"На кожум" - читать интересную книгу автора (Нечуй-Левицький Iван)

ДIЯ ПЕРША

Свiтлиця Сидора Свиридовича Рябка з мiщанською обставою. Однi дверi - в кiмнату, другi - в пекарню. Дiя дiється в недiлю по обiдi.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а сама.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (сидить коло стола i позiхає). Сидоре Свиридовичу! Сидоре Свиридовичу! Чи ти оце й досi спиш? Вставай вже, бо швидко до церкви задзвонять на вечерню. Ходи сюди та посидь коло мене. Нудьга мене бере, Сидоре Свиридовичу! Чи ти чуєш?

С и д i р С в и р и д о в и ч (обзивається з кiмнати). Чи то ти мене кличеш, Явдоню? Ось зараз вийду, моя голубко, тiльки трохи прочумаюсь та потягнуся разiв зо два. Вже й скучила за мною! (Виходить з кiмнати i сiдає коло жiнки.)

Є в д о к i я К о р н i ї в н а i С и д i р С в и р и д о в и ч.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Авжеж скучила.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Бо давно пак бачились: як у горосi та й досi…

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я тут сидiла, сидiла, вже все передумала, вже й богу молилась.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Скучила, старенька, за мною, як голубка за голубом? Га? А ми таки, Явдоню, прожили вiк, як тi голуб'ята в парцi. Як я тебе не бачу, то й сум мене бере!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Добрий сум! Пiшов собi в кiмнату та й хропе, аж кiмната дрижить, а я тут сама сиджу. Нема до кого й слова промовити.

С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаєш, Явдоню, як я присватувався до тебе! Як тодi вертiвся коло тебе.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Ще б пак не пам'ятала! На всi Кожум'яки не було тодi такого вертуна, як ти.

С и д i р С в и р и д о в и ч. А чи пам'ятаєш, як я тупцяв кругом тебе! Я до неї i звiдтiль, i звiдсiль, а вона тiльки було спiдню губу копилить.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що копилила, то копилила, бо знала навiщо. А правда, я тодi таки добре виварила тобi воду, аж чуб був мокрий.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой ви, жiночки ви капоснi! До смертi згадуєте, як водили нас. Але таки довуркотався. Гулю, гулю, моя старесенька!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Коли б ти тiльки не був трохи вередливий… я б з тобою зовсiм щасливо дожила вiку.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Якби пак я взяв за тобою те придане, що обiцяв твiй покiйний батько, то, може б, i не був такий вередливий.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. I годi вже тобi згадувати.

С и д i р С в и р и д о в и ч. А якби, стара, оце було твоє придане, то наша дочка мала б тепер зайву сотеньку карбованчикiв собi на придане. А нашiй Євфросинi треба багато грошей: вони в нас не простi, вченi - не дурно ж вчились аж три мiсяцi в пансiонi.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Авжеж! Що вже викохали доню, то викохали на всi Кожум'яки. Та вже, сказати правду, час би їй i замiж iти.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж час. Але що ж то за доню ми викохали! На всi Кожум'яки!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. I на всю Глибочицю. Що сказати правду, коли нiкого нема в хатi, то наша Євфросина така гарна, як я колись була: в неї якраз такi карi очi, такi чорнi брови, як у мене. В неї ввесь хист мiй!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Авжеж гарна: все гарне, тiльки в неї нiс такий… трохи нiби довгий чи гострий… трохи такий як у чорногуза. Ой, коли б не почула! (Оглядається.)

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. От i вигадуєш, старий, таке, що нi до бога, нi до людей. Який же в неї нiс?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Такий достоту, як i в тебе! Як ми бралися, то я тебе дуже кохав, дуже кохав, але через твiй нiс, старенька, я загаявся з сватанням, може, на мiсяцiв зо три або й чотири. Тепер можна все сказати.

Є в д о к i я К о р н i їв н а (сердиться). Оцього я вже не люблю! Оце вже ти вередуєш. Який же в мене нiс? Здається, такий, як i в усiх людей. Коли вже на правду пiшло, то й я признаюсь, що й твоя верхня губа тодi була не дуже тоненька: таки така, як нiмецька ковбаса. Признатись, i я довго думала, поки тебе полюбила.

С и д i р С в и р и д о в и ч. А все-таки полюбила! I я тебе полюбив, хоч твоїм носом хоч у дерево стукай.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а.I що ти верзеш? От уже не люблю. (Одвертає лице,)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Коли правду сказати, то наша Євфросина не така гарна, як розумна. От уже що розумна, то розумна, ще й до того вчена. Куди вже, стара, нам з тобою рiвнятись до неї. Вже й не знаю, в кого вона вдалась розумом: в мене неабиякий розум, i в тебе не гурт було розуму й замолоду, а на старiсть i той, що був, не знаю, де дiвся.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. То це вже я й дурна стала? Оцього я вже не знесу!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, старенька! Я тiльки кажу, що Євфросина далеко розумнiша од тебе.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Авжеж розумнiшої од неї нема на всi Кожум'яки i на всю Глибочицю; тiльки вона якась гостра, палка, як огонь.

С и д i р С в и р и д о в и ч. От уже твоя сестра Горпина, так так, що розум. Як пустить язика, то вiн у неї, як млинове колесо, тiльки дрррр… Меле разом i шеретує. А ти мнеш, мнеш тим язиком… Так ним м'яла, i як ми бралися.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що це з тобою сього-дня сталося! Та нащо ж ти мене брав, коли в мене i нiс, як у чорногуза, i язик, як колода, i розум десь дiвся?

С и д i р С в и р и д о в и ч. На те брав, що було треба… бо полюбив тебе, моя старенька.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Як же ти мене полюбив, коли я була погана? Оце справдi штука!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Та бач, стара, молодий хлопець часом неначе здурiє. I я, мабуть, тодi…

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (встає). Оцього я вже не знесу! Це вже мене до слiз доводить! I така, i сяка, i носата, i мизата, i дурна, i без'язика. (Плаксиво,) Ти забув, що я твоя жiнка?

С и д i р С в и р и д о в и ч. То я жартую! Та схаменись! Я вередую; ще не прочумався.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Доки ти мене дражнитимеш, мов собаку!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, голубочко! Їй-богу, я не хотiв того сказати. Якось само на язик лiзе. Що це таке зо мною? Пху на тебе, сатано!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Постiй! Прийде сестра, то я пожалiюсь.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой лишечко! Що хоч роби менi, тiльки не кажи Горпинi.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о р п и н а.

Г о р п и н а вбiгає в хату з порожнiм кошиком на руцi.

Г о р п и н а. Добривечiр вам у вашу хату! (Кидає до порога кошик i розлягається на стiльцi.) Оце втомилась! Бiгала, бiгала, як той хорт за зайцями, доки не випродала усiх яблук; а це думаю: давай забiжу до Рябка та ковтну чарку горiлки.

С и д i р С в и р и д о в и ч. До якого Рябка? В мене був собака Рябко, та я давно прогнав його з двору, що так погано дражнили.

Г о р п и н а. Хiба ж вас не Рябком дражнили та й тепер дражнять на Кожум'яках? Куди ж пак! Запанiли нашi!

С и д i р С в и р и д о в и ч. А хоч би трохи й запанiли? Та й дочку ж маємо вчену: вчилась у пансiонi аж три мiсяцi. Треба вам якось краще нас величати.

Г о р п и н а. Чули ми вже цiєї, чули. Давай лиш, сестро, чарку горiлки або чаю, або чого-небудь, бо в мене пелька засохла од бiганини. Людям недiля, а менi все будень. Химко! Химко! роздимай там мерщiй самограй, чи самовар!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч,

Г о р п и н а й Х и м к а.

Х и м к а (виглядає з пекарнi в дверi). Зараз, зараз! Роздимала, роздимала хвартухом, так нiчого не помагає.

Г о р п и н а. Дми, про мене, хоч халявою, та давай швидше самовар. Чи є в твоїх хазяїнiв горiлка?

Х и м к а. А хiба ж я лазила по хазяйських шахвах? В шинку, знаю добре, що є.

Г о р п и на. То ке сюди на стiл цiлий шинк.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ого-го! Ще й жида впрете сюди на стiл з шинком.

Х и м к а. Цiй тiтцi все жарти. (Виходить.)

Є в д о к i я К о р н i ї в н а, С и д i р С в и р и д о в и ч i Г о р п и н а.

Г о р п и н а. Потривай, Химко, побалакаємо!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, не кричiть так здорово, Горпино Корнiївно!

Г о р п и н а. А хiба в мене горло куповане? Ба буду оце вуркотати, так як ви удвох! Чого це ти, Яв-дохо, надулась, наче той iндик перед смертю?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Явдохо… Знайшла Явдоху! Скажiть iще Вiвде. Коли б iще дочка не навернулась.

Г о р п и н а. Є в ф р о с и н а таки мене не дуже любить, спасибi їй. Де ж пак: вона вчена, а Скавичиха яблука перепродує. Так що ж, що тiтка перекупка! Свiй хлiб їм, не крадений.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Воно, бач, сестро, не те.

Г о р п и н а. Не те; а чоловiка скубеш за чуприну, як i я свого покiйного Скавику скубла. Ви своїй Євфро-синi не дуже потурайте, бо вона з великого розуму та в голову заходить. Якби моя дочка О л е н к а так коверзувала, то я б їй, псяюсi, так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам'ятала б до нових вiникiв.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ви, Горпино Корнiївно, що iнше.

Г о р п и н а. Я що iнше? А що ж я таке? Га? Хiба не знаємо, якi великi пани були Рябки? Авжеж старий Рябко, ваш батько, м'яв шкури i хлiб з того їв. Я торгую яблуками i хлiб з того їм, i нiкого не боюсь, i докажу на всi Кожум'яки, що нiкого не боюсь, навiть вашої великорозумної Євфросини. (Присiкується до Рябка i б'є кулак об кулак.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Свят, свят, свят! Братська чудовна богородице! Заступи й помилуй. (Оступається й хреститься.)

Г о р п и н а. Чого ви одхрещуєтесь од мене? В мене нема на головi чортячих рогiв.

С и д i р С в и р й д о ви ч. А хто ж заглядав пiд ваш очiпок? А може, й є?

Г о р п и н а. А як я скину хустку та покажу?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. I годi, сестро, годi. Хiба ж ти не знаєш, що мiй старий вередує?

Г о р п и н а. Скубла вас жiнка, та чортзна по-колишньому.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шеретує. (Приспiвує.)

Г о р п и н а (приспiвує). Шеретує, обернеться й поцiлує. Таке лиш по чарцi! Чого це ти, Явдохо, напундючилась? Сидить, як та копиця в дощову годину на полi.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Еге! тут як почав вигадувати на мене, що…

С и д i р С в и р и д о в и ч. Цить, цить, цить! (Затуляє рота Євдокiї Корнiївнi.) Нiяк не вдержить свого язика! Ще й дочцi розкаже. Ой, якi ж слизькi язики у тих жiнок: в однiєї гострий як бритва, а у другої слиз-ький: так i лiзе сам з рота. (Показує.)

Г о р п и н а. Та кажи-бо, що твiй чоловiк вигадував!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, цить, не кажи!

Г о р п и н а. Та кажи-бо, коли нагадала; не дратуйся. Кажи, бо вилаю.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Не кажи, бо з хати втечу.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та то ми, сестро, оце радились, за кого б нам свою дочку вiддати замiж. Перебирали усi Кожум'яки, та й не знайшли нi одного панича дочцi до пари.

Г о р п и н а. Куди ж пак! Тисячi та сотнi нiколи в дiвках не посивiють. Не бiйся! Повиходять швиденько. От уже нам, бiдним, зовсiм друге дiло, хоч моя Оленка красуня не то що на всi Кожум'яки, а може, й на ввесь Київ.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та й наша Євфросина не то що на ввесь Київ, а може, й за Київ. А що вже розумна i вчена, як баришня, то нiгде правди дiти, хоч, може, матерi не приходиться своєї дочки хвалити.

Г о р п и н а. Тiльки дуже звикла верховодити, тим, бач, що великорозумна. Якби моя Оленка так верховодила в хатi, то я б їй патли обскубла.

Дзвонять до церкви.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи це вже й до вечернi дзвонять? Пiду ж я поможу дяковi спiвати. (Встає.)

Г о р п и н а. Вже таки й поможете дяковi. Сiдайте ж та лучче побалакаємо. Нехай там сам дяк курникає.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Я оце все про свою дочку. Вже б, здається, i час замiж, та все якiсь недоладнi люди трапляються: то негарнi, то без грошей, хоч i гарнi, то не дуже розумнi. ЗоВ с i.м не до пари моїй Євфросинi.

Г о р п и н а. О, Євфросина таки вередлива. Недурно вона так дере носа передо мною, неначе я їй не тiтка.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Тут, сестро, почав до нас ходити один молодий панич, та не скажу, як звуть.

Г о р п и н а. Про мене, не кажи. Менi не йти за його замiж.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Гарний, хоч з лиця води напийся, ще й до того розумний. Як почне говорити з Євфросиною, та так говорить розумно, що я слухаю, слухаю i нiчогiсiнько не розберу. От уже вдався розумний, як наша Євфросина.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей: вiн знається не тiльки з семiнарськими басами, але навiть з митрополичими.

Г о р п й н а. Та хто ж це такий? Та скажи-бо, сестро!

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Не скажу, нехай кортить.

Знов дзвонять до церкви.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ой, уже вдруге дзвонять! Їй-богу, втеряю вечерню. (Бере шапку i йде. Горпина його доганяє й тягне до стола.)

Г о р п и н а. I годi вам, годi. От уже наспiваєте! Шипить, як старий гусак, а йому здається, що вiн спiває.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та не слухай, сестро! Ото в дяка добра табака, якась не проста, заморська, то вiн бiжить нюхнути з дякової табатирки.

Г о р п и н а. Знайшов добро. Сiдайте-бо та побалакаємо, та вип'ємо по чарцi. (Тягне його й садовить.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Ото дав господь ручки! Аж мої кiстки трiщать.

Г о р п и н а. Химко!

Входить Химка.

Т i с а м i й Х и м к а.

Г о р п и н а. Побiжи, Химко, в церкву до дяка, нехай дяк дасть хазяїновi на один нюх табаки.

Х и м к а. Чого? Табаки? Хiба ж я дурна, щоб за чортзна-чим бiгала, та ще й до церкви! Вже цi тiтка вигадають! (Виходить.)

Т i с а м i без Химки i Є в ф р о с и н а.

Є в ф р о с и н а (входить в свiтлицю. Побачивши Горпину, йде до неї i гордо вiтається). Добривечiр, тiтко! Це ви до нас в гостi?

Г о р п и н а. Авжеж бачите, небого! В гостi прийшла.

Є в ф р о с и н а. Ходила оце гуляти та купила щось задля вас, мамо.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що ж ти купила? Чи не черевики?

Г о р п и н а. Певно, купила матерi московську бурульку.

Є в ф р о с и н а. (розвiрчує папiр й виймає очiпок з червоними стрiчками). Ось що я вам, мамо, купила. (Хоче надiти матерi на голову; мати одхиляється.)

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Що се ти, дочко! Схаменися! Чи годиться ж менi на старiсть убиратися в очiпок, та ще з червоними стрiчками?

Г о р п и н а. Авжеж! Воно якраз пристане до сивої коси.

Є в ф р о с и н а. Скиньте, мамо, оту мiщанську хустку з рiжками та вберiться в чепчик.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Ходила з рiжками замолоду, ходитиму й на старостi лiт.

Є в ф р о с и н а. Ви бачите, мамо, що в нас почали бувати не простi люди. Їй-богу, вiзьму ножницi та постинаю тi капоснi рiжки вам i тiтцi.

Г о р п и н а. Отак пак! На здоров'ячко матерi. Рiжте, небого, матерi, а тiтки не зачiпайте.

Є в ф р о с и н а. От уже кожум'яцька простота! Що ж то скажуть мої товаришки, що вчилися зо мною в мадами у пансiонi, як часом котра ненароком загляне до нас? (Тихо.) Що то скаже вiн, як прийде та знов побачить на матерi отi рiжки? Вiн же смiявся з тих рiжкiв менi в вiчi!

Г о р п и н а. А дайте, небого, я приберуся в той очiпок хоч на час. (Надiває чепчик перед дзеркалом, вертить головою й пританцьовує.) А що? Чи не панi ж з мене вийшла? Дивiться, Сидоре Свиридовичу, чи не пристали ж оцi червонястi стрiчки менi до лиця?

С и д i р С в и р и д о в и ч. Хоч сьогодня замiж, їй же богу, хоч сьогодня.

Г о р п и н а. А брови як чорнiють при цих капосних стрiчках. Бий тебе коцюба! На двадцять рокiв помолодшала. Тепер я неначе i кругом панi. Загляну хоч у вiкно, може, на мене задивиться який ко-жум'яцький прудивус. (Заглядає в вiкно.) Ото шкода! Нiкогiсiнько нема на улицi, тiльки дурна телиця витрiщила на мене очi. Химко! Химко!

Входить Х и м к а.

Т i с а м i й Х и м к а.

Г о р п и н а. Химко! Подивись ти на мене, чи гарно менi в цих стрiчках?

Х и м к а. Авжеж гарно. (Тихо.) Господи прости, як та потороча. (г о л о сно.) Вже, господи, що не вигадають оця тiтка, то все пiвтора людського. (Смiється.) Нема часу дивитись.

Г о р п и н а. I цур йому! Нагрiшила повнiсiньку хату, хоч зараз iди до попа та й сповiдайся.

Х и м к а виходить.

Т i с а м i без Химки.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Вам би, сестро, i справдi треба щодня сповiдатись.

Є в ф р о с и н а. Дайте лишень сюди чiпок, бо в вас руки в гнилих яблуках, щоб часом не помазали.

Г о р п и н а. В гнилих яблуках… Цiлували мої руки кращi уста, нiж тi, що вашi ручки будуть цiлувати.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Меле, меле, шеретує! (Приспiвує.)

Є в ф р о с и н а. Ой господи, яка кумпанiя! (Тихо.) Що, як вiн навернеться в хату та побачить оцю всю кумедiю?

Г о р п и н а. Вже яка є кумпанiя, така й буде. Ви вже нас не перевчите. Пiдiть лишень, небого, в пекарню та подивiться, чи не закипiв самовар, та напiйте тiтку чаєм.

Є в ф р о с и н а. Авжеж, i з мiсця не рушу. Заходжусь оце бiгати до пекарнi!

Г о р п и н а. А я, бувши вашою матiр'ю, послала б вас до пекарнi, щоб ви халявою самовар роздували.

Є в ф р о с и н а. Пхе! Пхе! Ви, тiтко, чортзна-що верзете. Вчiть уже свою Оленку, а я й без вас доволi вчилась.

Г о р п и н а. Знаємо вашу науку! Вчились три недiлi, а набрались у мадами хванаберiї на тридцять добрих рокiв. Прощайте! (Виходить.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Гур-гур-гур! Бери, Сидоре Свиридовичу, шапку та тiкай до церкви. Ой, хочеться нюхнути тiєї американської табаки! Коли б застати хоч на шапкобрання, щоб дяк не втiк з церкви. (Виходить.)

Є в д о к i я К о р н i ї в н а i Є в ф р о с и н а

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Отже ж ти, серце, розсердила тiтку; ще й не прийде до нас в гостi.

Є в ф р о с и н а. Коли ж тiтка вже геть-то простий чоловiк.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та годi, годi, не сердься! (Йде i сiдає коло Євфросини.)

Є в ф р о с и н а. Дайте, мамо, менi спокiй! (Одхиляє голову.) Ще попсуєте менi на головi коафюру. (Оступається.) Сьогодня забiжать до мене в гостi мої приятельки. Ви б, мамо, побiгли в пекарню та наготували, чого там треба.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та йду, йду! Чого ти сердишся! (Виходить до пекарнi.)

Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.

Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а (входять в хату). Добривечiр, Євфросино! Чи жива, чи здорова?

Є в ф р о с и н а (плеще в долонi). От i баришнi йдуть! Доброго здоров'ячка! Насилу вас дiждалась. (Цiлується з усiма.) Буде оце з ким хоч поговорити. Ще добре, що тiтку оце з хати виперла. Прийшла, накричала повну хату, засмердiла гнилими яблуками свiтлицю, ще й вилаяла мене на В с i. боки.

Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а. Ха-ха-ха!

Н а с т я. Слава тобi, господи, що в мене таких тiток нема.

О л ь г а. В мене таких тiток нема, але зате моя мати зоВ с i.м така, як твоя тiтка Г о р п и н а.

Н а с т я. Чого це ти, Євфросино, так убралась, як на Великдень? Певно, когось ждеш у гостi? Га? Скажи-бо, скажи! Признайся.

Є в ф р о с и н а. Може, жду, а може, й нi. Там-то менi великiй клопiт. Хто схоче, прийде, а хто не схоче, то, про мене, як схоче.

О л ь г а. Це в тебе, Євфросино, нове плаття, та ще й шовкове.

Т i с а м i та Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (з порога). Авжеж шовкове, та ще й дороге: по три карбованцi платила за аршин. (Входить.) Здоровi були! (Цiлується зо всiма.) А вашi матерi живi, здоровi?

Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Живi й здоровi i вам кланяються. А вас як бог милує?

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та волочуся до котрого часу. Це ми справили Євфросинi одно шовкове плаття, а оце думаємо ще й друге справити, бо…

Є в ф р о с и н а. Годi вже, мамо, хвалитись. Вже й знайшли, чим хвалитись; неначе справдi яке диво шовкове плаття.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Та ще оце ми купили Євфросинi новi золотi сережки та золотi… як-бо їх… каблучки на руки… їй-богу, забула. Ось покажи-бо, Євфросино! Там такi, так i сяють на всю хату.

Є в ф р о с и н а (сердито). Ет, вигадали! Знайшли, чим хвалитись.

Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Ой, покажи! Покажи-бо, Євфросино, нехай ми подивимось. Покажи, серце!

Є в ф р о с и н а. Нехай перегодя. Мене не дуже кортить: я звикла до того. Iдiть, мамо, в пекарню та зготуйте нам закуску.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пiду, пiду! За всi голови. (Виходить.) вихiд 13

Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а i В а р в а р а.

Н а с т я (лапає пальцями Євфросинине плаття). Яке ж гарне твоє плаття! Ото якби собi таке справити. Та яке широке та добряще! А як шелестить! А перейди, Євфросино, через хату.

Є в ф р о с и н а гордо переходить через хату i зумисне шелестить хвостом.

В а р в а р а. Ой, як же шелестить! Шелесь-шелесь! Неначе листя на вiтрi. А який хвiст! Здається, увесь шелест на хвостi.

Т i с а м i й О л е н к а.

О л е н к а (входить). Добривечiр! З недiлею будьте здоровi!

В с i. Доброго здоров'я! Спасибi, будь i ти здорова.

О л е н к а. Моя мати лягли спочивати та й кажуть: пiди до Євфросини та погуляй трошки. А я оце - й прийшла.

Є в ф р о с и н а. Сiдай, Оленко!

О л е н к а. Це в тебе, Євфросино. нове плаття? Та яке гарне, як золото.

Є в ф р о с и н а. Мабуть; чи подобається тобi хоч трохи?

О л е н к а. Де вже пак не подобається! Менi такого й до смертi не носити. Ох! (Зiтхає.)

Є в ф р о с и н а.А може, посватає хтось багатий, то й носитимеш.

Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а. Покажи-бо, Євфросинко, золотi сережки та браслети, покажи!

Є в ф р о с и н а. Та вже нiгде дiтись: треба показати. (Йде в кiмнату й виносить сережки й браслет.)

В с i. Ой, гарнi ж! Аж блищать, аж горять! Так i сяють на всю хату.

Т i с а м i й Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (вбiгає з пекарнi прожогом). Аж тридцять карбованцiв заплатила своїми руками! Надiнь, Євфросинко, то й я подивлюсь.

Є в ф р о с и н а. Таки не втерпiли, прибiгли: ще й Химку сюди приведiть. Пiдiть-бо, мамо, в пекарню, а то Химка там все перепалить та переварить.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Пiду, пiду. (Виходить.)

Є в ф р о с и н а надiває перед дзеркалом сережки й браслет.

В с i. Ой, як блищать! А повернись, Євфросинко!

О л е н к а. Яка ти стала гарна в сережках! Вдвоє покращала.

Є в ф р о с и н а, Н а с т я, О л ь г а, В а р в а р а i О л е н к а.

О л е н к а. Дай менi, Євфросино, в руки браслет: ще зроду в руках не держала золота.

Є в ф р о с и н а. Ти, Оленко, як мала дитина. На, про мене, й подерж, та тiльки не впусти, бо ще й розiб'єш.

О л е н к а (бере браслет i примiряє на руку). Отже й до моєї руки пристає; їй-богу, пристає. I моя рука не дуже чорна для золота.

В а р в а р а. Якби пак було, то й пристало б.

О л е н к а. Та горенько, що нема.

Є в ф р о с и н а. Та не держи-бо так близько коло рота: на золото не можна дихати, бо стемнiє. Дай лишень сюди! (Бере й надiває на руку.)

О л е н к а. Ой, як же на тобi блищить золото! Неначе на образi.

В а р в а р а. Як ти Євфросино, сьогодня розкiшно вбрала голову!

О л е н к а. Якi в тебе, Євфросино, стали тепер великi коси. Як ви були бiднiшi, то в мене були довшi коси, нiж у тебе, а як ви розбагатiли, то в тебе аж утроє бiльшi коси виросли.

Є в ф р о с и н а i в с i т р и п р и я т е л ь к и смiються.

Є в ф р о с и н а. От вже кожум'яцька простота! Чи вже ж ти думаєш, що у всiх панiв на головi свої коси?

О л е н к а. Невже ж чужi?

О л ь г а. А чом же не вбратись i в чужi коси, аби було гарно?

О л е н к а. А я все було дивуюсь, чого в тих багатих панiв такi здоровецькi косища, неначе в кожної куделя на головi або повiсмо конопель.

Є в ф р о с и н а. Купи, Оленко, й собi таке повiсмо та почепи на голову. Побачиш, як покращаєш.

Н а с т я. Недурно ти, Євфросино, так сьогодня прибралась. Еге? Когось ждеш?

Є в ф р о с и н а. Може, кого й жду, та не скажу кого.

Н а с т я. А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.

Є в ф р о с и н а. Ба не вгадаєш!

Н а с т я. Ба вгадаю.

Є в ф р о с и н а. Ба не вгадаєш.

Н а с т я. Бодай я завтрiшнього дня не дiждала, коли не вгадаю.

Є в ф р о с и н а. Ану скажи, як починається його прозвище.

Н а с т я. Го…

Є в ф р о с и н а. А далi?

Н а с т я. Гострохво…

Є в ф р о с и н а. А далi?

Н а с т я. Гострохво…

Є в ф р о с и н а. Попала пальцем в самiсiньке небо.

Н а с т я. Знаю я його! Бiгає за баришнями як несамовитий.

Т i с а м i й С в и р и д I в а н о в и ч Г о с т р о х в о с т и й.

Г о с т р о х в о с т и й входить в шляпi, в рукавичках i з паличкою.

Шляпа на головi набакир. Вiн усе тре руки - показує рукавички.

Є в ф р о с и н а (тихо). Як б'ється моє серце! Боже мiй!

Г о с т р о х в о с т и й. (кланяється). Мiй найнижчий поклiн тому, хто в сьому дому, а поперед усього вам, Євфросино Сидоровно. (Подає Євфросинi руку.) Хоч я не знаю, кого я тут бачу i з ким буду розмовляти, але в домi такої баришнi, як Євфросина Сидоровна, я сподiваюсь, що познакомлюсь не аби з ким. Рiкiмiндуйте мене, прошу вас. (Здiймає дуже помаленьку рукавички, щоб показати їх.)

Є в ф р о с и н а. Се мої близькi приятельки i сусiди.

Н а с т я. Менi здається, що ми таки не зовсiм незнакомi… Менi здається, що ми вже десь бачились.

Г о с т р о х в о с т и й. Може, може… В мене так багацько знакомих баришень по всьому Києву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся. Рiкiмiндуюсь вам: Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й. (Тихо.) З цiєю не варт би й знакомитись, як я придивився при свiтлi: нiс, як цибуля, а очi, як у сови. (До Ольги й Варвари.) Рiкiмiндуюсь i вам. Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й. (Побачивши Оленку, питає в Євфросини.) А це ж хто такий?

Є в ф р о с и н а. Та це моя родичка… живе тут недалечке з матiр'ю; торгують яблуками. Вбогi люди.

Г о с т р о х в о с т и й. (придивляється до Оленки. Тихо). Яка ж вона гарна оця кожум'яцька мiщаночка! Такої й на Хрещатику, i в Липках чорта з два знайдеш. (До Євфросини голосно.) Прошу вас, порiкiмiндуйте мене своїй родичцi. Для вас, Євфросино Сидоровно, я готовий познакомитись з вашими родичами, хоч би i в десятому колiнi, хоч би вони й яблуками та медяниками торгували.

Є в ф р о с и н а (тихо), Ат… простенька собi дiвчина… Зовсiм не нам рiвня.

Г о с т р о х в о с т и й. (до Оленки). Свирид Iванович Г о с т р о х в о с т и й з своєю особою! (Подає Оленцi руку; Оленка не бере й соромиться.) Не соромтесь-бо, подайте менi свою бiлу ручку.

О л е н к а одвертає лице i ледве простягає йому руку.

Будьте ж смiливiшi!

О л е н к а. От i знайшли бiлу руку. Нема моїм рукам од чого бiлiти.

Г о с т р о х в о с т и й. То купiть рукавички.

О л е н к а. Я зроду не носила рукавичок. Далася я вам на смiх!

Є в ф р о с и н а i приятельки осмiхаються.

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Яка ж гарна ця мiщаночка! Якi в неї очки, брiвки, як шнурочки, щiчки, як палянички. Якби довiдатись, хоч де вона живе.

О л е н к а. Як вас чудно прозивають.

Г о с т р о х в о с т и й. Може, й чудно. Всяково буває. Буває й чуднiше.

Т i с а м i й Є в д о к i я К о р н i ї в н а.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а (виходить з пекарнi). Добривечiр вам, Свириде Йвановичу! Оце я почула ваш голос, та й не видержала: прийшла послухати вас, хоч у мене дiла, аж голова бiла. Сiдайте, будьте ласкавi, i я хоч на час сяду та послухаю вас. Оце шкода, що нема мого старого. Вiн вас усе згадує. От би наслухався. (Сiдає.) Ото моя Євфросина та й мiй старий все кажуть, що нема в свiтi нiчого кращого й луччого, як розумнi i вченi люди.

Г о с т р о х в о с т и й. Авжеж так; що правда, то правда. Як чоловiк пiдiйметься розумом вгору аж вище од лаврської дзвiницi та гляне звiдтiль на людей, то люди здаються такi маленькi, такi маленькi, як пацюки. А вже вашi Кожум'яки здаються звiдтiля смердячим болотом, в котрому повивертали боки проти сонця товстi свинi.

Є в ф р о с и н а. О, що правда, то правда! Як я вийшла з пансiону, то менi здається, що я стою на Щекавицi або на Андрiївськiй горi та все дивлюсь на людей зверху.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Ото скажiть! Страх, та й годi! Ото шкода, що нема мого старого; от наслухався б.

Т i с а м i й С и д i р С в и р и д о в и ч.

С и д i р С в и р и д о в и ч (виходить). Е! Та се в мене гостi! Добривечiр вам! Спасибi, спасибi, що мене не забуваєте.

Г о с т i. Доброго здоров'я, Сидоре Свиридовичу!

С и д i р С в и р и д о в и ч. Та ще й ви, Свириде Йвановичу, в мене в гостях. (Цiлується з Гострохвостим.) Оце шкода, що я загаявся з дяком. Але ж у дяка табака! Що за табака! (Нюхає пучки.) Ще й досi пучка пахне. Сiдайте ж, гостi, в мене та й не просiть сiсти, бо я оце втомився. (Сiдає; Всi сiдають.)

Є в ф р о с и н а. Мамо, чи швидко в нас буде готова вечеря? Час би давати що-небудь на закуску.

Є в д о к i я К о р н i ї в н а. Зараз, зараз, моє серце! Що за розумну дочку маю! (Виходить.)

С и д i р С в и р и д о в и ч. Скажiть же нам, Свириде Йвановичу, що-небудь розумне. Ви ж там ведете кумпанiю з ученими людьми на тих розумних кутках нашого Києва. Скажiть ви менi, чи не чули ви там од вчених людей, чого-то тепер на свiтi стала така дорожнеча?

Є в ф р о с и н а. А тим усе дороге, що тепер люди стали багато їсти. Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цiлий хлiб. Якби пак усi вчились в пансiонi та їли так, як наша мадам їла i як нас годувала - всього по кришечцi, щоб тiльки язичком лизнути, тодi було б усе дешево.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Та як же його грiшним людям одним духом жити, коли не наїстись або й не випити гаразд.

Г о с т р о х в о с т и й. Одно те, як кажуть Євфросина Сидоровна, а друге те, що людей стало на свiтi дуже багато. Тепер хоч би й нашого брата цилюрника так розплодилось, що й не потовпишся. Якби половина людей вимерла, то знов би на свiтi все подешевшало.

С и д i р С в и р и д о в и ч. Чи вже ж? Стара! Де це вона пiшла! Кинь там своє куховарство та йди слухати!

Є в ф р о с и н а здiймає руки i знов надiва браслет; грається ним i показує Гострохвостому.

Г о с т р о х в о с т и й. (тихо). Чи не багата ж оця Євфросина! Грається золотом, неначе я бритвами. (Голосно.) Що то добре бути вченим! Я вчених людей i вас, Євфросино Сидоровно, ставлю без мiри високо. (Тихо.) Євфросина, одна Євфросина достойна бути моєю жiнкою; Євфросина, а бiльше нiхто! Але ж ота Оленка! Що за цяця, що за краса! То ж квiтка, а не дiвчина! Коли б з нею хоч побалакати на самотi, хоч зблизька надивитись на тi пишнi очi! Треба її десь пiдстерегти. Але сватати буду Євфросину. Старий i стара держатимуть руку за мною. Напустив я їм в вiчi туману.

Завiса падає.