IV.Зазіхання на столицю

25 травня 2008 р. у Києві відбулися дострокові вибори міського голови і депутатів міської ради. Ініціатива у їхньому проведенні виходила від Ю. Тимошенко та її оточення. А передувала виборам ціла історія.

1. Для чого Юлі Київ?

Найголовнішою посадовою особою у Києві є міський голова, якого громада обирає прямим голосуванням. Голова очолює представницьку і виконавчу владу столиці, тобто наділений дуже великими повноваженнями, які поступаються хіба що повноваженням прем'єр-міністра. І це не порожні слова. Адже в Києві виробляється значна частина ВВП усієї країни, третина Державного бюджету України теж формується саме тут. Крім великого економічного важеля, столиця є центром формування суспільно-політичного клімату України, тут розміщені редакції майже всіх загальнонаціональних телеканалів та провідних періодичних видань, керівні органи творчих спілок, політичних партій, громадських організацій тощо.

Крім політичних завдань, київська влада може вирішувати чимало проблем, що стосуються розвитку бізнесу, надання земельних ділянок, забудови територій, здійснення окремих проектів. Фінансові ресурси Києва не йдуть у жодне порівняння із можливостями будь-якого міста України, навіть Харкова, Донецька і Дніпропетровська, разом узятих.

Тій політичній силі, якій вдасться встановити контроль над Києвом, значно легше буде поширити свій вплив і на решту України. Особливо це стосується виборів — парламентських і Президента України. Слово Києва тут може стати вирішальним. Це добре розуміють усі, особливо лідери політичних сил та політтехнологи. Встановлення контролю над Києвом, безумовно, є першим етапом підкорення України. Саме крізь таку призму і дивляться на українську столицю Ю. Тимошенко та її оточення.

Невпинно декларуючи відстороненість від майбутніх виборів Президента України, Ю. Тимошенка робила все навпаки своїм деклараціям та ретельно і планомірно готувалася до президентської гонки. Серед першочергових заходів було розроблено план заміни небажаних голів у столиці і восьми обласних центрах України. Першим у списку стояв Київ, другим — Харків. Але цей план виник не одразу — у нього своя історія.

2. Київський план 2006 року

На виборах 2006 р. у рядах БЮТ не знайшлося прохідного кандидата на посаду мера Києва. Столицею дуже хотів керувати Михайло Бродськии, який тоді став третьою за впливовістю після Ю. Тимошенко й О. Турчинова особою у БЮТ. Аби дорватися до важелів управління Києвом, М. Бродський навіть відмовився від прохідного місця у списку БЮТ на виборах народних депутатів України і зосередився на Київраді.

Задум був такий: БЮТ здобуває більшість місць у Київраді і пропонує міському голові на посаду секретаря ради, тобто другої за важливістю посади у столиці, керівника своєї фракції Михайла Бродського. Через деякий час мера скомпрометують (цим мистецтвом бютівці оволоділи досконало) і змусять подати у відставку або усунуть його від посади через висловлення недовіри. У такому випадку влада у столиці переходить до секретаря ради аж до нових виборів. А їх проведуть тоді, коли матимуть повну впевненість у перемозі свого ставленика.

Для реалізації цього плану тодішнього мера Олександра Омельченка почали брутально дискредитувати ще задовго до виборчої кампанії — його розглядали потенційним переможцем. Але несподівано мером Києва обрали Л. Черновецького. Бютівським вождям довелося спішно вносити корективи.

3. Витоки столичного конфлікту

Користуючись тим, що більшість у Київраді на виборах 2006 р. здобув БЮТ — 41 із 120 місць, Ю. Тимошенко спочатку пробувала домовитися із Л. Черновецьким тихо і спокійно. У замін за підтримку Л. Черновецькому пропонували у секретарі ради М. Бродського, але він не погодився на цю одіозну особу, тоді запропонували Миколу Томенка. Поки розглядали цю кандидатуру, виник конфлікт у середовищі самих бютівців. М. Бродський, який стільки пожертвував на партію, вважав себе обділеним, приниженим і ображеним; він навіть звинуватив Ю. Тимошенко у змові та підтримці Л. Черновецького. Внаслідок внутріпартійної гризні і колотнечі 18 депутатів разом із М. Бродським вийшли із фракції БЮТ, що скоротило її майже на половину. Ю. Тимошенко тут же оголосила своїх вчорашніх соратників зрадниками, у тому числі і самого М. Бродського.

Поки вожді БЮТ займалися внутріпартійними розборками, Київрада з подачі мера обрала секретарем молодого Олеся Довгого, до якого ніхто, окрім Ю. Тимошенко, не мав претензій. Так було поховано бютівський план. Це й стало справжньою причиною озлоблення на Л. Черновецького. Та Юлія Володимирівна ніколи легко не здається. Навіть у цій ситуації вона вирішила боротися за владу у столиці до кінця. Для Прем'єр-міністра України Київрада стала об'єктом №1 її діяльності. Ю. Тимошенко не раз приїжджала до Київської мерії, намагалася об'єднати проти Л. Черновецького різних депутатів, брала участь у нарадах, переговорах, міських сесіях, сварках і скандалах; пробувала організувати міський референдум, створювала комісії, насилала перевірки, проводила урядові рішення з вимогами відсторонення столичного мера від посади, апелювала до Президента і Верховної Ради. Понад півроку Ю. Тимошенко займалася проблемою столичної влади — ця справа її найбільше хвилювала. Дійшло до ганебних непристойностей: Прем'єр-міністр України публічно обзивала мера столиці Л. Черновецького «космонавтом», а його владу — «космічною», обіцяла звільнити від нього Київ до Дня космонавтики та дати столиці «земну владу».

Не мовчав і Л. Черновецький — він, сміючись, публічно називав Ю. Тимошенко «психічно неврівноваженою», «нехорошою жінкою», «злодійкою найбільшого масштабу», а очолювану нею політичну силу — «командою фюрерського типу». На День космонавтики перед Кабінетом Міністрів України прихильники Л. Черновецького на повітряних кулях запустили у небо картонну Тимошенко, приказуючи при цьому: «Лети, лети, Юля картонна, завтра полетиш жива».

Загалом видовище вийшло потішне, людей зібралося чимало, сміху було багато. Але чи можуть такі акції додати авторитету українській владі і державі? Безумовно, що ні. Однак такі дії опонентів породжені брутальною поведінкою самої Ю. Тимошенко — вона першою вийшла за межі пристойності та поводилася не як прем'єр-міністр держави, а як банальна вулична хамка. Тому й не дивно, що київський мер жодного разу не відвідав Кабмін та відверто ігнорував усі урядові наради, на які його запрошували.

До столичного конфлікту втягнули і Президента України В. Ющенка, який створив комісію з перевірки урядових звинувачень київської влади. Але Ю. Тимошенко і тут випередила всіх: не чекаючи завершення роботи комісії, вона проштовхнула через Верховну Раду постанову про призначення дострокових виборів міського голови і депутатів Київради. Так розпочалася непередбачена виборча кампанія у столиці, яка вийняла з бюджету держави майже 1 млрд. гривень.

4. Дострокові вибори у Києві

Справжньою причиною дострокових виборів у Києві було намагання Ю. Тимошенко та її оточення захопити повну владу в українській столиці. Вони вважали, що після виплат так званої «Юлиної тисячі» із вкладів «Ощадбанку» колишнього СРСР і збільшення допомоги на народження дітей популярність прем'єра зросла, а її рейтинг піднявся, тому БЮТ легко зможе перевершити у Києві показники попередніх виборів.

Ріст популярності Ю. Тимошенко і динаміка попередніх виборів запаморочили голови бютівським верховодам і вселили у них впевненість у легкій перемозі не лише у Києві, а й в інших містах України. Саме з огляду на цю обставину бютівці по всій країні почали влаштовувати в місцевих органах влади усілякі скандали переважно із земельних питань. Було визначено 12 великих міст України, у яких мали відбутися дострокові вибори. Верховоди БЮТ були впевнені, що можуть переламати ситуацію в Україні на свою користь і тим створити передумови для успішного проведення головної справи — виборів Президента України 2009 року. У тріумфальній перемозі на київських виборах у них спочатку не було жодного сумніву.

У Києві був кандидат, який міг успішно протистояти чинному мерові, — Віталій Кличко, у 2006 році він здобув друге місце, тому при належній організації та підтримці у 2008-му міг стати мером столиці. Але його кандидатура не знайшла підтримки у бютівської верхівки, яка не бажала ділити владу у Києві ні з ким. Кандидатом у мери тимошенківці висунули Олександра Валентиновича Турчинова, давнього і надійного соратника Ю. Тимошенко.

Для забезпечення перемоги на дострокових виборах до Київради олігархи БЮТ кинули величезні ресурси. Взяти хоча б такий скромний приклад. На київську квартиру, в якій я з 2002 року вже не проживаю, надійшли аж чотири листи від Юлії Тимошенко — мені, дружині і дітям; до кожного — персональне звернення по імені, по батькові, із зазначенням прізвища. Лист починається так: «Шановний Дмитре Васильовичу! Я безмежно вдячна...», — далі послання містило, по суті, великий набір закликів, штампів, трафаретів, усіляких дурниць і закінчувалося так: «Київ не продається за жодні гроші. І я вірю — Київ, як завжди, обере свободу! З любов'ю Юлія Тимошенко». На листі стояло факсиміле підпису Ю. Тимошенко, і, мабуть, чимало хто з киян вважав, що це послання Юлія Володимирівна відправила особисто йому.

А тепер гляньмо на ці листи Ю. Тимошенко крізь призму копійки. На конверті друкарським способом позначена адреса відправника і стоїть тираж — 1 млн. 200 тисяч. Здійснюємо простий розрахунок: вартість конверта із вклеєним прозорим віконечком, як мінімум, 50 копійок, вартість марки — 70 копійок, вартість паперу — 5 копійок. Всього — 1 гривня 25 копійок. Тобто лише на власні листи затрати у Тимошенко становили півтора мільйона гривень! А ще були привітання всіх киян із 8 Березням, Великоднем і Днем Перемоги на значно дорожчих кольорових листівках. Однак це мізер порівняно із величезним валом рекламної продукції БЮТ, яка накрила увесь Київ, заполонила бігборди, плоти, стовпи, стіни. На київських виборах БЮТ, мабуть, перевершив усі політичні партії і блоки, разом узяті, кількістю і якістю виборчої реклами: бігбордів, плакатів, календарів, буклетів, листівок, різноманітних газет і прокламацій, наліпок, кульків, брелків, прапорців, якихось стрічок та іншої продукції із символікою БЮТ і кольоровими портретами Юлії Тимошенко й Олександра Турчинова. Навіть запрошення на мітинги з портретами цих діячів друкувалися сотнями тисяч. Кожного дня вранці у Києві можна було бачити смітники, переповнені здебільшого бютівською рекламою. У скільки ці вибори обійшлися БЮТ, достеменно знає лише кілька осіб.

Крім реклами, важливою складовою виборчої кампанії БЮТ стали популістські обіцянки і соціальна демагогія. Ось що обіцяв киянам кандидат у мери від БЮТ Олександр Валентинович Турчинов — цитую за агіткою БЮТ «Пакет соціальних гарантій для киян»:

1.Щомісячна матеріальна допомога всім пенсіонерам, інвалідам, одиноким матерям у розмірі 300 грн. 2.Щомісячна доплата всім ветеранам війни в розмірі 500 грн. 3.Щомісячна доплата всім медичним працівникам, учителям і працівникам дошкільних закладів, мінімальний розмір якої становитиме 500 грн. 4.Додаткова матеріальна допомога при народженні дитини в розмірі 25 тисяч грн. 5.Щомісячна виплата в розмірі 500 грн. кожній ново народженій дитині протягом одного року. 6.Щорічна виплата на оздоровлення кожної дитини дошкільного віку в розмірі 1,5 тис. грн. 7. Щорічна виплата на оздоровлення всім дітям шкільного віку в розмірі 2 тис. грн. 8. Відкриття мережі соціальних аптек із низькими цінами на медикаменти. Відкриття перших 100 аптек протягом 2008 року. 9. Відкриття мережі невеликих крамниць із низькими цінами на продукти харчування замість дорогих супермаркетів. 10. Встановлення за рахунок міської влади у всіх квартирах і житлових будинках лічильників води, тепла, електроенергії.

А тепер поставлю просте запитання: чому перераховані вище пільги мають отримувати лише жителі Києва? Чим вони кращі за українців у Луганську, Ужгороді, Луцьку й Одесі? Або трударів багатостраждального українського села? Чому колишній наглядач сибірського табору, який тепер проживає у Києві, має отримувати щомісячні надбавки і доплати (як пенсіонер — 300 грн. та ще 500 грн. як ветеран війни), а не раз поранений і контужений фронтовик, нагороджений медаллю «За відвагу» й орденом «Слави», як мій сусід у Бродах, цього позбавлений? Невже так виглядає на практиці бютівська справедливість, за яку варто боротися? Це перше. І друге: а де розумний (так його подавала бютівська пропаганда) пан Турчинов має взяти колосальні кошти на соціальні доплати для жителів окремо взятого міста? Відповідь на це запитання дав сам О. Турчинов. 14 травня 2008 р., виступаючи перед виборцями Святошинського району м. Києва, він заявив, що цього дня уряд виділив Києву додатково 1 млрд. 696 млн. гривень для забезпечення соціальних заходів — щомісячних доплат і надбавок для пенсіонерів, учителів, медиків та інших груп жителів столиці. Кореспондент газети «Дзеркало тижня», яка при цьому була присутня, Ірина Ведернікова звернула увагу високопосадовця на неприпустимість використання адмінресурсу в будь-яких його проявах, Кабміном зокрема. «Це гроші народу, які уряд заборгував киянам», — сказав, як відрізав, кандидат у мери. Але виникає ще одне запитання: чи не є це урядове дійство за 10 днів до виборів цинічною спробою купівлі голосів у столиці? Особисто я саме так і вважаю, бо, виступаючи на передвиборних мітингах у Києві, Ю. Тимошенко й О. Турчинов не раз згадували постанову КМУ щодо надання додаткових 1,7 млрд. гривень для киян. Вони використовували цей факт як гарантію виконання своїх соціальних обіцянок!

До спроби банального підкупу виборців можна віднести і різке підвищення зарплат київським залізничникам із квітня 2008 р. Але ці надбавки, як писала 22 травня газета «Дело», отримали не всі залізничники, а лише мешканці Києва. Бютівський міністр транспорту Йосип Вінський пояснив таку дику дискримінацію тим, що ціни на продукти і товари у столиці, мовляв, вищі, ніж у приміській зоні. Ось такі аргументи поборників соціальної справедливості з БЮТ.

І хоча виборча кампанія БЮТ у Києві мала найпотужніший характер, відзначалася найефективнішою передвиборною рекламою, однак її ідеологи та політтехнологи найбільше сподівалися на банальні речі — обіцянки соціальних подачок та їх роздачу навіть у день виборів. Телеканал «Київ» у програмі новин показав, як у суботу і неділю, 24-25 травня 2008 р., у Києві працювали відділення ощадних банків і видавали «Юлину тисячу»! Аж дивно і соромно було на те дивитися. Опуститися до того, щоб навіть у день виборів нагадувати виборцю про свою «благодійність»! Однак це мало допомогло бютівцям. Люди гроші брали, але розуміли, що то разова подачка, яка не компенсує втраченого, тому й голосували, як вважали за потрібне. «Невдячні виборці», — мабуть, так думали верховоди БЮТ, а я скажу: «Бездарні урядовці, бо інфляція, яку нерозривно пов'язували із діями Ю. Тимошенко, «з'їла» не лише одержану у день виборів тисячу, а й зарплати та пенсії. І того не сховаєш, бо кожен відчув це на власній кишені».

5. Підсумки київських виборів

Незважаючи на те, що сама Прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко очолювала список кандидатів у депутати Київської міської ради, а перший віце-прем'єр-міністр О. Турчинов балотувався у мери столиці, вибори вони із тріском програли. Не допомогли ні шалені гроші, ні урядові гарантії, ні просторікування про цінності та принципи Майдану. Ось головні підсумки київських виборів 2008 року.

Результати голосування

1. Вибори київського міського голови 25 травня 2008 р.

1. Леонід Черновецький — 37,72% 2. Олександр Турчинов — 19,13% 3. Віталій Кличко — 17,97%.

2. Вибори депутатів Київської міської ради

1. Блок Черновецького — 30,45% (43 депутати) 2. Блок Юлії Тимошенко — 22,79% (32 депутати) 3. Блок Віталія Кличка — 10,61% (15 депутатів) 4. Блок Володимира Литвина — 8,17% (11 депутатів) 5. Громадський актив Києва — 5,95% (8 депутатів) 6. Партія регіонів — 3,95% (б депутатів) 7. Блок Миколи Катеринчука — 3,47% (5 депутатів).

За підсумками ініційованих нею ж виборів Юлія Володимирівна Тимошенко була обрана депутатом Київської міської ради і мала можливість очолити опозицію до такого ненависного їй мера Л. Черновецького та у перервах між засіданнями уряду могла ходити на сесії міської ради. Але Ю. Тимошенко чомусь відмовилась від блискучої нагоди і дуже почесного здобутку в її житті — мандата депутата Київської міської ради. А даремно відмовилась: опозиція у міській раді — то акурат її рівень.

6. Причини перемоги Л. Черновецького

На київських виборах 2008 р. протистояння фактично йшло по лінії БЮТ — «Блок Леоніда Черновецького», то були два основні гравці. Саме так більшість киян і розглядала передвиборну боротьбу.

Впевнену перемогу здобув Леонід Черновецький і його команда, які ніколи не були партійною структурою. Тобто найбільш впливову у столиці політичну силу, як то вважали до 25 травня 2008 р., перемогли безпартійні — саме їм кияни виявили найбільшу довіру. Київський програш БЮТ — це, передусім, колосальної сили удар по амбіціях Ю. Тимошенко та її олігархічного оточення з їхніми ненаситними апетитами.

Величезні зусилля БЮТ із компрометації Л. Черновецького не спрацювали. За словесними образами не було жодного факту і жодного доказу. Так, як це, до речі, відбувалося у Ю. Тимошенко та її соратників завжди. Чергового бездоказового скандалу, штучно роздутого верховодами БЮТ, кияни не сприйняли, вони повірили людині, яка вела себе гідно: виважено, спокійно і впевнено.

Причини перемоги Л. Черновецького полягають у його людяності і щирості. Закиди про те, що він допомагав найменш соціально захищеним верствам Києва, не можуть бути взяті до уваги, бо він це робив постійно протягом 12 років, тобто ще тоді, коли не був мером. Благодійність Л. Черновецького була постійною, не здійснювалася під вибори, як то намагалися вчинити Ю. Тимошенко і О. Турчинов. Можливо, благодійність Л. Черновецького і відіграла якусь роль у його перемозі, але вона не стала основною.

Головним була постать самого Леоніда Черновецького, який утвердив себе в очах людей не просто благодійником, а цілком самодостатнім політиком, який не підпорядковується жодній політичній силі, проте дбає про простих людей, завжди веде себе відверто, однак ніколи не виходить за межі пристойності. Милосердя і добродушність Л. Черновецького викликали симпатії. Це люди оцінили. Л. Черновецький виграв у БЮТ добротою. Його щира усмішка і слова: «Я вас люблю», — важили значно більше, ніж злобно-агресивні виступи його опонентів.

7. Космічний провал БЮТ

Шановний читачу, ну де ви ще бачили або чули про те, що прем'єр-міністр держави балотується на виборах кандидатом у депутати міської ради, а перший віце-прем'єр-міністр — на міського голову? Комедія, скаже поляк. Не менше здивувалися б і росіяни, якби Володимир Володимирович Путін балотувався у депутати міської думи Москви. А в Україні вже нічому не дивуються — від Юлії Тимошенко ще й не такого можна сподіватися!

З усього видно, що київські вибори були архіважливими для Ю. Тимошенко та її оточення. БЮТ залучив до київських виборів величезний фінансовий ресурс, це видно не лише з кількості і якості агітаційних матеріалів, а й з того очевидного факту, що виборча кампанія БЮТ незрівнянно переважала інших конкурентів у всьому: кількості різноманітних заходів, агітнаметів, сцен, мітингів, участі у них вищих урядовців держави та артистів. Ю. Тимошенко разом із О. Турчиновим об'їздили увесь Київ, виступали на мітингах, зборах, інших масових заходах і все обіцяли та обіцяли. Не даремно у пресі писали, що БЮТ перетворив вибори мера Києва та депутатів міської ради на змагання грошей і обіцянок. Рівного йому по цих показниках конкурента у Києві не було.

Шалені зусилля і титанічна праця не допомогли — Юлія Тимошенко та її оточення з тріском програли київські вибори. І кому? Людині, яку всіляко принижували і називали «Космосом». Воістину — космічний провал. Такі витрати, такі зусилля і такий ляпас!

Перша п'ятірка кандидатів списку Блоку Юлії Тимошенко на виборах депутатів Київської міської ради не викликала довіри киян. Аби не забути цих славних імен зафіксуємо їх для пам'яті:

1. Юлія Тимошенко, Прем'єр-міністр України. 2. Олександр Турчинов, перший віце-прем'єр України. 3. Микола Томенко, народний депутат України. 4. Олександр Зінченко, колишній заступник Голови Верховної Ради України. 5. Анатолій Хостікоєв, народний артист України.

Про те, як цю п'ятірку розкручувала і розхвалювала бютівська пропаганда, писати не буду — шкода часу і паперу. Та зауважу: цього разу БЮТу у Києві нічого не допомогло: ні брутальний компромат на опонентів, ні соціальна демагогія, ні популістські обіцянки, ні самовихваляння. За словами не було діла і державницького духу, а на фальші, фарисействі, обмані і демагогії далеко не заїдеш. Ось і став Київ для БЮТу кінцевою зупинкою. Люди не дали собою маніпулювати і вже не дадуть ніде!

Оцінку київським виборам дав і Президент України: «На останніх виборах до Київради та мера столиці кияни продемонстрували, що хочуть мати прагматичну, а не популістську владу», — заявив В. Ющенко.

Головний висновок київських виборів 2008 року полягає у тому, що виборці відмовили у довір'ї політичним партіям України, бо, за великим рахунком, вони такими ще не стали. Яскравим прикладом тут служить Блок Юлії Тимошенко — олігархічна бізнес-команда, без ідеології, без політичних принципів і без моральних обмежень. І хоча верховоди БЮТу творили чудеса, аби здобути владу у столиці, народ їм у цьому відмовив. Кияни зрозуміли: БЮТ — це звичайнісінька політична макуха, і не дозволили себе на неї піймати.