"Iван Франко. Iз секретiв поетично творчостi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Iван Франко.

Iз секретiв поетично┐ творчостi


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------


I. ВСТУПНI УВАГИ ПРО КРИТИКУ

Певно, не раз тобi доводилося, шановний читачу, вичитувати в критичних
статтях та оцiнках такi осуди, як: оте║ мiсце вийшло вельми поетичне, мова
у сього автора вельми мелодiйна, або навпаки: в тих вiршах нема й слiду
поезi┐, проза сього автора суха, мертва, рапава, вiрш дерев'яний i т. д. I
коли ти не привик без думки повторяти чужi осуди або хоч бажав виробити
ясне виображення про те, що властиво значать отi критичнi фрази, яким
способом критик дiйшов до свого осуду i як мiг би його виправдати перед
скрупулятним трибуналом, то нема що й казати, тво║ бажання було даремне.
Критик не говорив тобi нiчого бiльше, не мотивував свого осуду або в
найлiпшiм разi вдовольнявся тим, що приводив пару вiршiв або пару рядкiв
прози з критикованого автора, додавав вiд себе пару окрикiв вродi: ось як
сей пише або: ну, що сказати про такий уступi - i лишав тобi самому до
волi осудити, як же властиво пише той автор i що справдi сказати про сей
або той уступ. А властиво нi! Вiн не лишав тобi сього до волi, а всi║ю
сво║ю аргументацi║ю силкувався згори накинути, сугестувати тобi свою
думку. Не можна робити йому з сього закиду. Очевидно, кождий, хто пише,
чинить се в тiм намiрi, щоби пiддати, сугестувати другим якiсь думки,
чуття, виображення, тiльки що один ужива║ для се┐ цiлi поетично┐ форми,
другий науково┐ аргументацi┐, третiй - критики. Правда, кошти продукцi┐
сугестування на сих трьох шляхах досить не однаковi. Поет для доконання
сугестi┐ мусить розворушити цiлу свою духову iстоту, зворушити сво║ чуття,
напружити свою уяву, одним словом, мусить сам не тiльки в дiйсностi, але
ще й другий раз, репродуктивне, в сво┐й душi пережити все те, що хоче
вилити в поетичнiм творi, пережити якнайповнiше i найiнтенсивнiше, щоби
пережите могло вилитися в слова, якнайбiльше вiдповiднi дiйсному
переживанню; i вкiнцi попрацювати ще над тим, уже зовсiм технiчно, щоби тi
його слова уложилися в форму, яка би не тiльки не затемнювала яркостi того
безпосереднього переживання, але ще й в додатку пiдносила б те переживання
понад рiвень буденно┐ дiйсностi, надавала б йому коли вже не якесь вище,
символiчне значення, то бодай будила в душi читача певнi суголоснi тони як
частi яко┐сь ширшо┐ мелодi┐, збуджувала би в нiй певнi тривкi вiбрацi┐, що
не втихали б i по прочитаннi твору, вводили би в не┐ хвилювання, згiдне з
┐┐ власними споминами, i таким робом чинили би прочитане не тiльки