Джоан Кетлін Ролінґ
Гаррі Поттер і Смертельні Реліквії — РОЗДІЛ ПЕРШИЙ — — РОЗДІЛ ДРУГИЙ — — РОЗДІЛ ТРЕТІЙ — — РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ — — РОЗДІЛ П'ЯТИЙ — — РОЗДІЛ ШОСТИЙ — — РОЗДІЛ СЬОМИЙ — — РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ — — РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТИЙ — — РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ — — РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ — — РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ — — РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ — — РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ — — РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ — — РОЗДІЛ ШІСТНАДЦЯТИЙ — — РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ — — РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ — — РОЗДІЛ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТИЙ — — РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ — — РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ПЕРШИЙ — — РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДРУГИЙ — — РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ — — РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ — — РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТИЙ — — РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ШОСТИЙ — — РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИИ — — РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ — — РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ'ЯТИЙ — — РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ — — РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ — — РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ — — РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ — — РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ — —РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П'ЯТИЙ — — РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ШОСТИЙ— — РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ СЬОМИЙ —

(с) froggy

http://book8.at.ua

— РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ —

Якщо Крічер зміг утекти з озера, що аж кишіло інферіями, то Гаррі не сумнівався, що на взяття в полон Манданґуса вистачить щонайбільше кілька годин, а тому цілий ранок він протинявся в будинку у стані збудженого очікування. Проте Крічер не повернувся ні зранку, ні навіть пополудні. Під вечір Гаррі почав занепадати духом і непокоїтись, а їхня надто скромна трапеза, що складалася здебільшого з запліснявілого хліба, що його Герміона не раз безуспішно намагалася трансфігурувати, аж ніяк не додала йому настрою.

Крічер не повернувся ні наступного дня, ні через день. А от на площі біля будинку номер дванадцять з'явилося двоє чоловіків у плащах, і вони стояли там навіть уночі, поглядаючи в бік будинку, якого не могли бачити.

— Явно смертежери, — сказав Рон, визираючи з Гаррі та Герміоною у вікно. — Гадаєте, вони знають, що ми тут?

— Навряд, — сказала Герміона, хоч видно було, що вона боїться, — бо інакше вони, мабуть, вислали б по нас Снейпа.

— Думаєш, він тут був і закляття Муді зв'язало йому язика? — запитав Рон.

— Так, — відповіла Герміона, — бо інакше він би сказав цим типам, як сюди зайти. Вони, мабуть, чекають, коли ми тут з'явимося. Вони ж знають, що дім належить Гаррі.

— А звідки це їм?… — почав було Гаррі.

— Чаклунські заповіти перевіряють у міністерстві, пам'ятаєш? Вони вже знають, що Сіріус передав це все тобі у спадок.

Присутність смертежерів на площі погіршила й так гнітючий настрій мешканців будинку номер дванадцять. Вони не мали жодної вістки ні від кого поза межами площі Ґримо, відколи тут побував Патронус містера Візлі, і внутрішня напруга давалася взнаки. Стривожений і роздратований Рон виробив прикру звичку гратися в кишені світлогасником. Це особливо сердило Герміону, котра заповнювала одноманітні години очікування Крічера читанням "Казок барда Бідла" і дуже дратувалася, коли світло постійно то гасло, то загорялося.

— Та годі, скільки можна! — обурилася вона на третій вечір Крічерової відсутності, коли лампи у вітальні вкотре погасли.

— Вибач, вибач! — клацнув Рон світлогасником, знову їх запалюючи. — Це вийшло ненароком!

— А ти не можеш знайти якесь корисніше заняття?

— Яке? Читання дитячих казок?

— Роне, мені цю книжку залишив Дамблдор…

— …а мені він залишив світлогасника — може, я мушу ним користуватися!

Не маючи бажання слухати сварку, Гаррі вислизнув непомітно для друзів з кімнати. Пішов униз на кухню, яку тепер відвідував регулярно, бо був переконаний, що Крічер, найімовірніше, з'явиться саме там. Однак за кілька сходинок до коридору він почув стукіт у двері, а згодом металеве клацання й брязкіт ланцюга.

Його нерви натяглися, мов струни. Він вихопив чарівну паличку, сховався в тінь біля голів ельфів—домовиків і чекав. Двері відчинилися. На мить стало видно освітлену ліхтарями площу та постать у плащі, що прослизнула в коридор і зачинила за собою двері. Щойно непроханий гість ступив один крок, як голос Муді запитав: — Северус Снейп? — А тоді з кінця коридору звелася фігура з пороху й рушила до прибульця, піднявши мертву руку.

— То не я тебе вбив, Албусе, —промовив спокійний голос.

Закляття зламалося: порохова фігура знову вибухла, і прибулий зник за густо—сірою хмарою куряви.

Гаррі націлився чарівною паличкою в центр хмари.

— Не рухатись!

Він забув про портрет місіс Блек. Від його крику відхилилися портьєри, що її затуляли, й вона заверещала:

— Бруднокровці й нечисть ганьблять мій дім…

Рон з Герміоною злетіли по сходах до Гаррі, спрямувавши, як і він, чарівні палички на невідомого, що стояв, піднявши руки.

— Не стріляйте, це я, Ремус!

— Ой, слава Богу, — слабко пискнула Герміона й замість прибульця спрямувала паличку на місіс Блек. Щось бахнуло, портьєри знову затулилися й запала тиша. Рон теж опустив чарівну паличку, а от Гаррі не опустив.

— Покажися! — крикнув він.

Люпин вийшов під світло лампи, тримаючи руки вгору,

наче здавався.

— Я Ремус Джон Люпин, вовкулака, іноді відомий під іменем Муні, один з чотирьох авторів Карти Мародера, одружений з Німфадорою, більше відомою як Тонкс, і я навчив тебе, Гаррі, вичакловувати патронуса у формі оленя.

— Ой, цього досить, — вибачливо сказав Гаррі й опустив чарівну паличку, — але ж я мусив перевірити, правда?

— Як твій колишній учитель захисту від темних мистецтв, я цілком з цим погоджуюсь. А от вам, Роне й Герміоно, не варто було так швидко знімати захист.

Вони збігли зі сходів до нього. Загорнутий у важкий чорний дорожний плащ, він був стомлений, але радий, що їх

побачив.

— Северус ще не з'являвся? — поцікавився він.

— Ні, — відповів Гаррі. — Як ситуація? Чи всі живі?

— Так, —сказав Люпин, — але за нами стежать. На площі стоять двоє смертежерів…

— …ми знаємо…

— …я мусив являтися точнісінько на найвищу сходинку перед вхідними дверима, щоб вони мене не побачили. Смертежери не знають, що ви тут, інакше їх було б значно більше. Вони спостерігають за всім, що хоч якось пов'язане з тобою, Гаррі. Ходімо вниз, я багато чого маю вам розповісти і розпитати, що було з вами, відколи ви покинули "Барліг".

Вони спустилися до кухні, Герміона спрямувала чарівну паличку на камін. Миттю зайнявся вогонь, створюючи ілюзію затишку серед голих кам'яних стін і відблискуючи на дерев'яній поверхні довжелезного столу. Люпин витяг з—під плаща кілька пляшок маслопива і всі посідали на стільці.

— Я міг би прибути ще три дні тому, але мусив позбутися смертежера, що за мною стежив, — сказав Люпин. — Отже, після весілля ви подалися прямо сюди?

— Ні, — відповів Гаррі, — аж після того, як нарвалися на двох смертежерів у кав'ярні на Тотенгем—Корт—Роуд.

Люпин аж облився маслопивом.

— Що?

Вони пояснили, що сталося. Коли закінчили, Люпин був спантеличений.

— Як же вони так швидко вас знайшли? Неможливо про стежити за тим, хто роз'являється, хіба що вчепитися за нього перед тим, як він зникне!

— Але ж малоймовірно, щоб вони в такий час просто собі прогулювалися по Тотенгем—Корт—Роуд? —знизав плечима Гаррі.

— Ми подумали, — боязко почала Герміона, — чи не міг на Гаррі залишитися Слід?

— Неможливо, — заперечив Люпин. Рон запишався, а Гаррі відчув, ніби йому з плечей упала гора. — До речі, якби Слід усе ще був на ньому, вони б уже точно знали, що Гаррі тут. Але я не збагну, як вони тебе вирахували на Тотенгем—Корт—Роуд, це дуже тривожно, дуже тривожно.

Однак, на думку Гаррі, зараз не це було найважливіше.

— Розкажи, що сталося після того, як ми зникли, бо ми від вас нічого не чули, відколи Ронів тато повідомив, що сім'я в безпеці.

— Нас усіх урятував Кінґслі, — пояснив Люпин. — Завдяки його попередженню більшість весільних гостей устигли роз'явитися ще до їхньої появи.

— А то були смертежери чи люди з міністерства? —втрутилася Герміона.

— І ті, й ті, бо тепер вони заодно, — відповів Люпин. — їх було з десяток, але вони не знали, Гаррі, що ти теж там був. До Артура дійшли чутки, що перш ніж убити Скрімджера, вони тортурами хотіли витягти з нього інформацію про місце твого перебування. Якщо це справді так, то він тебе не видав.

Гаррі зиркнув на Рона й Герміону. їхні обличчя віддзеркалювали шок і вдячність водночас. Гаррі недолюблював Скрімджера, але якщо Люпин казав правду, то на порозі смерті Скрімджер його все—таки захистив.

— Смертежери обшукали увесь "Барліг" згори донизу, — розповідав далі Люпин. — Знайшли упиря, але не захотіли до нього наближатися… потім багато годин допитували тих наших, хто не встиг утекти. Думали вибити хоч якусь інформацію про тебе, але ж ніхто, крім членів Ордену, не знав, що ти був у "Барлозі".

— Одночасно із вторгненням на весілля інші смертежери вривалися в усі будинки, мешканців яких підозрювали у зв'язках з Орденом. Це діялося по всій країні. Нікого не вбили, — одразу додав він, випереджаючи запитання, — але поводилися жорстоко. Спалили дім Дідалуса Діґла, хоч його, як ви знаєте, там не було, і закляли "Круціатусом" родину Тонксів. Знову ж таки, хотіли з'ясувати, куди ти подався, побувавши в них. Отож усі живі… звичайно, пережили потрясіння, але загалом з ними все гаразд.

— То смертежери зламали всі захисні закляття? — запитав Гаррі, пригадавши, як надійно діяли чари того вечора, коли він упав у саду в батьків Тонкс.

— Гаррі, зрозумій — тепер на боці смертежерів уся потуга міністерства, — пояснив Люпин. — Вони мають повноваження виконувати найбрутальніші закляття, не боячись, Що їх засічуть або заарештують. Вони подолали всі захисні закляття, які ми начаклували проти них, і навіть не приховували, навіщо прийшли.

— А як вони виправдовують тортури, за допомогою яких хочуть дізнатися, де перебуває Гаррі?—ледве чутно запитала Герміона.

— Ну… — Люпин повагався й дістав складений учетверо номер "Щоденного віщуна".

— Ось, — він штовхнув газету по столу до Гаррі, — рано чи пізно ви все одно довідаєтесь. Ось як вони пояснюють полювання на тебе.

Гаррі розгорнув газету. На першій шпальті була його величезна фотографія. Він прочитав заголовок над нею:

РОЗШУКУЄТЬСЯ ДЛЯ ДОПИТУ ЩОДО ЗАГИБЕЛІ АЛБУСАДАМБЛДОРА

Рон і Герміона обурено скрикнули, а от Гаррі промовчав. Він відштовхнув газету. Не хотів її читати, бо й так знав, що там написано. Тільки той, хто був на верхівці вежі, коли Дамблдор загинув, знав, хто його насправді вбив, а Ріта Скітер уже розтрубила на всю чаклунську громаду, що Гаррі Поттера бачили, як він тікав з того місця одразу після того, як Дамблдор упав з вежі.

— Співчуваю, Гаррі, — сказав Люпин.

— То смертежери вже й "Щоденний віщун" контролюють? — розлючено запитала Герміона.

Люпин кивнув.

— Але ж люди розуміють, що відбувається?

— Переворот відбувся гладенько і майже без розголосу, — відповів Люпин. — За офіційною версією, Скрімджера не вбили, а він пішов у відставку. Міністерство очолив Пій Тікнесі — вони його закляли "Імперіусом".

— А чого сам Волдеморт не оголосив себе міністром магії? —здивувався Рон. Люпин усміхнувся.

— Йому це не потрібно, Роне. Він і так виконує роль міністра, але навіщо йому ще й сидіти за столом у міністерстві? Його маріонетка Тікнесі веде всі поточні справи, а Волдеморт тим часом поширює свою владу далеко за межі міністерства.

— Цілком природно, що багато людей розуміє, що сталося. За ці кілька днів міністерство радикально змінило свою політику, і люди шепочуться, що за цим усім стоїть Волдеморт. Але, на жаль, тільки шепочуться. Усі остерігаються одне одного й не знають, кому можна вірити. Бояться говорити відверто, бо якщо їхні підозри виправдані, то небезпека загрожуватиме їхнім родинам. Волдеморт веде дуже тонку гру. Якби він себе засвітив, то це могло б стати приводом для бунту, а він не виходить з тіні, і це породжує розгубленість, непевність і страх.

— І ця радикальна зміна міністерської політики, — спитав Гаррі, — полягає також у тому, що замість боротися з Волдемортом чаклунську громаду нацьковують на мене?

— Безумовно, — підтвердив Люпин, — причому хід цей дуже вдалий. Тепер, коли Дамблдор загинув, саме ти — "хлопець, що вижив" — мав стати символом і об'єднавчим стрижнем опору Волдемортові. Однак, запустивши в обіг думку, що ти сам причетний до смерті старого героя, Волдеморт не тільки призначив ціну за твою голову, а й посіяв зерна сумніву й страху серед тих, хто мав би тебе захищати.

— А тим часом міністерство почало утиски осіб маґлівського роду.

Люпин показав на "Щоденний віщун".

— Гляньте на другу сторінку.

Герміона розгорнула газету з такою ж огидою, як тоді, коли мала справу з "Таємницями найтемніиюго мистецтва".

— "Реєстрація маґлородців", — зачитала вона вголос. — "Міністерство магії почало процедуру інспектування так званих маґлородців, щоб установити, як їм вдалося оволо діти таємницями магії.

Недавні дослідження, проведені відділом таємниць, виявили, що чари передаються від однієї особи до іншої тільки через біологічне відтворення чаклунів. Отже, у випадках, коли не існує доказів чаклунського походження, так звані маглородці могли здобути магічні властивості тільки шляхом крадіжки або насильства.

Міністерство сповнене рішучості вивести начисту воду цих узурпаторів магічної сили, і в зв'язку з цим запрошує всіх так званих маґлородців з'явитися на співбесіду в ново—створену комісію з реєстрації осіб маґлівського роду".

— Люди не допустять, щоб це сталося, — обурився Рон.

— Це вже сталося, Роне, — відказав Люпин. — Ми тут говоримо, а в цей час проводять облави на маґлородців.

— Та як же це можна "вкрасти" чари? — не вгавав Рон. — Це ж якась шизуха! Якби можна було красти чари, то не існувало б сквибів!

— Знаю, — погодився Люпин. — Проте якщо людина не зможе довести, що має хоча б близького родича—чаклуна, то вважатиметься, що вона здобула магічні здібності незаконно, і її буде покарано.

Рон зиркнув на Герміону й сказав:

— А якщо чистокровні та напівкровні поклянуться, що маґлородець — член їхньої родини? Я всім казатиму, що Герміона — моя двоюрідна сестра…

Герміона поклала свою руку на Ронову й міцно стисла.

— Дякую, Роне, але я не хочу, щоб ти…

— Вибору в тебе немає, — твердо сказав Рон і теж стис її руку. — Вивчиш наше родове дерево і зможеш відповісти на всі їхні запитання.

Герміона невпевнено всміхнулася.

— Роне, це не має значення, бо ми переховуємося разом з Гаррі Поттером, якого розшукують по всій країні. Якби я поверталася до школи, то це була б інша річ. А що Волдеморт планує зробити з Гоґвортсом? — запитала вона Люпина.

— Відвідування тепер обов'язкове для всіх юних чаклунів та відьом, — відповів він. — Про це було оголошено вчора. Це зміна, бо раніше не було примусового навчання. Зрозуміло, майже всі британські чаклуни й чарівниці і так поза—кінчували Гоґвортс, але їхні батьки мали право навчати їх удома чи, скажімо, відсилати за кордон. А тепер Волдеморт зможе контролювати всю чаклунську спільноту від наймолодшого віку. До того ж, це ще один спосіб відсіяти маґлородців, бо учням буде заборонено відвідувати школу, якщо вони не отримають підтвердження так званого Кровного статусу, для чого їм треба буде надати міністерству докази свого чаклунського походження.

Гаррі відчув роздратування й лють. У цю мить схвильовані одинадцятирічні дітлахи переглядають стоси щойно придбаних підручників, не підозрюючи, що декому з них не доведеться побачити ГЬґвортсу, а може, навіть власних родин.

це… це… — він намагався знайти слова, щоб передати

увесь той жах, який його охопив, але Люпин тихо промовив:

— Я знаю. Люпин вагався.

— Гаррі, я тебе зрозумію, якщо ти не підтвердиш, але в Ордені вважають, що Дамблдор доручив тобі якусь місію.

— Доручив, — відповів Гаррі, — Рон і Герміона все знають і йдуть зі мною.

— Чи не міг би зі мною поділитися, яка мета цієї місії? Гаррі подивився на пооране передчасними зморшками

обличчя, на густе, але сивіюче волосся, й пошкодував, що не зможе відповісти.

— Не можу, Ремусе, мені дуже прикро. Якщо тобі не сказав сам Дамблдор, то, думаю, і я не маю права.

— Я так і думав, — відповів розчарований Люпин. — Але я міг би хоч якось тобі допомогти. Ти знаєш мене й мої можливості. Я міг би піти з тобою для захисту. І не треба було б мені пояснювати, що саме ти задумав.

Гаррі завагався. Пропозиція була спокуслива, хоч він не міг собі уявити, як можна утримати завдання в таємниці від Люпина, якщо той постійно буде з ними.

А от Герміону це трохи збентежило.

— А як же Тонкс? —запитала вона.

— А що Тонкс? —не зрозумів Люпин.

— Ну, — спохмурніла Герміона, — ви ж одружені! Як вона поставиться до того, що ти підеш з нами?

— Тонкс буде в цілковитій безпеці, — відповів Люпин. — Поживе в батьків.

Було в Люпиновому тоні щось дивне, щось холодне. Та й сама думка, що Тонкс ховатиметься в батьків, теж дивувала. Вона ж була членом Ордену і, наскільки знав її Гаррі, воліла б бути у вирі подій.

— Ремусе, — боязко запитала Герміона, — чи все гаразд… ну, знаєш… між тобою і…

— Усе гаразд, дякую, — гостро відказав Люпин. Герміона порожевіла. Запала тиша, дивна й ніякова, а тоді

Люпин сказав так, ніби зізнався в чомусь неприємному: —Тонкс завагітніла.

— Ой, як гарно! — пискнула Герміона.

— Прекрасно! — зрадів Рон.

— Поздоровляємо! — додав Гаррі.

Люпин видушив силувану усмішку, більше схожу на гримасу, і сказав:

— То… ви приймаєте мою пропозицію? Чи стане трійка четвіркою? Мені не віриться, щоб Дамблдор цього не схвалив, це ж він, зрештою, призначив мене вашим учителем захисту від темних мистецтв. А слід сказати, що вас очіку ють, на мою думку, чари, з якими ви ще не стикалися і яких уявити собі не можете.

Рон і Герміона подивилися на Гаррі.

— Я тільки… тільки хочу уточнити, — сказав він. — Ти хочеш залишити Тонкс у її батьків і податися з нами?

— Вона там буде в цілковитій безпеці, вони її берегтимуть, — відповів Люпин. Він говорив це з категоричністю, що межувала з байдужістю. — Гаррі, я не сумніваюся — Джеймс хотів би, щоб я був з тобою.

— А я, —поволі протяг Гаррі, — сумніваюся. Думаю, батько хотів би насамперед знати, чому ти не хочеш залишатися з рідною дитиною.

Люпин зблід. Здавалося, що в кухні стало холодніше градусів на десять. Рон дивився вбік, наче отримав завдання запам'ятати інтер'єр кухні, а Герміона позирала то на Гаррі, то на Люпина.

— Ти не розумієш, —сказав нарешті Люпин.

— То поясни, —наполягав Гаррі.

Люпин ковтнув слину.

— Я… я зробив величезну помилку, одружившись з Тонкс. Я зробив це всупереч самому собі і дуже про це шкодую.

— Ясно, — сказав Гаррі, — і тепер ти хочеш покинути її з дитиною й утекти з нами?

Люпин зірвався на ноги, перекинувши стільця; він глянув на них таким лютим поглядом, що Гаррі вперше побачив у його людському обличчі тінь вовчої подоби.

— Невже ви не розумієте, що я накоїв зі своєю дружиною і зі своєю ще не народженою дитиною? Я не мав права з нею одружуватись, я зробив з неї парію!

Люпин віджбурнув ногою перекинутого стільця.

— Ви мене досі бачили тільки серед членів Ордену або під опікою Дамблдора в Гоґвортсі! Ви не уявляєте, як більшість чаклунської спільноти ставиться до таких, як я! Коли про мою ваду довідуються, то й розмовляти зі мною не хочуть! Невже ви не бачите, що я накоїв? Навіть її власна родина обурена нашим одруженням! Які батьки хотіли б, щоб їхня єдина дочка виходила заміж за вовкулаку? А дитина… дитина…

Люпин почав рвати на собі волосся й мав напівбожевільний вигляд.

— Такі як ми, зазвичай, не розмножуються! Дитина вдасться в мене, я переконаний… Як я зможу сам собі пробачити, якщо я свідомо йшов на ризик передати свою хворобу невинній дитині? А якщо якимось дивом вона й не буде така, як я, то все одно для неї буде в сто разів краще взагалі не мати батька, ніж його все життя соромитися!

— Ремусе! — прошепотіла Герміона зі слізьми на очах. — Не кажи так… чого б це дитина тебе соромилась?

— Ох, не знаю, Герміоно, — втрутився Гаррі. — Я б його, наприклад, соромився.

Гаррі не знав, де взялася в ньому лють, але вона підняла його на ноги. Люпин дивився на Гаррі так, наче той його

вдарив.

— Якщо новий режим вважає маґлородців недостойними, — сказав Гаррі, — то що він зробить з напіввовкулакою, чий батько — член Ордену? Мій тато загинув, захищаючи мене й маму, а ти чомусь вважаєш, що він би тобі порадив поки нути рідну дитину й податися з нами на пошуки пригод?

— Та як… як ти смієш? — процідив Люпин. — Ідеться не про прагнення… небезпек чи особистої слави… як ти смієщ навіть думати…

— Ти, мабуть, вважаєш себе відчайдушним сміливцем, урвав його Гаррі. —Хочеш зіграти роль Сіріуса…

— Не треба, Гаррі! — благала Герміона, але Гаррі не зводив лютого погляду з посинілого Люпинового лиця.

— Я сам собі не вірю, — не вгавав Гаррі. — Людина, що навчила мене боротися з дементорами — боягуз!

Люпин так стрімко вихопив чарівну паличку, що Гаррі не встиг сягнути по свою. Голосно бахнуло — і він полетів спиною назад, наче хтось його нокаутував. Гахнувся об стіну й сповз на підлогу, встигнувши тільки побачити, як майнув і зник за дверима край Люпинового плаща.

— Ремусе, Ремусе, вернися! — гукнула Герміона, проте Люпин не відповів. За мить вони почули, як грюкнули вхідні двері.

— Гаррі! — застогнала Герміона. — Як ти міг?

— Легко, — відповів Гаррі. Вік підвівся. Відчував, як росте ґуля там, де головою вдарився оостіну. Він і далі тремтів від злості.

— Чого ти на мене так дивишся! — ревкнув Герміоні.

— Не смій її чіпати! — вибухнув Рон.

— Стійте… стійте… тільки не бийтеся! — закричала Герміона, кидаючись поміж них.

— Не треба було казати таке Люпинові, — сказав Рон.

— Він сам напросився, — огризнувся Гаррі. У його голові блискавично мінялися уривки образів: Сіріус падає крізь завісу; Дамблдор нерухомо завис у повітрі; спалах зеленого світла і голос матері, що благає пощади…

— Батьки, — сказав Гаррі, — не повинні кидати дітей, хіба що… хіба що в них немає виходу.

— Гаррі… — Герміона заспокійливо простягла руку, але Гаррі її відштовхнув і відступив убік, дивлячись на вичаклу—ваний Герміоною вогонь. Колись він з цього каміна розмовляв з Люпином, шукаючи розради через Джеймса, і Люпинйого тоді заспокоїв. Тепер йому здалося, що в повітрі перед ним знову плаває бліде й замучене Люпинове обличчя. Він відчув неприємний приплив каяття. Рон і Герміона мовчали, але Гаррі не сумнівався, що вони переглядаються в нього за спиною, обмінюючись мовчазними репліками.

Він обернувся й устиг побачити, як вони поспіхом одвели очі одне від одного.

— Я розумію, що не треба було називати його боягузом.

— Не треба було, — одразу погодився Рон. — Але ж він саме так поводиться.

— Усе одно… —сказала Герміона.

— Розумію, — буркнув Гаррі. —Але якщо він тепер повернеться до Тонкс, то, може, варто було на таке піти?

Його слова прозвучали як благання. Герміона глянула на нього співчутливо, а Рон — невпевнено. Гаррі дивився собі під ноги, думаючи про батька. Чи Джеймс підтримав би Гаррі після всього сказаного Люпину, чи, навпаки, розгнівався б за те, як син повівся з його давнім шкільним другом?

Тиша, що зависла в кухні, аж бриніла напругою недавньої сцени й невисловленими докорами Рона та Герміони. "Щоденний віщун", що його приніс Люпин, лежав на столі, й обличчя Гаррі дивилося в стелю з першої сторінки. Він підійшов, сів за стіл, розгорнув навмання газету йудав, що читає. Не сприймав ані слова, бо в голові й далі миготіли картини його зіткнення з Люпином. Був певний, що Рон і Герміона відновили своє мовчазне спілкування, затулені від нього "Віщуном". З шурхотом перегорнув сторінку — і тут йому в очі впало Дамблдорове ім'я. Минуло кілька секунд, поки він сприйняв суть надрукованої там родинної фотографії. Під знімком був підпис: "Сім'я Дамблдора — зліва направо: Албус, Персі валь з новонародженою Аріаною, Кендрата Еберфорс!'.

Гаррі тепер значно уважніше придивився до фотографії. Дамблдорів батько, Персіваль, був привабливий чоловік, очі його світилися, здається, навіть на цьому старому побляклому знімку. Немовля, Аріана, була завбільшки з хлібину, та й сама ще нагадувала паляничку. Мати, Кендра, стояла зі стягнутим у пучок чорним, як смола, волоссям. Гідність була ніби викарбувана на її обличчі. Попри шовкову сукню з високим коміром, у яку вона була вбрана, Гаррі, придивившись до її темних очей, високих вилиць та прямого носа, чомусь подумав про американських індіанців. Албус та Еберфорс одягнені були в однакові блузи з мереживними комірцями й мали однакове, до плечей, волосся. Албус здавався на кілька років старшим, проте в усьому іншому обидва хлопці були дуже схожі, бо ніс в Албуса не був зламаний і він ще не носив окулярів.

Родина здавалася цілком нормальною й щасливою, усі сяяли з газетної сторінки безжурними усмішками. Аріана легенько помахувала ручкою з—під покривальця. Гаррі глянув вище й побачив заголовок:

ЕКСКЛЮЗИВНИЙ УРИВОК З ГОТОВОЇ ДО ДРУКУ БІОГРАФІЇ АЛБУСА ДАМБЛДОРА , укладеної Рітою Скітер

Сумніваючись, що стаття може ще більше зіпсувати й так уже пропащий настрій, Гаррі почав читати:

Гаррі помилявся: прочитане ще більше зіпсувало йому настрій. Він знову подивився на фото щасливої родини. Невже це правда? Як можна з'ясувати? Він хотів відвідати Ґодрикову Долину, навіть якщо Батільда вже не в тому стані, щоб з ним поговорити. Він хотів відвідати місце, де і він, і Дамблдор втратили рідних. Почав було опускати газету, щоб порадитися з Роном та Герміоною, коли це щось оглушливо ляснуло на кухні.

Чи не вперше за ці три дні Гаррі геть забув про Крічера. Перша його думка була, що то повернувся й увірвався на кухню Люпин, тож якусь частку секунди він не міг зрозуміти, що за клубок кінцівок, борюкаючись, з'явився прямо з повітря біля його стільця. Він зірвався на ноги, а Крічер виборсався з клубка, низько вклонився Гаррі і проскрипів:

— Крічер повернувся зі злодюжкою Манданґусом Флечером, хазяїне.

Манданґус випростався й вихопив чарівну паличку, але Герміона виявилася спритнішою.

— Експеліармус!

Манданґусова паличка підлетіла вгору й Герміона її впіймала. Вирячивши очі, Манданґус кинувся до сходів. Рон перехопив його, наче регбіст, і Манданґус глухо гепнувся на кам'яну підлогу.

— Шо? — заревів він, пручаючись, щоб вивільнитися з Ройової хватки. — Шо я зробив? Нацькували на мене клятого ельфа, та шо ви собі думаєте, шо я вам зробив, пустіть мене, пустіть, бо…

— Не в тому ти стані, щоб нас лякати, — урвав його Гаррі. Він кинув газету, двома великими кроками перетнув кухню й присів біля Манданґуса, що перестав пручатися й дивився на нього з жахом. Рон, важко дихаючи, встав і дивився, як Гаррі навмисне націлив чарівну паличку просто в Манданґу—сів ніс. Манданґус смердів старим потом і тютюновим димом. Волосся в нього було сплутане, а мантія засмальцьована.

— Крічер просить вибачення, хазяїне, за затримку з доставкою злодія, — прохрипів ельф. — Флечер знає, як уника—тицолону, він має багато схованок і спільників. Але Крічер таки загнав його в кут.

— Ти дуже добре все зробив, Крічере, —сказав Гаррі, і ельф низенько вклонився.

— Так, маємо до тебе кілька запитань, — сказав Гаррі Манданґусові, але той одразу закричав:

— Та я запанікував, ясно? Я не хотів у це влазити, ти вибачай, братан, але я не збирався на халяву підставляти заради тебе свій зад, і той клятий Відомо—Хто налетів прямо на мене, та хто завгодно дав би звідти драла, я ж сто разів казав, шо не хочу з вами…

— До твого відома — крім тебе, ніхто не роз'явився, — урвала його Герміона.

— Ну, ви ж там усі такі герої, а я не герой, я ніколи не вдавав, ніби хочу на барикади…

— Нас не цікавить, чого ти втік і покинув напризволяще Дикозора, — сказав Гаррі, ще ближче підносячи чарівну паличку до мішкуватих і налитих кров'ю Манданґусових очей. — Ми й тоді вже знали, що на таке лайно, як ти, не можна покладатися.

— Ну, то нашо ти нацькував на мене домашніх ельфів? Ти шо, знов згадав про ті келихи? Та в мене їх давно нема, інакше б я їх тобі…

— Мене цікавлять не келихи, хоч це вже тепліше, — сказав Гаррі. — Заткнися й слухай.

Як добре, що в нього нарешті з'явилася справа, що він нарешті міг здобувати крихти правди. Його чарівна паличка була вже так близько до злодієвого носа, що той аж очі скосив, щоб бачити її кінчик.

— Коли ти почистив цей будинок від усього коштовного, — почав було Гаррі, але Манданґус знову не дав йому догово рити.

— Та Сіріус плювати хтів на те все барахло…

Задріботіли чиїсь кроки, блиснула мідь, голосно брязнуло й почувся болісний зойк. Це Крічер налетів на Манданґуса і вгатив його каструлею по голові.

— Заберіть його, заберіть, замкніть його! — зарепетував і зіщулився Манданґус, бо Крічер знову підняв над собою важку посудину.

— Крічере, не смій! — вигукнув Гаррі.

Крічерові тоненькі ручки тремтіли під вагою каструлі, піднятої над головою.

— Може, ще разочок, хазяїне Гаррі? На щастя… Рон зареготав.

— Він нам потрібен притомний, Крічере, але якщо його треба буде переконати, ти зробиш йому таку честь,—мовив Ікррі.

— Дуже вам дякую, хазяїне, — ще раз уклонився Крічер і відступив на кілька кроків, з ненавистю дивлячись на І Манданґуса великими вицвілими очима.

— Коли ти почистив цей будинок від усіх коштовностей, —І знову почав Гаррі, — ти забрав багато речей з серванта на кухні. Там був один медальйон. — У Гаррі раптом пересохло в роті. Він відчував, що Рона й Герміону теж охопило хвилювання. — Що ти з ним зробив?

— А шо? — відповів питанням на питання Манданґус. —^: Хіба він цінний?

— Він і досі в тебе! — крикнула Герміона.

— Ні, не в нього, — проникливо заперечив Рон. — Він просто в розпуці, що не взяв за нього більше грошей.

— Більше? — перепитав Манданґус. — Це було б, зараза, дуже непросто… я й так віддав його на шару, єпересете. А шо я мав робити?

— Тобто?

— Я продавав собі на Алеї Діаґон, а вона підходить і питає, чи маю я ліцензію на торгівлю магічними предметами. Нишпорка паскудна. Хотіла мене оштрафувати, але їй упав у око медальйончик, і вона його забрала й сказала, шо на цей раз мені пощастило.

— І хто ж то була? — запитав Гаррі.

— Не знаю, якась міністерська карга. Манданґус на мить замислився, насупивши брови. —Така маленька. З бантом на голові.

Він спохмурнів і додав:

— Схожа на ропуху.

Гаррі впустив чарівну паличку. Вона вдарила Манданґуса по носі й вистрілила червоними іскрами. Іскри влучили полоненому в брови, й вони загорілися.

— Аґваменті! —крикнула Герміона, і з її чарівної палички вдарив струмінь води, заливши Манданґуса з голови до ніг, аж він мало не захлинувся, плюючи й кашляючи.

Гаррі подивився на Рона з Герміоною й побачив у їхніх очах віддзеркалення власного шоку. Йому здалося, що шрами з зовнішнього боку долоні знову запекли.