"Білл - Герой Галактики" - читать интересную книгу автора (Гаррісон Гаррі)

РОЗДІЛ III

89 672 899 рекрутів уже пройшли через табір імені Льва Троцького і були відправлені в космос, тож механізм був відлагоджений і працював без затримки, хоча цього разу він пожирав самого себе, як змія ковтає свій хвіст. Білл і його приятелі були останніми з рекрутів, і одразу за ними змія почала перетравлювати себе. Після того, як їм обкарнали чуб і пропустили крізь ультразвуковий зневошувач, перукарі накинулися один на одного і тут же, в кімнаті, заповненій пасмами волосся, клаптями вус, шматками шкіри, зрошеної краплями крові, вони обстриглися й поголилися, а потім затягли за собою в ультразвукову камеру й оператора. Санінструктори ввели собі сироватку проти ракетної лихоманки і космічної хвороби, бухгалтери видали собі розрахункові книжки, а наглядачі за посадкою заштовхували один одного по трапах у ракети. Дюзи запрацювали, живі стовпи вогню, немов червоні язики, лизали плити космодрому, спалюючи трапи, що було чудовим піротехнічним видовищем, оскільки оператори трапів теж були на борту. Грім від космічних кораблів луною прокотився нічним небом, полишаючи табір імені Льва Троцького, темне й мовчазне місто-привид, де уривки щоденних наказів і списки людей, на яких було накладено дисциплінарне стягнення, шурхотіли й облітали під вітром з дощок об’яв, танцювали по пустельних вулицях і врешті прилипали до галасливих яскраво освітлених вікон офіцерського клубу, де у розпалі була грандіозна пиятика, яка проте викликала багато нарікань учасників, бо вони змушені були обслуговувати себе самі.

Вище й вище здіймалися транспортні кораблі, прямуючи туди, де зібрався великий флот міжзоряних дредноутів, що затьмарювали сузір’я над головою, новий флот, наймогутніший з будь-коли збудованих у галактиці, такий новий, що кораблі ще й досі будувалися. Зварка спалахувала яскравими вогниками, а гарячі заклепки прокладали траєкторії по небу, втрапляючи в свої гнізда. Плями світла позникали після того, як один велетенський міжзоряний дредноут було завершено і по радіомережі залунали пронизливі крики робітників, яких, замість того, щоб залишити на корабельні, примусили піти служити на щойно збудований ними ж корабель. Це була тотальна війна.

Білл, спотикаючись, пройшов по пластиковій пружній трубі, що з’єднувала транспорт з космічним дредноутом, і опустив свої речі перед головним старшиною, який сидів за столом у шлюзі, що більше скидався розмірами на ангар. Або, точніше кажучи, спробував їх опустити, але, оскільки тут не було сили тяжіння, мішки зависли в повітрі, а коли він штовхнув їх до підлоги, то злетів сам, бо тіло, яке вільно падає, так би мовити, перебуває у вільному падінні, а все, що важить, ваги не має, і будь-яка дія викликає рівну їй протидію чи щось подібне. Старшина підвів очі, забурчав і притяг Білла назад до столу.

— Покинь ці свої незграбні витівки, хлопче. Ім’я?

— Білл, пишеться з двома “л”.

— Біл, — пробуркотів старшина, облизуючи кінчик олівця, а потім записуючи ім’я в корабельний реєстр округлими нерозбірливими літерами. — Дві “л” тільки для офіцерів, бевзю, знай своє місце. Яка в тебе кваліфікація?

— Рекрут, некваліфікований, ненавчений, страждаю на космічну хворобу.

— Гаразд, не наблюй тільки тут, для цього в тебе є своя каюта. Тепер ти — запобіжниковий шостого класу, некваліфікований. Спускайся у відсік 34Ж-89Т-001. Рушай. І тримай цей клятий мішок у себе над головою.

Не встиг Білл знайти свою каюту і кинути речі на койку, де вони зависли на висоті п’яти сантиметрів над бувшим в ужитку азбестовим матрацом, як увійшов Трудяга Бігер, а за ним Брудота Браун і натовп незнайомих чоловіків: у декого з них в руках були зварювальні апарати, а на обличчях сердитий вираз.

— А де Потвора і решта відділення? — спитав Білл.

Брудота знизав плечима і припнув себе до койки, щоб трохи поспати. Трудяга розкрив одну із шести сумок, які завжди носив із собою, і дістав кілька черевиків, щоб почистити.

— А ти врятувався? — пролунав з іншого боку кубрика голос, сповнений почуття.

Білл підвів очі і здригнувся. Кремезний піхотинець, який стояв там, ткнув на нього велетенським пальцем.

— Ти, брате, ти врятувався?

— На це питання важкувато відповісти, — пробурмотів Білл, нахиляючись, щоб закріпити свою сумку, і сподіваючись, що чоловік піде.

Але той залишився і, навпаки, підійшов і сів на Біллову койку. Білл спробував не звертати на нього уваги, але це було важко зробити, бо той мав ледве не два метри зросту, могутні м’язи і сталеву щелепу У нього була чудова синювато-чорна шкіра, яка викликала і Білла заздрість, бо його власна була рожева з сірим відтінком. Оскільки корабельна форма була того самого відтінку чорного кольору, то він був наче висічений із одного шматка, з дуже ефектною яскравою усмішкою і пильним поглядом.

— Вітаю вас на борту “Фанні Хілл”, — мовив він і приязно потис Біллову руку, мало не розтрощивши йому кісточки пальців. — Старшої гранд-дами цього флоту, введеної в дію майже тиждень тому. Я — превелебний запобіжниковий шостого класу Тембо, а судячи з напису на твоїй сумці, бачу, що тебе .звуть Біллем, і, оскільки ми служимо на одному й тому ж судні, Білле, будь ласка, зви мене Тембо. Тож у якому стані твоя душа?

— Останнім часом я майже не мав нагоди замислитись над цим… Мабуть, що так. Адже ти щойно скінчив курс навчання, а відвідування церкви під час військової підготовки карається трибуналом. Але все це вже позаду, і ти можеш врятуватися. Дозволь спитати про твоє віросповідання?

— Моя родина належить до фундаменталістських зороастрійців, тож…

— Забобони, мій хлопче, суцільні забобони. Це рука долі звела нас на цьому кораблі, і у твоєї душі з’явиться єдиний шанс урятуватися з геєни вогненної. Ти чув коли-небудь про Землю?

— Я полюбляю просту їжу…

— Це планета, мій хлопче, — дім людської раси. Дім, з якого ми всі вийшли. Уяви собі: зелений, прекрасний світ. Коштовний камінь Всесвіту. — Тембо витяг з кишені крихітний проектор, і на перегородці з’явилися кольорові зображення планети, що величаво плинула у просторі, загорнута у білі хмари. Раптом сліпуча блискавка прорізала хмари, і вони закипіли, завирували, а поверхня планети спотворилася глибокими вирвами. З маленького динаміка долинуло відлуння далекого грому. — Але війна виникла між синами людини, і вони познищували один одного силою атому, і Земля застогнала, і страшне було знищення. І коли, врешті, блискавки згасли, то на півночі була смерть, на заході була смерть, на сході була смерть: смерть, смерть, смерть. Розумієш, що це означає? — голос Тембо, повний натхнення, ніби завмер у польоті, чекаючи відповіді на це риторичне запитання.

— Я не зовсім певен, — мовив Білл, копирсаючись у своїй сумці. — Я походжу з Фігерінадону II, а це тихе місце…

— Але смерті не було на півдні! Чому пощадили південь? — питаю я тебе. А тому, що за заповітом Самеді усі брехливі пророки, брехливі релігії і брехливі боги мають зникнути з лиця Землі і залишиться єдина справжня віра. Перша Реформована Шаманська Церква…

Головний штаб дав про себе знати: пронизливий сигнал тривоги було настроєно на резонансну частоту людського черепа, тож кістки вібрували так, наче галова перебувала всередині могутнього дзвону, і при кожному його ударі в очах темніло. Усі повибігали в коридор, де звук був не такий сильний і де сержанти чекали, щоб розганяти їх по місцях. Білл піднявся слідом за Трудягою Бігером по слизькій драбині і випірнув із люка в підлозі відсіку, де зберігались запобіжники. З усіх боків їх оточували стелажі з запобіжниками, а вгорі від стелажів простягалися кабелі в руку завтовшки: звиваючись, вони тяглися до стелі і зникали в ній. Перед стелажами на однаковій відстані були круглі отвори десь із фут діаметром.

— Моє вступне слово буде коротким: хай тільки хто-небудь не послухається мене, і я особисто спущу його голову в найближчий люк. — Брудний палець показав на один із отворів, і вони впізнали голос свого нового начальника. Він був нижчий, ширший і товщий за Убивайла, та між ними була якась генетична схожість, тож помилитись було неможливо. — Я запобіжниковий першого класу Сплін. Я візьму вас, підлих слимаків, і перетворю на висококваліфікованих і вправних запобіжннкових або повкидаю у найближчий люк. Ця технічна спеціальність вимагає високої підготовки і вправності; звичайно потрібен рік, щоб оволодіти нею, але точиться війна, і ви або навчитесь робити те, що вимагається, або ремствуйте на себе. Я вам зараз покажу. Тембо, вийти вперед. Стенд 19Ж-9 — не надходить струм.

Тембо клацнув підборами і завмер по команді “струнко” перед стендом. По обидва боки від нього тяглися запобіжники: білі керамічні циліндри у фут діаметром і п’ять заввишки, півцентнера вагою. Десь посередині їх оперезували червоні кільця.

Запобіжниковий першого класу Сплін поплескав рукою по кільцю.

— Кожен запобіжник має отаке червоне кільце, яке називається залобіжниковим поясом і має червоний колір. Коли запобіжник перегорає, пояс стає чорний. Не думаю, що ви запам’ятаєте це одразу, але це у ваших підручниках, а ви знатимете їх напам’ять ще до того, як я вирішу, що ви чогось навчились, або начувайтесь. Тепер я вам покажу, що треба робити, коли перегорає запобіжник. Тембо, цей запобіжник перегорів! Давай!

— Ух! — крикнув Тембо, стрибнув до запобіжника і обхопив його обома руками. -Ух! — знову вихопилося в нього, коли він вирвав його із затискача, і ще одне “Ух!”, коли опускав у люк.

Тоді, й далі ухаючи, він дістав новий запобіжник із стелажа і втиснув його на місце, а потім, востаннє ухнувши, став струнко.

— Так це робиться — по розділах, як і належить солдатові і як ви будете це робити, або начувайтеся.

Залунало глухе гудіння, що нагадувало звук відрижки.

— Це сигнал на обід, тому я зроблю перерву, а ви, поки їстимете, поміркуйте над тим, що вам належить вивчити. Розійтись!

Інші піхотинці вже поспішали по коридору, і вони рушили слідом за ними у корабельне черево.

— Гей, як ви гадаєте, нас тут годуватимуть краще, ніж у таборі? — спитав Трудяга, збуджено облизуючи губи.

— Просто неможливо, щоб іжа була гіршою, — мовив Білл, і вони стали у чергу, яка вела до дверей з написом “Об’єднана їдальня № 2”. — Будь-яка зміна на краще. Врешті, хіба ми тепер не у бойовій готовності? Ми повинні йти у бій здорові — так записано в статуті.

Черга посувалася вперед нестерпно повільно, але приблизно через годину вони стояли перед дверима. За ними був утомлений нарядчик у засмальцьованій, вкритій мильними плямами робі: він подав Біллові жовту пластикову чашку зі стелажа. Білл пройшов далі й опинився перед голою стіною, з якої стирчав кран без вентиля. Товстий кухар у великому білому кухарському ковпаку і брудній майці стояв біля крана і махав йому ополоником.

— Підходь, підходь, ти що, ніколи раніше не їв? Чашку під кран, особистий жетон в отвір, натискай!

Білл поставив чашку, як йому сказано, і побачив вузьку щілину в металевій стіні якраз на рівні очей. Його особисті жетони висіли на шиї, і він заштовхнув один у проріз. Щось задзижчало, і з крана потекла тонесенька цівка жовтої рідини, наповнивши чашку до половини.

— Наступний! — вигукнув кухар і відштовхнув Білла, щоб звільнити місце для Трудяги.

— Що це? — спитав Білл, втупившись у чашку.

— Що це! Що це! — розлютився кухар, багровіючи. — Це — твій обід, йолопе! Це — абсолютно хімічно чиста вода, у якій розчинено 18 амінокислот, 16 вітамінів, 11 мінеральних солей, ефір жирної кислоти і глюкоза. Чого ж іще ти чекав?

— Обід?… — ще на щось сподіваючись, мовив Білл, і все попливло у нього перед очима” коли ополоник із силою опустився йому на голову. — Можна те саме, але без ефіру жирної кислоти? — у надії спитав він, але його виштовхнули у коридор, де до нього приєднався Трудяга.

— Гей, — мовив Трудяга. — Тут є всі харчові елементи, необхідні для підтримання життя. Хіба не диво?

Білл відсьорбнув зі своєї чашки і гірко зітхнув.

— Дивись, — сказав Тембо, і, коли Білл обернувся, на коридорній перегородці з’явилося спроектоване зображення. На ньому була туманна твердь, в якій крихітні постаті їздили на хмарах. — Пекло жде тебе, хлопче, якщо не врятуєшся. Відвернися від своїх забобонів, бо Перша Реформована Шаманська Церква прийме тебе з розпростертими обіймами, зійди в її лоно і знайди своє місце на небі по праву руку від Самеді. Сідай поруч із Мандонгом, Бакалу і Зандором, які з радістю привітають тебе.

Проектоване зображення змінилося, хмари зблизилися, а з невеличкого гучномовця запищав божественний хор у супроводі барабанів. Тепер постаті було ясно видно: усі темношкірі, в білих хламидах, на спинах великі чорні крила. Вони усміхалися й махали один одному руками, коли їхні хмари пролітали одна повз одну, при цьому вони енергійно наспівували і били у маленькі тамтами. То було чудове видовище, і Біллові очі зволожилися.

— Струнко!

Гавкітливий голос посилився луною від стін коридора, і піхотинці розправили плечі, клацнули підборами і втупилися перед себе. Божественний хор замовк, і Тембо сунув проектор собі в кишеню.

— Вільно, — наказав першого класу Сплін, і вони побачили його, а за ним двох озброєних поліцейських — особистих охоронців офіцера.

Білл знав, що то офіцер, бо в них був курс по упізнаванню офіцерів, а крім того, на стіні вбиральні висів плакат “Знай своїх офіцерів”, і він мав нагоду ознайомитися з ним під час епідемії дизентерії. Нижня щелепа в нього відвалилася, коли офіцер пройшов так близько, що його можна було торкнути, а тоді зупинився перед Тембо.

— Запобіжниковий шостого класу Тембо, у мене для вас добра новина. Через два тижні закінчується ваш семирічний контракт, і, оскільки у вас бездоганний послужний список, капітан першого рангу Зекіяль вирішив видати вам подвійну, порівняно із звичайною, грошову винагороду, проводити вас із почестями і оркестром, а також забезпечити вас безкоштовним польотом до Землі.

Тембо, розчулений, але непохитний, поглянув згори на миршавого лейтенанта з пожованими білявими вусами, який стояв перед ним.

— Це неможливо, сер.

— Неможливо?! — скрикнув лейтенант і хитнувся взад-вперед на високих підборах своїх черевиків. — Хто ти такий, щоб казати мені, що це неможливо.

— Не я, сер, — відповів якнайспокійніше Тембо. — Стаття 13-9А, параграф 45, сторінка 8923, том 43 Військового Кодексу. Жодна людина або офіцер не може отримати звільнення з судна, поста, бази, табора, корабля, дозору чи трудового табору під час надзвичайного стану, окрім того випадку, коли йому винесли смертний вирок.

— Ви що, корабельний юрист, Тембо?

— Ні, сер. Я вірний присязі солдат, сер. Я лише хочу виконати свій обов’язок, сер.

— У вас є щось напрочуд дивне, Тембо. Я читав у вашій особистій справі про те, що ви пішли на службу добровільно, зез застосування наркотиків чи гіпнозу. А тепер ви відмовляєтесь від звільнення. Це погано, Тембо, дуже погано. Створює вам лиху справу. Викликає до вас підозру. Робить вас схожим на шпигуна чи щось у цьому роді.

— Я вірний солдат імператора, сер, а не шпигун.

— Ви не шпигун, Тембо, ми дуже уважно вивчили це питання. Але чому ви служите, Тембо?

— Щоб бути вірним солдатом імператора, сер, і щоб зробити все можливе для розповсюдження вчення. Ви врятувалися, сер?

— Притримай свого язика, солдате, або я піддам тебе під трибунал! Так, ми знаємо цю історію, превелебний, але не віримо їй. Ти надзвичайно хитрий, та ми однаково дізнаємось… — І пішов геть, бурмочучи сам до себе, а вони стояли струнко, аж поки він зник. Інші піхотинці з подивом поглядали на Тембо і почувалися ніяково. Білл з Трудягою рушили до своєї каюти.

— Відмовився від звільнення!… — зачудовано промурмотів Білл.

— Дивно, — мовив Трудяга. — Може, вій несповна розуму? Не бачу іншого пояснення. Ніхто не може бути настільки божевільним. Цікаво, що там? — і він показав на двері з написом великими літерами: “Стороннім вхід заборонено”.

— Звідки я знаю. Може, склад харчів?

Вони швидко прослизнули всередину і причинили за собою двері, але їжі там не було. Натомість вони опинилися у довгому приміщенні, одна стінка якого була округла з притороченими до неї приладами з лічильниками, циферблатами, перемикачами, ручками, важелями, з екраном і запасною трубкою.

Білл нахилився до найближчого приладу і прочитав наліпку.

— “АТОМНИЙ бластер IV”. Дивись, які розміри, — мабуть це головна корабельна батарея, — він обернувся і побачив, що Трудяга тримав свою руку так, щоб годинник на його зап’ястку було спрямовано на гармати, і натискав на головку годинника вказівним Пальцем.

— Що ти робиш? — спитав Білл.

— Просто дивлюся, котра година.

— Як ти можеш побачити, коли дивишся на зап’ясток, а годинник унизу, під ним?

У кінці довгої гарматої палуби залунали кроки, і, пригадавши напис на вході, вони прослизнули крізь двері. Білл безгучно зачинив їх за собою. Коли він обернувся, то побачив, що Трудяга зник, тож мусив до каюти вертатись сам. Трудяга уже був на місці: він начищав черевики своїх товаришів і навіть не глянув на Білла.

Але що він усе-таки робив зі своїм годинником?