II. «Антиінфляційна» провокація

_________________________________________

*  3 виступу на мітингу перед виборцями м. Києва // Київський майдан. — 2008. — Травень. — Спецвипуск №5. — С.1.

**Там само.

Так званий «пакет антиінфляційних законів» став каменем спотикання у Верховній Раді України; через нього три дні поспіль — із 13 по 15 травня 2008 року бютівські депутати блокували трибуну і президію парламенту. Керівник фракції БЮТ І.Г. Кириленко заявив, що так триватиме, доки не приступлять до їхнього розгляду. Як наслідок, Верховну Раду колотило і лихоманило; ця подія стала темою №1 у ЗМІ. З легкої руки Голови Верховної Ради Арсенія Яценюка чергову кризу назвали «інституційною», оскільки, на його думку, вона стала наслідком протистояння інститутів влади: уряду, президента і парламенту. Однак жодного протистояння у владному трикутнику не було, адже ніхто з них не приймав жодного рішення, яке б викликало суперечку чи протистояння.

Блокування бютівцями роботи Верховної Ради з вимогою негайного прийняття антиінфляційних законів увійде в історію українського парламентаризму як найбезглуздіший демарш, бо ще жодна політична сила у світі, яка сформувала парламентську більшість, не докотилася до того, аби силоміць перешкоджати своїй же роботі. Це не лише не бачений досі нонсенс, а й цілковитий абсурд. Тому тут слід говорити про інше. Інституційною кризою в Україні делікатно назвали брутальну авантюру та підлу провокацію, влаштовану особисто Прем'єром-міністром України Ю. Тимошенко та її бездарним оточенням, супроти своїх же союзників по коаліції, і насамперед — Президента України В. Ющенка. Що це була провокація зі зриву виступу Президента України із Щорічним Посланням, засвідчує і такий неспростовний факт; Тривалість виступу Президента становила 45 хвилин. Невже блокування, якби воно справді назріло, не можна було влаштувати після завершення виступу та оголошення перерви, коли сесійний зал залишать гості, передусім посли іноземних держав? Ні! Цього не зробили — влаштували так, аби на українське ганьбище дивився зі сміхом і нерозумінням увесь світ.

Наголошу й на такому: жодних заяв із трибуни Верховної Ради України або у ЗМІ з приводу необхідності прийняття так званого «антиінфляційного пакета» ні фракція БЮТ, ні Ю. Тимошенко не робили і, відповідно, не попереджали ні Верховну Раду, ні Президента, що, через зволікання із їхнім розглядом, вони вдадуться до силових дій. Нічого подібного не було! Блокування розпочалося без будь-яких попереджень, раптово і несподівано для всіх — навіть рядових бютівців. Усе готувалося і відбувалося приховано, як за класичним сценарієм підступної агресії.

Про агресивний, авантюрний і провокаційний характер дій бютівців свідчить не лише повна відсутність так званого «пакета антиінфляційних законопроектів», але й самі закони, які 16 травня 2008 року були прийняті Верховною Радою на вимогу фракції БЮТ; їх дуже важко назвати антиінфляційними. Поясню докладніше.

Після гучного бютівського блокування Верховна Рада України, на їхню вимогу, прийняла три закони; при цьому голосували за них поспіхом — без ґрунтовних обговорень, висновків і експертиз. Що ж ухвалили?

Першим проголосували закон «Про регулювання реалізації окремих соціально значимих продуктів харчування», авторами якого були комуніст О.М. Ткаченко і бютівець Є. Я. Сігал. Він коротенький — усього на три сторінки. Закон прийняли швидко — за нього проголосував 251 депутат: крім коаліції, його дружно підтримали й комуністи. Цим законом обмежено граничний розмір торговельної надбавки на рівні 15% від оптово-відпускних цін виробника до кінцевого споживача. Він стосується борошна, макаронів, крупи, м'яса та деяких інших продуктів. У разі порушення супермаркетом цих правил, до нього застосовуватимуть суворі штрафні санкції.

Від прийняття цього закону буде дуже мало толку. По-перше, він аж ніяк не вплине на ціни у малих магазинах, лотках і на прилавках базарів. А якщо там ціна буде високою, то із супермаркету відповідний товар зникне або його власники знайдуть спосіб обійти закон. Як це робитиме, наприклад, той-таки Євген Якович Сігал (співавтор законопроекту), здогадатися неважко. Він є власником концерну «Комплекс Агромарс», одного із найбільших у Європі виробників курятини, що має торгову марку «Гаврилівські курчата». Потужність переробки становить 9 тисяч голів на годину! За рік фірма виробляє 100 тисяч тонн курятини й одержує 228 млн. гривень чистого прибутку. До складу концерну входять елеватори, млини, комбікормові заводи, велетенські птахофабрики. Концерн вирощує зернові, виготовляє комбікорми, годує птицю, здійснює її забій і переробку, має свою систему магазинів із реалізації готової продукції. Хто завадить дружині Є.Я. Сігала Марині Сігал (вона керує, поки чоловік пише закони) поставити відпускну ціну таку, як слід, — до 15% надбавки?

Подібно чинитимуть і всі інші мережі великих супермаркетів, бо переважна більшість їхніх власників діють за подібною схемою — вони і виробляють, і продають. У цій ситуації можуть постраждати не акули продуктового бізнесу, а підприємці середнього рівня. І ще одне: прийняття цього закону є прямим втручанням держави у ціноутворення і вільну конкуренцію та свідчить про банальну нездатність уряду керувати економікою у ринкових умовах.

До речі, прийняття цього закону й справді нічого не дало. Монополісти з виробництва курятини, а серед них — торгові марки «Гаврилівські курчата» і «Наша ряба», зразу ж підняли відпускні ціни. На засіданні уряду 4 червня 2008 р. такий крок монополістів Прем'єр-міністр України Ю. Тимошенко прокоментувала так: «Я не знаю, яку ще рентабільність треба дати нашим виробникам, щоб задовольнити їхні апетити». Чергове підвищення цін на курятину Ю. Тимошенко назвала «економічним хамством». Ось такий наслідок мав так званий антиінфляційний закон «Щодо регулювання реалізації окремих соціально-значимих продуктів харчування». Але найцікавіше у цій історії те, що співавтором проекту цього закону виступав народний депутат України від БЮТ Євген Сігал, один із двох найбільших в Україні виробників курятини, яких критикувала прем'єр та, по суті, обзивала «економічними хамами». Тут маємо яскравий приклад того, як олігарх (статки Є. Я. Сігала журнал «Фокус» у 2007 р. оцінив у 430 мільйонів доларів США) готує під свою виробничо-комерційну структуру закон і при цьому фальшиво прикривається турботою про стримування цін для простого народу. Пишучи цей проект, Є. Сігал, мабуть, ще тоді, коли на ньому й чорнило не висохло, вже мав план, як його обійти, що й засвідчив випадок на засіданні Кабінету Міністрів України. Ось вам приклад наслідків боротьби з інфляцією та цінами, яку дико і бездарно здійснюють Ю. Тимошенко та її команда.

Другий законопроект «Про встановлення на 2008 рік тарифної квоти на ввезення в Україну деяких видів м'яса» не набрав потрібної кількості голосів і був провалений. Хоча і цей проект Ю. Тимошенко віднесла до таких, що підготовлені «нашою командою», його авторами були все ті ж — член фракції Компартії України Олександр Ткаченко і бютівець Євген Сігал. Проектом передбачалося ввезення в Україну 250 тисяч тонн м'яса за нульовою ставкою, тобто без сплати в'їзного мита. Є. Сігал запевняв, що прийняття цього закону дозволить зменшити роздрібні ціни на м'ясні продукти, а депутат Блоку Литвина Олег Зарубінський стверджував, що це м'ясо вже завезене, і рішенням Верховної Ради «хочуть освятити контрабанду», та що цей законопроект є спробою прихованої форми лобіювання інтересів окремих олігархів, до того ж його прийняття може добити вітчизняного сільгоспвиробника. З огляду на ці обставини закон не пройшов.

Третім проектом із серії термінових антиінфляційних заходів «команди» Ю. Тимошенко став Закон України «Про митний тариф України». Але під час його представлення заступник міністра економіки А. Максюта сказав, що закон приводить митне законодавство України до рівня тарифних ставок, передбачених протоколом вступу до СОТ, котрий вже ратифікувала Верховна Рада, тому його затвердження — справа формальна. До того ж, згідно з проектом поданим Кабміном, закон мав бути введений у дію щойно з 1 січня 2009 року. Про яку терміновість у такому разі можна вести мову? Однак за основу та в першому читанні більшість голосів набрав проект під такою самою назвою, але із значно меншою кількістю сторінок (автор — депутат від БЮТ С. Терьохін). Згодом його прийняли і загалом та передбачили введення у дію з моменту публікації.

Оце і всі, так гучно розрекламовані БЮТ, антиінфляційні закони! Про те, що вони не потребували жодного поспіху, а тим більше гучних скандалів, свідчить і відповідь керівника фракції БЮТ І.Г. Кириленка на запитання журналіста: «Чи вважає фракція БЮТ неприйняття «м'ясного» закону порушенням коаліційних домовленостей?» Він, не задумуючись, відповів: «Ми цим стривожені, але трагедії не робимо». Якщо все так просто, то навіщо було влаштовувати істерику та блокувати трибуну впродовж трьох днів — із 13-го по 15 травня 2008 р.?

У подальшому бютівці навіть не згадували про свій скандальний «пакет» і більше не вимагали його прийняття та не доповнювали його новими антиінфляційними проектами. Це є теж незаперечним доказом того, що блокування трибуни здійснили не з причин, які задекларували, а зовсім з іншою метою – не допустити виступу Президента України із Щорічним Посланням до Верховної Ради. І це неподобство та небачене свинство в українському парламенті особисто організувала Юлія Тимошенко — діючий Прем'єр-міністр України! З цього приводу влучне запитання поставив відомий політичний оглядач Сергій Рахманін: «У якій країні президента не пускають на трибуну парламенту його ж політичні союзники?» А я додам: «Де, у якій державі така гучна і скандальна провокація може так легко зійти з рук його організаторові?»

Але найголовніше полягає в іншому. Все свідчить про те, що закони із так званого «пакета антиінфляційних заходів» команди Ю. Тимошенко не були спрямовані на системне подолання галопуючої інфляції та зменшення росту цін; вони навіть не мали характеру першочергової важливості — і не були розраховані на довготривалу перспективу розвитку держави. Ці закони не могли позитивно вплинути на основні економічні процеси: бюджет, фінансову систему, промислове і сільськогосподарське виробництво, тобто вони просто не могли зробити жодних суттєвих поліпшень в економіці.

Скандальний «антиінфляційний пакет законопроектів», як задекларувала сама Ю. Тимошенко, підготувала її команда. З цього можна зробити висновок: у цієї команди відсутній не лише професійний підхід до справи, — вона не розуміє елементарного. І тут немає нічого дивного: фаховий рівень «антиінфляційного пакета» цілком відповідає інтелектуальному рівню Юлії Тимошенко. Про нього яскраво свідчать і речі, які лежать на видноті: голий популізм, дешева демагогія, різноманітні скандали, інтриги, авантюри і провокації. У такому разі постає головне запитання: «Хіба може авантюрист, провокатор і скандаліст позитивно керувати державою?» Відповідь на нього дає сама Ю. Тимошенко на прикладі власної урядової діяльності.