"Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919" - читать интересную книгу автора (Капустянский Николай)

Розділ ІІІ причини наших невдач

Якіж причини цієї катастрофи?

1. Політика поставила своїй стратегії непосильне завдання: одночасно вести боротьбу з двома ворогами, з яких кожний зокрема сильніший за українську армію.

Большевики – величезний соціяльний чинник світового значіння, базувались на велику територію з безмірним запасом людського матеріялу.

З ними ледве боровся антибольшевицький бльок, підтримуваний могутньою Антантою.

Такого ворога й одного було досить для молодої української армії.

Другий противник – Польща. Зрозуміло, ціла Українська Армія могла боротися один на один з Польщею в повній надії на успіх, як це видно з тривалої героїчної боротьби Галицької армії піді Львовом, але, за Польщею стояла Антанта, озброєна своєю економічною міццю та багатством техніки.

Вона постачала Польщі зброю, амуніцію, виряд, а врешті перевезла і весь корпус Галєра і цим дала Польщі взяти гору.

У Штабі Наддніпрянської дієвої Армії старшини генерального Штабу ясно уявляли неможливість переможно битися на двох фронтах і нераз докладали Головному й Наказному Отаманам, що треба позбавитись одного з цих фронтів; але ці доповіді, на превеликий жаль, не доводили до належного скутку.^[8]

2. Політика не спромоглась відшукати жадного друга серед невтральних держав. Через те не тільки повстала цілковита ізольованість України в її боротьбі на два фронти, а навіть і фактична блокада її кордонів.

3. Безупинна боротьба політичних партій за владу і хитання в зовнішній політиці: одні за спілку з большевиками, другі за спілку з Антантою, треті – наймолодші й гарячі – воювати зі всіма, «бо вони нас не визнають».

4. Відсутність повної аналогії між стремліннями наддніпрянців і наддністрянців. Галичани мають поляків за своїх найнебезпечніших національних і соціяльних ворогів, а наддніпрянці – московських большевиків. Особисто Отаман Петлюра бажав увійти в згоду з Антантою, але сума зовнішніх і внутрішніх впливів і брак належної твердости заважили йому в осягненні цієї ціли.

Міністерство Закордонних Справ не інформувало своєчасно Штаб Дієвої Армії та наша закордонна політика йшла навпомацки жила одним днем і далеко вперед не заглядала. Все це несприяюче відбивалося на настрою війська, і гальмувало керування операціями. Штаб не мав змоги своєчасно і точно зазначити тил своєму війську і перекинути свою базу.

5. Боротьба між кадровим і молодим демократично, настроєним революційним українським старшинством, що вважало тільки себе за виразника національної ідеї. На жаль, на цьому грунті буйно розцвіла спекуляція національним прапором і своєю «певністю». Зявилась сила авантурників, часто повних анальфабетів у військових справах, людей без жадної моральної сталости, частенько і нестаршин. Вони домагалися посісти вищі командні і штабні посади (видаючи себе за отаманів) і робили велику шкоду справі. Багато з таких отаманів примазувалося до якої-небудь партії і та їх всіма засобами підтримувала.

Ці отаманчики неохоче виконували бойові накази і в критичний момент бою переходили на бік большевиків, нацьковували козаків на стійких, чесних і порядних старшин, або, захопивши великі суми грошей, зникали.

Цілком природна річ, що керівники національного відродження України не зовсім довіряли кадровій старшині, побоюючись що частина з них, вихована в дусі «єдіной, недєлімой, монархіческой Россії», в критичний момент не підтримає Уряд.

Зрозуміло також бажання Уряду висунути наверх своїх певних національно і соціяльно людей і очистити старшинське середовище від шкідливліх елементів, але просіювання робилося надто невміло, однобічно і без належної системи.

У наслідок невдалої оцінки людей, а також безупинне цькування кадрових старшин у пресі без усякого сорому, не називаючи на імення та не подаючи фактів, а загально: «зрадники, фахівці і т. д.» відштовхнуло великий відсоток гарних старшин, сприяло розкладу армії, упадкові дисципліни і взагалі шкідливо відбилося на боездатності нашого війська.

Необхідно зазначити, що в Українській армії всеж таки було остільки здорове коріння, що в її лавах залишався великий відсоток дуже гарних як кадрових, так і молодих старшин, що відзначились уже в часі Великої війни.

Цьому безщасному старшинству доводилося боротись зі своїми отаманами, з большевиками і до того ще підтримувати лад у частинах.

6. Брак належної дисципліни в частинах і принесення політики в армію. Різні партії провадили у війську агітацію, набуваючи собі прихильників, не розбираючи в засобах і не дбаючи про боєздатність армії.

7. Великий брак огнеприпасу, амуніції та обмундировання і цілковита неналагоженість що до всілякого роду постачання.

8. За браком палива та з іншого приводу, над чим я спинятися не буду, залізниці працювали дуже слабо і несправлялися з оперативними перевозками, а це утрудняло маневрування і керування військом. А треба сказати, що особливо в Київський церіод наші малоорганізовані частини вели операції головним чином по залізничних лініях, часто в ешелонах.

9. Симпатії частини селянства та робітників до большевиків («вони нам рідні брати і б'ються за землю і волю»). Інтелігенція, що була вихована на російській культурі, хоч і була ідейним ворогом большевиків, у більшості не співчувала повній самостійності України і не подавала необхідного підтриму Директорії. Власної ж суто-національної інтелігенції було замало та до того вона не йшла спільним фронтом.

10. Разом з тим треба зазначити й короткозору політику Антанти, що не зуміла оцінити ролю України в боротьбі з большевизмом. Держави Згоди вживали всіх зусиль, щоб ослабити Україну, замісць використати ії молоду енергію і національне піднесення.

Взагалі ж скрипів цілий державний механізм. Уряд не мав ні часу ні змоги уповні налагодити працю при такому тяжкому стані.