"Вінні-Пух" - читать интересную книгу автора (Мілн Алан Александер)

ПРИГОДА ШІСТНАДЦЯТА, У якій Вінні-Пух вигадує нову гру і до неї прилучається Іа-Іа

На той час, коли річечка добралася до краю Лісу, вона дуже виросла — виросла майже у справжню Річку. І, ставши дорослою, вона перестала крутитися, перекидатися і скакати, як раніше, в дитинстві, а плинула тихо й спокійно. Бо ж тепер вона знала, куди прямує, і казала сама до себе: "Поспішати не варто. Колись усі там будемо".

Зате всі маленькі струмки, які впадали у неї, невтомно гасали лісом туди й сюди, бо їм ще треба було так багато побачити і так багато пізнати!

Широка стежка, — така широка, що її можна було б назвати навіть битим шляхом, — вела із Широкого Світу в Ліс, але перед тим, як потрапити до Лісу, вона мала перейти через цю Річку. І от саме на тому місці, де Битий Шлях зустрічався з Річкою, був дерев'яний місток — завширшки, як і сам Битий Шлях — з дерев'яними бильцями по обидва боки.

Крістофер Робін, коли б захотів, міг вільно покласти підборіддя на верхню поперечку билець, але куди цікавіше було стати ногами на нижню поперечку, перехилитися через бильце й дивитися вниз на Річку, що повільно плине кудись у далечінь.

Вінні-Пух, коли б захотів, міг вільно покласти підборіддя на нижню поперечку; але куди цікавіше було лягти на живіт, просунути голову під поперечку й дивитися вниз на Річку, що повільно плине кудись у далечінь.

Що ж до Паця та Крихітки Ру, то вони тільки так і могли помилуватися Річкою, бо були надто маленькі й не діставали до жодної поперечки. Вони просто лягали під поперечку й дивилися вниз на Річку... А Річка текла собі й текла, повільно й тихо, бо ж поспішати їй було нікуди.

Одного разу дорогою до містка Вінні-Пух надумався скласти якогось віршика про шишки, бо скрізь довкола лежало безліч ялинових шишок, а у Вінні-Пуха був поетичний настрій. Він підняв одну шишку, подивився на неї і промовив:

— Це дуже гарна шишка, і звичайно, вона мусить із чимось римуватися.

Спочатку Вінні-Пух нічого не міг придумаги, але згодом у його голові викрутилося таке:

— Хоч це й неточно,— сказав він,— бо шишка, усе ж трохи менша, ніж моя голова.

У цей час Пух зійшов на місток, але через те, що він не дивився собі під ноги, він об щось спіткнувся — шишка вислизнула в нього з лап і впала в Річку.

— От напасть,— сказав Пух, побачивши, як шишка повільно запливає під міст. Він рушив назад, щоб узяти іншу шишку, котру також можна було б заримувати. Але раптом він подумав, що краще просто помилуватися Річкою, бо день же такий ясний та погожий. Отож Вінні-Пух ліг на живіт і став дивитися вниз на Річку, що повільно плинула кудись у далечінь...

І зненацька з-під мосту з'явилася його шишка, яка також повільно плинула кудись у далечінь!

— От чудасія! — сказав Вінні-Пух.— Я впустив її з того боку, а вона випливла з цього! Цікаво, чи всі шишки так роблять?

Він пішов і назбирав повні лапи шишок...

Так! Усі вони робили те саме, що й перша!

Тоді він кинув дві шишки одразу, перебіг на протилежний бік мосту і став чекати, яка з них випливе першою. І одна з них справді випливла першою, а що шишки були однакові, Пух не знав, чи то була та сама, на яку він загадав, чи інша. Тоді він ще раз кинув дві шишки, тільки одну більшу, а другу меншу, і більша випливла першою, як він і загадав, а маленька випливла останньою, як він теж загадав, — отже Пух виграв аж двічі!..

І на той час, коли Вінні-Пух пішов додому полуднувати, він уже виграв тридцять шість разів і програв двадцять вісім. Інакше кажучи, він виграв... Спробуйте самі відняти від тридцяти шести двадцять вісім, і ви дізнаєтесь, на скільки разів Пух виграв більше. Або на скільки менше програв, якщо вам так цікавіше...

Так народилася гра, яку потім назвали "Пушишка", на честь Вінні-Пуха, який її винайшов і навчив у неї гратися всіх своїх друзів. Але пізніше замість шишок вони стали кидати в Річку палочки, бо палочки легше розрізняти, а гру назвали просто "Палочки", і в цій назві від Пуха зосталася одна лише буква "П", а від шишок не зосталося взагалі нічого.

Одного чудового дня Пух, Паць, Кролик та Крихітка Ру гралися в Палочки. Вони кидали їх у воду за командою Кролика, а потім чимдуж бігли на протилежний бік мосту, і всі разом дивилися вниз, чекаючи, чия палочка випливе першою. Чекати доводилося довго, бо Річка того дня була дуже й дуже лінива.

— А ось моя! — вигукнув Крихітка Ру.— Ні, не моя, чиясь інша! То не твоя, Пацю? Я думав, то моя, а вона не моя. Ось моя!.. Ні, теж не моя. То не твоя, Пуше?

— Ні,— сказав Пух.

— Мабуть, моя десь застрягла,— сказав Ру.— Кролику, в мене палочка-застрягалочка! Пацю, а твоя палочка — застрягалочка?

— Вони завжди пливуть довше, ніж вам здається,— сказав Кролик.

— Пацю, он твоя!.. — раптом сказав Пух.

— Моя сірувата,— сказав Паць, не наважуючись перехилятися далі, щоб не впасти в Річку.

— От, от! Я бачу саме її! Вона пливе в мій бік.

Кролик вистромився далі за всіх, виглядаючи свою паличку; Крихітка Ру підскакував, мов гумовий, і все наспівував:

А Паць страшенно розхвилювався, бо з'явилася тільки його паличка, а це означало, що він виграє.

— Випливає! Он вона, о-о-н! — сказав Пух.

— А ти певен, що то моя? — схвильовано кувікнув Паць.

— Звичайно, певен, бо вона сіра. І велика. Ось вона підпливає! Дуже, дуже велика і... сіра... Ой, ні, це не вона. Це — Іа...

З-під мосту справді виплив Іа-Іа.

— Іа! Іа-а! — загукали всі разом.

Спокійно і незворушно, задерши до неба всі чотири ноги, Іа-Іа повагом плив за течією.

— Та це ж наш Іа! — захоплено запищав Крихітка Ру.

— Невже? — озвався Іа. — А я все думав: "Хто ж це такий?" — Іа потрапив у невеличкий вир і тричі обкрутився на одному місці.

— Я зовсім не знав, що ти також граєшся,— сказав Крихітка Ру.

— Я не граюся,— відповів Іа-Іа.

— Іа, що ти там робиш? — спитав Кролик.

— Можеш відгадувати до трьох разів, любий мій Кролику. Рию нірки в землі? Не вгадав. Скачу по гілках молодого дуба? Теж не вгадав. Чекаю, щоб хтось допоміг мені вибратися з Річки? Точно! Дайте Кроликові час подумати, і він завжди все відгадає!

— Ой Іа! — з розпачем вигукнув Пух.— А що ж ми... я хочу сказати, а як же ми... ти гадаєш, якщо ми...

— Саме так, — сказав Іа-Іа.— Одна з твоїх думок буде цілком слушна. Дякую тобі, Пуше.

— Диви, диви! Він крутиться на одному місці! — сказав Крихітка Ру, до нестями захоплений таким цікавим видовищем.

— А чом би й ні? — холодно озвався Іа-Іа.

— І я теж умію плавати! — гордо сказав Крихітка Ру.

— Тільки не крутячки,— відповів Іа-Іа.— Крутячки набагато важче. Сьогодні я взагалі не збирався плавати,— вів далі Іа, повільно обертаючись у тихому вирі,— та коли вже так сталося, то невимушене обертання справа наліво... чи, точніше, зліва направо — це моя особиста справа.

Настала тривала мовчанка, поки всі думали.

— Здається, я щось придумав,— озвався нарешті Вінні-Пух.— Але я не певен, що це те, що треба.

— Я теж,— сказав Іа-Іа.

— Кажи, Пуше,— сказав Кролик.— Що ти там придумав?

— Ну, якщо ми всі разом кидатимемо в річку каміння і все таке інше з одного боку, то здіймуться хвилі, які приб'ють Іа-Іа до берега.

— Це просто чудова думка,— сказав Кролик, і Вінні-Пух знову повеселішав.

— Дуже чудова! — сказав Іа.— Коли я захочу, щоб мене прибили, Пуше, я про це обов'язково повідомлю.

— А що, як ми ненароком поцілимо в Іа? — занепокоєно спитав Паць.

— Або що, як ми ненароком не поцілимо в нього? — сказав Іа.— Добре обміркуйте всі ці можливості, Пацику, перш ніж почнете розважатися.

Та Вінні-Пух уже притяг найбільшу каменюку, яку лиш спромігся підняти, і перехилився над водою, тримаючи її в лапах.

— Я її не кину, я її просто впущу, Іа,— пояснив він.— Так я точно не промахнуся, тобто я хочу сказати, що так я не потраплю в тебе. Можеш ти на хвилину перестати крутитися, бо це мені заважає?

— Ні,— сказав Іа-Іа.— Мені подобається крутитися.

Кролик відчув, що час йому взяти на себе командування.

— Слухай, Пуше,— сказав він,— коли я скажу "Давай!", ти впускай каменюку. Чуєш, Іа, коли я скажу "Давай!", Пух упустить свою каменюку.

— Щиро тобі вдячний, Кролику, але вірю, що про це я дізнаюся й без тебе.

— Пуше, ти готовий? Пацю, посунься трішечки вбік, ти йому заважаєш. Ру, відступися назад. Ну, всі готові?

— Ні,— сказав Іа-Іа.

— Давай! — скомандував Кролик.

Пух упустив каменюку. Почувся лункий сплеск, й Іа-Іа... зник.

Настала хвилююча мить, особливо для тих, що були на мості. Вони напружено вдивлялися у воду... І навіть Пацева паличка, яка в цей час випливла трохи попереду Кроликової палички, не втішила їх так, як можна було сподіватися.

А трошки згодом — саме тоді, як Вінні-Пух уже почав думати, що, мабуть, він обрав не ту каменюку або не ту річку, або ж не той день для своєї Блискучої Думки,— біля самого берега вигулькнуло щось сіре... Поволі воно все більшало й більшало... і нарешті стало ясно, що то Іа-Іа виходить з води.

Із радісним криком всі кинулися до нього і так дружно й завзято тягли його й підштовхували, що невдовзі Іа твердо став на сухе.

— Ой Іа, який же ти мокрий! — сказав Паць, помацавши ослика.

— Молодець, Пуше, — великодушно сказав Кролик.— Що правда, то правда: нам з тобою спала таки непогана Думка!

— Яка ще там Думка? — спитав Іа-Іа.

— Отак прибити тебе до берега.

— Прибити? Мене? — здивувався Іа-Іа.— Мене? Прибити? То ви гадаєте — мене прибили? Га? Та я просто пірнув! Пух пожбурив на мене велетенську каменюку, і, щоб вона, бува, не гепнула мені на груди, я пірнув і поплив до берега.

— Це неправда, ти не жбурляв,— прошепотів Паць Пухові, щоб утішити друга.

— Мені теж так здається,— схвильовано озвався Пух.

— Іа-Іа — він завжди так,— сказав Паць.— А я особисто вважаю, що ти придумав якнайкраще.

Це трохи втішило Пуха, бо коли ти Ведмідь із тирсою в голові й думаєш про справи, то іноді виявляється, що думка, яка здавалася тобі дуже розумною, поки вона була в тебе в голові, стає зовсім не такою, коли вона виходить назовні й на неї дивляться інші. Чи так це, чи ні, але Іа-Іа був щойно в Річці, а тепер його там не було, отже, нічого поганого Пух не вчинив.

— Як же ти туди впав? — спитав Кролик, витираючи ослика Пацевим носовичком.

— Я не впав,— відповів Іа-Іа.

— Але ж як ти...

— Мене пхнули,— сказав Іа-Іа.

— Ой,— зацікавлено писнув Крихітка Ру,— тебе хтось штурхонув?

— Мене хтось пхнув. Я стояв на березі Річки й думав. Завважте — думав! — якщо хоч хтось із вас тямить, що означає думати. І раптом я відчув, що мене страшенно пхнули.

— Ой Іа! — зойкнули всі в один голос.

— А ти певен, що ти не посковзнувся? — розсудливо спитав Кролик.

— Авжеж, я посковзнувся. Коли ти стоїш на слизькому березі Річки і хтось зненацька тебе пхне у спину, ти неодмінно посковзнешся. Хіба може бути інакше?

— Але хто ж це зробив? — спитав Крихітка Ру.

Іа-Іа не відповів.

— Мабуть, то Тигра,— знервовано сказав Паць.

— А як, по-твоєму, Іа,— спитав Вінні-Пух,— то був жарт, чи хтось ненавмисне?..

— А я не встиг подумати, Пуше. Навіть на дні Річки я не встиг себе запитати: "Що це — дружній жарт чи якась випадковість?" Лиш коли я виплив на поверхню, то впевнено сказав: "Мокра справа". Якщо ви тямите, до чого я веду.

— А де був Тигра? — спитав Кролик.

Але перш ніж Іа встиг відповісти, за спиною в них затріщав очерет, і звідтіля вийшов Тигра.

— Привіт товариству! — весело сказав Тигра.

— Привіт, Тигро,— сказав Крихітка Ру.

Кролик раптом страшенно набундючився.

— Тигро,— врочисто мовив він,— скажи по-чесному, що оце щойно сталося?

— Коли щойно? — спитав Тигра, трохи зніяковівши.

— Коли ти пхнув Іа й він упав у Річку.

— Я не пхнув.

— Ні, ти пхнув,— понуро буркнув Іа.

— Ні, не пхнув. Я чхнув. Не "п", а "ч" — ап-чхнув. Мені просто закрутило в носі, а я випадково стояв позаду Іа-Іа й сказав: "Гррррра-а-а-апчччч-хи!!!"

— Що з тобою? — спитав Кролик, допомагаючи Пацеві підвестися з землі й обтрушуючи його.— Не треба лякатися, Пацю.

— Це я з несподіванки,— тремтячим голосом промовив Паць.

— Бачите, а каже не пхнув! — озвався Іа-Іа.— А це що? Отак зненацька лякати! Дуже неприємна звичка. Мені байдуже — хай собі Тигра живе в Лісі,— вів далі Іа-Іа,— бо це великий Ліс і в ньому є вдосталь місця і для плигання, і для чхання. Але я не розумію, чому він повинен приходити в мій крихітний закуток Лісу, щоб мене пхнути? Головне, що в моєму закутку немає нічого вартого уваги. Звісно, для тих, кому смакує холод, сирість та колючки, він має свої принади, але в усьому іншому — це зовсім непримітний куточок, і якщо кому забагнеться пха...

— Я не п-хав, я ч-хав,— уперто сказав Тигра.

— А хто тебе зна,— сказав Іа-Іа,— на дні Річки в цьому важко розібратися.

— Отож-бо й воно,— сказав Кролик.— Це все, що я можу сказати з цього приводу... Ага, ось іде сам Крістофер Робін, нехай скаже він.

Крістофер Робін наближався до Мосту в такому сонячному й безхмарному настрої, ніби, наприклад, двічі по дев'ятнадцять — це просто дрібниці, і думав про те, що коли він стане в такий день на нижню поперечку і перехилиться над Річкою, яка повільно тече кудись у далечінь, то він одразу дізнається про всевсе на світі, і тоді він все це розповість Пухові, який поки що знає не все на світі.

Та коли Крістофер Робін підійшов до Мосту й побачив усіх своїх друзів, він зрозумів, що сьогодні день не такий, а геть зовсім інший, — день, коли щось треба зробити.

— Отже, справа така, Крістофере Робіне, — почав Кролик, — Тигра...

— Ніякий не Тигра, — заперечив Тигра.

— Хоч так, хоч сяк, а я опинився там, — сказав Іа-Іа.

— Але ж він, мабуть, не хотів цього,— сказав Пух.

— Він просто такий стрибучий,— сказав Паць, — і нічого не може із собою вдіяти.

— Тигро, ану, спробуй апчхнути на мене! — запищав Крихітка Ру. — Іа, зараз Тигра спробує апчхнути на мене, як на тебе. Пацику, як ти гадаєш...

— Ну годі, годі,— сказав Кролик,— не можна говорити всім одночасно. Головне — що скаже на це сам Крістофер Робін.

— Я просто чхнув,— сказав Тигра.

— Він пхнув,— сказав Іа-Іа.

— Ну, може, я трішки п-чхнув,— сказав Тигра.

— Помовчте! — сказав Кролик, підвівши лапку.— Що думає про це Крістофер Робін? Ось що головне!

— Ну,— сказав Крістофер Робін, не зовсім розуміючи, про що йдеться.— Я думаю...

— Що-що? — сказали всі.

— Я думаю, що зараз ми всі разом підемо гратися в Палочки.

Так вони і зробили.

І вірите, Іа, який досі ніколи не грав у цю гру, вигравав найчастіше!

А Крихітка Ру аж двічі впав у Річку.

Першого разу випадково, а вдруге зумисне, бо він побачив, що з Лісу виходить Кенга, і зрозумів, що йому все одно доведеться негайно йти спати. Тоді Кролик сказав, що й він піде з ним, а Тигра та Іа також пішли разом, бо Іа хотів розтлумачити Тигрі, як вигравати в Палочки ("Треба пускати палочку з вихилясом, якщо ти, Тигро, тямиш, до чого я веду").

Отже, Крістофер Робін, Пух та Паць зосталися на Мосту самі. Довго-довго вони дивилися вниз на Річку, не промовивши жодного слова, і Річка також за цей час не промовила жодного слова, бо їй було дуже спокійно та гарно цього літнього теплого дня.

— А Тигра загалом — друзяка хоч куди,— спроквола сказав Паць.

— Звичайно,— сказав Крістофер Робін.

— Усі ми хоч куди,— сказав Пух.— Це моя така думка,— додав він.— Хоч я не певен, що я не помиляюся.

— Звичайно, ти не помиляєшся,— сказав Крістофер Робін.