Хотите ли, я покажу вам старшова, с которым все делаю?

Михайло. Старшого? Це б того, - що греблi рве?

Тетяна. Цур йому! Це б того, що - не при хатi згадуючи? (Плюється).

Солдат. Ну, да что ж? Вить беды никакой не будет, ни страха. Он явится в человеческом виде, когда хотите.

Михайло. В чоловiчеськiм? Якого ж чоловiка?

Солдат. Какого хотите? (Всi мовчать).

Тетяна. Знаєш, чоловiче, що? Нехай явиться таким, як я знаю i скажу москалевi… Побачимо, чи покаже!

Михайло. Добре, кажи, говори.

Солдат. Изволь, сказывай, в каком хочешь образе видеть.

Тетяна. Нехай твiй старший покажеться паничем Финтиком, що в нашiм селi проживає, та щоб i в такiй одежi, яку вiн носить.

Солдат. Да платья-то, думаю, много есть у него. Так в каком прикажешь его представить?

Михайло. В такiм, яке носив сьогоднi.

Солдат. Изволь.

Михайло (жiнцi). Я не вiрю москалевi: вiн хваста.

Солдат бере вуглину i виймає шомпол, розставляє чоловiка i жiнку по обидва боки сцени, обводить їх кругами, зав'язує хустками очi. Стає сам посеред сцени i питає поважно, мiняючи голос.

Солдат. Откуда хотите, чтоб сатана в виде панича вышел?

Михайло (боязко). Нехай жiнка каже.

Тетяна. З-пiд припiчка.

Михайло (набiк). О, хитра з бiса!

Солдат. Не робейте, не бойтесь ничего, не говорите ни слова, не отзывайтесь и с круга ни на шаг не сходите; а не то - быть бедам!

Михайло. А з зав'язаними очима побачиш його?

Солдат. К повязке не дотрагивайтесь. Я сам сниму ее, как придет время.

Михайло. Господа служивий! Чи не можна, щоб цiї потiхи не показувати? Мене циганський пiт проймає.

Солдат. Теперь уже поздно: все черти встревожились в аде. Стойте, не шевелитесь и слушайте! (Поважно i помалу).

Тара, бара,

Гала, бала.

Во всех углах

Трах-тарарах!

Из печнова дна

Вылезай, сатана!

При цих словах Михайло смiшно кривиться. Финтик вилiзає з-пiд печi. Солдат йому помагає, затуляє пiч, стає знов на своє мiсце й робить знак, щоб той мовчав; пiдходить до жiнки, розв'язує їй очi, далi й чоловiковi. Михайло, вгледiвши Финтика, виявляє переляк i дивування. Тетяна хоче так само зробити, та удає невдало..

Михайло (опам'ятавшись). А можна, мосьпане, з ним i побалакати?

Солдат. Нельзя: голос его сильнеє грома, когда заговорит, из глаз засверкают молнии, а из ушей дым пойдет коромыслом. Ты не перенесешь такого ужаса.

Михайло. А жiнка перенесе?

Солдат. Нет..

Тетяна. Неправда, перенесу! (Выходить з круга, до чоловiка).

Чоловiче! Москаль жартував над тобою. Я тобi все тепер розкажу. Цей панич не чорт, а настоящий Финтик, но своїми умислами походить на чорта.

Михайло. Як же то так?.. Чи ви мене справдi морочите, чи на глузд пiднiмаєте? Я нiчого тут не розчовпу собi. А горiлка? А вечеря пiд боднею?

Солдат смiється.

Тетяна. Все то не чари. Послухай. Три недiлi вже тому, як панич цей приїхав у наше село до своїх родичiв i, дiзнавшись, що тебе дома нема, почав до мене вчащати. Я перше думала, що для того ходить, що нiчого йому робити дома, аж нi: зачав менi говорити, що мене любить, що без мене йому скучно, щоб була я до його ласкава, що коли чоловiка дома нема, то i другого не грiх полюбити, бо так у свiтi ведеться. Такими й гiршими розказами так "iєнi надоїв i осоружився, що i менi здумалось над ним поглумитися. Вчора дав грошей, щоб я вечерю для його справила на сьогоднi. Я купила горiлки, курку i ковбасу, та ще до вечерi прийшов москаль. Я рада була, що на Финтикiв кошт погодується служивий. Но цей служивий таку веремiю пiдняв, як чорт у лотоках. Я спровадила його спати голодного, но вiн, видно, не спав i пiдслухав, як я Финтиковi розказувала, де сховала горiлку i страву. Ти, як на те, вернувся з дороги. Москаль на хитрощi пiднявся i удавав, мов вiн чарiвник. От тобi вся правда; а ти знаєш, що я перед тобою не брешу i не обманюю тебе.

Михайло. Так ось воно як… Е! (До солдата). Господа служба! Так ти не чарiвник i панич цей не… дух святий з нами? Горiлка i страва - не од того, що не при хатi згадуючи? Га?

Солдат. Точно все так, как жена тебе-пересказала. А притом я хоть и москаль, а ручаюсь тебе, что жена твоя, по всем моим замечаниям, никакова шаловства с этим фертиком не имела.

Михайло. Та менi й самому здається, що од моєї жiнки не треба б сподiватись городянського, вашецi проше, бешкету. Та тепер дивний свiт…

Тетяна. Не грiши, чоловiче! Хто проступиться, то той виля, як собака в човнi. Погляди на мене i на пани ча - i вгадаєш, хто грiшний, а хто праведний.

Солдат. Вот оправдание, которое и строгий кригсрехт уважил бы. Поступим с виновным по воинским артикулам.

Финтик. Прошу милосердия, пощады и прощения! (Стає навколiшки й спiває).

Помилуйте, вас прошу:

Єй-єй же, покаюсь!

I прельщатися чужим

По смерть зацураюсь.

Я - бездельник, признаюсь,

I дурак письменный!

Я проныра i крючок

I хапун отменный…

Я спокутую грiхи

I, божусь, iсправлюсь

I любить чужих жiнок

По смерть не отважусь.

Солдат. Как же тебе поверить, когда ты крючок! Тебе непременно нада сделать наказ на спине и на ребрах. (Показує на мигах).

Финтик (перелякано). Ой, ой, умилосердитесь!

Тетяна (до солдата). Не будьмо неумолимi для других, одним собi зазорного не прощаймо. (До Финтика). Слухай (спiває).

Треба б дати

Прочухана,

Щоб ти научився;

Михайло.

Як обманювать жiнок,

В другий раз страшився.

Те тяна.

Ти за чванство,

За лукавство

I попався в сiтку

Михайло.

За те б треба

Дати хльосту

I спровадить к дiдьку.

Тетяна.

Признавайся,

Оправдайся,

То не буде лиха.

Михайло.

Добрих людей не кусай

Явно, нi спiдтиха.

Финтик.

О, горе мне, грешнику сущу,

Ко оправданню ответа не имущу!

Како и чем могу вас ублажити?

Ей, от сего часа буду честно жити!

Михайло. Гляди ж того! Встань та послухай сюди. Менi б треба бiльше за всiх проученiє тобi дати, но я непотребство твоєї душi прощаю тобi, тiльки обiщай нам нiколи не забувати, якого ти роду, почитати матiр свою, поважати старших себе, не обижати нiкого, не пiдсипатись пiд чужих жiнок, а мою Тетяну за тридев'ять земель обходити; бо колись за це дадуть тобi березової припарки такої, що й правнучатам будеш заказувати.

Солдат. И небо с овчинку покажется.

Тетяна. I в могилi боляче буде.

Финтик. Милостивые благодетели! Ваше великодушие проникло в мою совесть. Она пробудилась и представляет мне докладный регистр моих бесчинств. Стыжусь моих злых окаянств и сам себе кажусь презрительным, как за дурные поступки противу моих родных, равно и противу всех людей. Теперь все силы употреблю доказать на деле мое исправление. Буду всем рассказывать сегодняшнее мое приключение и москаля-чаривника, дабы пример мой послужил ко исправлению всех и каждого.

Солдат. Поэтому правда, что шутка, кстати сделанная, больше делает иногда пользы, чем строгие наставления.

Вс i (хор).

Треба дружно з людьми жити,

Треба так жiнок любити,

Щоб од бога не грiх,

Щоб i людям не в смiх.

Финтик.

Всем теперь скажу я смело:

В прок не пойдет злое дело, -

Хоть удастся в один раз -

Попадешься в инчий час.

Всi.

Треба дружно з людьми жити… (i далi).

Тетяна.

Паничi, остерiгайтесь,

Не запальчиво влюбляйтесь,

Бо хто ласий до чужбин,

Той скуштує i дубин.

Всi

Треба дружно з людьми жити,

Треба так жiнок любити,

Щоб од бога не грiх,

Щоб i людям не в смiх.

Завiса.