"Вінні-Пух" - читать интересную книгу автора (Мілн Алан Александер)

ПРИГОДА СІМНАДЦЯТА, У якій приструнчують Тигру

Одного р ізу Кролик та Паць сиділи на ґанку Пухової хатки й слухали розповідь Кролика. Сам Вінні-Пух також сидів разом з ними.

Був дрімотний літній полудень, і Ліс був сповнений чарівно-колискових звуків, кожен із яких, здавалося, казав Пухові: "Не слухай Кролика. Слухай мене". Отож Вінні-Пух умостився найзручніше, аби не слухати Кролика, і тільки час від часу розплющував очі й казав "Ого!", а тоді заплющував очі знову й казав "Еге", а Кролик раз по раз серйозно перепитував: "Ти розумієш мене, Пацику?" — і Паць так само серйозно кивав головою, аби показати, що він розуміє геть усе.

— Так от,— сказав Кролик, дійшовши, нарешті, до суті справи,— Тигра останнім часом так розплигався, так розстрибався — одне слово, став таким вискочнем, що його слід приструнчити. Як ти вважаєш, Пацику?

Паць сказав, що Тигра останнім часом таки справді дуже розструнчився, і коли можна придумати, як його приструнчити, це буде Блискуча Думка.

— Саме так я й думав,— сказав Кролик.— А що скажеш ти, Пуше?

Пух, здригнувшись, розплющив очі й сказав:

— Чудово!

— Що чудово? — спитав Кролик.

— Те, що ти казав,— промовив Пух.

Паць штовхнув Пуха ліктем у бік, і Пух, який відчував, що його дедалі дужче заносить у сон, повільно звівся на ноги й потроху став прокидатися.

— Але як ми це зробимо? — спитав Паць.— Як ми його приструнчимо?

— Треба дати йому добру науку! — рішуче сказав Кролик.

— Яку науку?

— Про те й мова — яку? — сказав Кролик.

Слово "наука" розбудило в Пухові якісь невиразні спогади.

— Там була така штука, що зветься "два-над-два",— сказав він. — Крістофер Робін якось спробував познайомити мене з нею, але нічого не вийшло.

— Що не вийшло? — спитав Кролик.

— Хто не вийшов? — спитав Паць.

Пух похитав головою:

— Не знаю,— сказав він.— Мабуть, нічого й ніхто не вийшли. А про що ми говоримо?

— Пуше,— докірливо сказав Паць,— ти що, не слухав, про що казав Кролик?

— Я слухав, але у вухо мені забилася якась пушинка. Кролику, повтори, будь ласка, все спочатку, гаразд?

Кролик завжди був готовий повторювати все що завгодно, отож він тільки й спитав, звідки йому почати повторювати, а Пух сказав, що, ясна річ, звідти, звідки йому забилася у вухо пушинка. Тоді Кролик спитав, коли ж це сталося, а Пух відповів, що він точно не знає, бо не дуже напружено слухав. Тоді у справу втрутився Паць. Він пояснив, що вони просто хотіли придумати, як приструнчити Тигру, бо, хоча й усі вони дуже його люблять, та ніхто не стане заперечувати, що Тигра так розстрибався, що став нестерпним вискочнем.

— А-а, розумію,— сказав Пух.

— Він так розстрибався, аж далі нікуди,— сказав Кролик,— і ось тепер він у нас пострибає.

Пух спробував щось придумати, але в голову йому лізло таке, від чого марно було б чекати користі. І він тихенько засопів собі під ніс таку пісеньку:

— Що там Пух сопе? — спитав Кролик.— Щось розумне?

— Ні,— сумно відповів Пух.— Безрозумне.

— Ну, а я вже придумав Думку,— сказав Кролик.— Ось яку: ми візьмемо Тигру в далеку подорож, заведемо його туди, де він ніколи не був, і начебто загубимо його там, а наступного ранку знову його розшукаємо, і тоді — згадаєте мене! — тоді Тигра буде вже зовсім не той, що був.

— Чому? — спитав Вінні-Пух.

— А тому, що він стане Скромним Тигрою. Тому, що він стане Сумним Тигрою, Смирним Тигрою, Маленьким і Ввічливим Тигрою, саме таким, який повсякчас повторює: "Ой Кролику, який же я радий тебе бачити!" — Ось чому.

— А чи буде він радий бачити мене й Паця?

— Аякже!

— Це добре,— сказав Пух.

— Тільки я не хочу, щоб він увесь час був сумний,— завагався Паць.

— Тигри ніколи не бувають весь час сумні,— пояснив Кролик.— Вони навдивовижу швидко знову стають веселі. Я питав у Сови, — просто так, щоб упевнитись,— і вона мені точно сказала, як швидко вони звеселяються. Але якщо нам пощастить примусити Тигру побути Маленьким і Сумним бодай п'ять хвилин, ми вже зробимо добру справу.

— А що сказав би на це Крістофер Робін? — спитав Паць.

— Ось що,— сказав Кролик.— Він неодмінно сказав би: "Пацику, ти зробив добру справу. Я б і сам її зробив, та мені дуже ніколи. Спасибі тобі, Пацику. І Пухові також спасибі".

Паць страшенно цьому зрадів й остаточно повірив, що вони затіяли добру справу, а якщо в ній, окрім Пуха, бере участь ще й Кролик, то це вже така добра справа, в якій може взяти участь навіть Малесенький Паць, і при тому він навіть може напередодні спокійно спати.

Отже, тепер їм лишилося вирішити єдине питання: де краще начебто загубити Тигру?

— Ми заманимо його на Північний полюс,— сказав Кролик,— бо Північний полюс ми дуже довго відкривали, а це означає, що Тигрі доведеться дуже-дуже довго його закривати! Ха-ха-ха!

Тепер прийшла черга радіти Вінні-Пухові, адже це він найперший знайшов Північний полюс, і коли вони прийдуть туди, Тигра побачить напис: "Відкритий Вінні-Пухом. Пух його знайшов". І тоді Тигра знатиме (бо досі він, мабуть, цього не знає), із яким ведмедем він водиться. Із ОТ-ТАКИМ ВЕДМЕДЕМ!

Вони домовилися вирушити вранці, а також про те, що Кролик, який живе в сусідстві з Кенгою, Крихіткою Ру та самим Тигрою, піде зараз додому й по дорозі спитає Тигру, які в нього на завтра плани, бо якщо він не має ніяких планів, то чи не податися їм у похід разом із Пухом та Пацем? І якщо Тигра скаже "Еге!", тоді все в порядку, а якщо Тигра скаже "Ні"...

— Він не скаже,— сказав Кролик.— Покладіться на мене.

І Кролик, не гаючи часу, подався геть.

Назавтра погода дуже змінилася. Можна сказати, що вона обернулася негодою. Замість сонця й тепла — холоднеча й туман.

Самому Пухові все це було не страшно, та коли він уявив увесь той мед, що його бджоли не зроблять цього дня, йому стало дуже шкода бджіл.

Він поділився своїми думками з Пацем, а Паць сказав, що він думав не так про це, як про те, як же холодно й сумно буде тому, кого начебто загублять цього холодного й туманного дня в гущавині Лісу.

Та коли вони з Пухом підійшли до Кроликової хатки, Кролик сказав їм, що це саме такий день, який їм треба, бо Тигра увесь час вискакує і забігає наперед, і, тільки-но він зникне з очей, вони всі хутенько звернуть убік, і він ніколи їх більше не побачить.

— Зовсім ніколи? — спитав Паць.

— Та ні, лиш доти, доки ми його знову розшукаємо, Пацю. До завтра або іще до колинебудь. Ходімо. Він нас чекає.

Коли вони підійшли до Кенжиної хатки, виявилося, що Ру — найближчий друзяка Тигри — їх також чекає і це псує всю справу. Але Кролик, прикривши лапкою рота, прошепотів до Пуха: "Покладіться на мене",— і підступив до Кенги.

— Я гадаю, що Крихітка Ру сьогодні хай краще не йде,— сказав він.— Сьогодні не варто.

— Чому? — спитав Ру, хоча вважалося, що він нічого не чує.

— Бридкий день,— сказав Кролик.— Собача погода, сирість. А ти сьогодні вранці кашляв.

— Звідки ти знаєш? — обурено спитав Крихітка Ру.

— Ой Ру, а ти мені навіть не сказав! — докірливо мовила Кенга.

— То був печивний кашель,— сказав Ру,— печивний, а не такий, про який кажуть мамі.

— І все ж, любий, мабуть, сьогодні не слід. Нехай іншим разом.

— Тоді завтра? — спитав Крихітка Ру голосом, сповненим благання та надії.

— Подивимось,— мовила Кенга.

— Ти завжди тільки дивишся, а тоді нічого не буває,— сумно сказав Крихітка Ру.

— Такого дня, Ру, ніхто нічого не може роздивитися,— сказав Кролик.— Та й ми, напевне, підемо не дуже далеко, і до обіду всі... ми всі... ми... А-а, Тигро, це ти?.. Ходім! Бувай здоровенький, Крихітко Ру! До обіду ми... Ходімо, Пуше! Всі готові? Чудово. Пішли!

І вони пішли. Спочатку Вінні-Пух, Кролик та Паць ішли рядком, один біля одного, а Тигра гасав круг них, описуючи великі кола. Згодом, коли стежка повужчала, Кролик, Паць та Пух пішли ланцюжком — один за одним, а Тигра гасав кругом них, описуючи ще більші кола, а ще далі, коли обабіч стежинки звівся суцільний живопліт колючого чортополоху, Тигра то забігав далеко наперед, то повертався, іноді наскакуючи на Кролика, а іноді й ні. І що далі вони йшли, то туман густішав — так що Тигра раз по раз безслідно щезав, і коли всі вже починали гадати, що він щез назовсім, Тигра зненацька з'являвся й гукав: "Ну, чого ж ви? Гайда!" — і, перш ніж ви встигали щось сказати, він знову щезав.

Кролик озирнувся і штовхнув ліктем Паця.

— Одразу після цього разу! — сказав він.— Попередь Пуха.

— Одразу після цього разу! — сказав Паць Пухові.

— Що одразу після разу?— спитав Пух.

Тигра зненацька вистрибнув із туману, наскочив на Кролика і знову щез.

— Пора! — сказав Кролик.

Він чкурнув в улоговину, що перетинала стежку, і Пух та Паць помчали за ним. Вони причаїлися під кущами папороті й стали прислухатися...

У Лісі було тихо-тихо — анішелесь. Вони нічого не бачили й нічого не чули.

— Тс-с!.. — сказав Кролик.

— Я й так,— сказав Пух.

Почулося тупотіння... І знову запала тиша.

— Агов! — сказав Тигра так близько від них і так несподівано, що Паць напевне підскочив би з переляку, коли б не виявилося, що майже на всьому ньому сидить Вінні-Пух.

— Де ви?! — гукав Тигра.

Кролик штовхнув ліктем Пуха, і Пух озирнувся, щоб штовхнути ліктем Паця, проте не знайшов його, а Паць вдихав собі тищечкомнищечком пахощі вологої папороті й почувався дуже хоробро.

— Чудеса! — сказав Тигра.

На мить запала мовчанка, а потім вони почули даленіюче тупотіння лап. Вони почекали ще трохи, і в Лісі знову стало тихо-тихо, так тихо, що іще трохи, і їм зробилося б страшно.

Тоді Кролик звівся на рівні ноги і смачно потягся:

— Ну що? — прошепотів він гордо.— Бачили? Усе, як я казав!

— А я все думав,— сказав Пух,— і ось надумав...

— Ні,— сказав Кролик. — Потім. Біжімо. Швидше!

І всі вони чкурнули навтьоки. Кролик біг попереду.

— А тепер,— сказав Кролик, коли вони відбігли досить-таки далеченько,— можна й поговорити. То що ти хотів сказати, Пуше?

— Та нічого особливого. А чого ми сюди біжимо?

— Бо це дорога додому.

— А-а! — сказав Пух.

— А, по-моєму, треба правіше,— занепокоєно сказав Паць.— Як ти гадаєш, Пуше?

Пух подивився на свої передні лапки. Він точно знав, що одна з них була права, і ще знав, що коли він вирішить, яка з них права, то друга точно буде ліва. Але він ніяк не міг згадати, з чого почати.

— Та бач,— нерішуче почав Пух.

— Гайда! — сказав Кролик.— Я чудово знаю дорогу! — і вони побігли далі.

За десять хвилин вони зупинилися знову.

— Це просто смішно,— сказав Кролик,— але мені здало... Ага, ну, все ясно! Гайда!..

— Ось ми й тут,— сказав Кролик ще за десять хвилин.— Ні, здається, не тут...

— А зараз,— 'сказав Кролик ще за десять хвилин,— ми маємо бути, як я гадаю, біля... чи ми збочили трохи правіше, ніж я гадав?..

— Дива та й годі! — сказав Кролик ще за десять хвилин.— Чого це в тумані все здається однаковим? От сміхота! Ти помітив це, Пуше?

Пух сказав, що помітив.

— Наше щастя, що ми так добре знаємо свій Ліс, а то могли б заблукати! — сказав Кролик ще за годину.

І він засміявся так безтурботно, як може засміятися лише той, хто знає свій Ліс так чудово, що не може в ньому заблукати.

Паць бочком, бочком непомітно відстав і підкрався до Пуха ззаду:

— Пуше! — прошепотів він.

— Що таке, Пацю?

— Та нічого,— сказав Паць і вчепився Пухові за лапку,— Мені просто захотілося бути ближче до тебе.

.......................................

Коли Тигра перестав чекати, що друзі його знайдуть, і коли він стомився гуляти сам, без нікого, кому б він міг сказати: "Ну, чого ж ви? Гайда!" — тоді він вирішив, що треба повертатися додому.

Так він і зробив.

Перше, що сказала Кенга, зустрівши його, це: "А ось і наш любий Тигра! Ти прибіг саме вчасно: треба пити риб'ячий жир!" І вона налила йому повну чашку.

Крихітка Ру гордо сказав: "А я свій уже випив",— і Тигра, проковтнувши все без передиху, сказав: "І я свій теж".

Після цього Тигра й Крихітка Ру стали подружньому штовхати один одного, і Тигра ненароком перекинув один чи два стільці, а Крихітка Ру ненароком — за компанію — перекинув ще один стілець, і Кенга сказала:

— А йдіть-но побігайте!

— А де нам бігати? — спитав Крихітка Ру.

— Підіть назбирайте мені шишок на розпал,— сказала Кенга й дала їм кошик.

І вони слухняно пішли до Шести Сосен і почали жбурляти один в одного шишками. За цією розвагою вони геть забули, чого сюди прийшли, і, забувши під деревом кошик, подалися додому обідати.

Обід уже кінчався, коли двері раптом прочинились і до кімнати зазирнув Крістофер Робін:

— А де Пух? — спитав він.

— Тигро, голубчику, а де Пух? — спитала Кенга.

Тигра почав пояснювати, що з ними трапилося, а Крихітка Ру почав пояснювати про свій Печивний Кашель, а Кенга почала їх умовляти не говорити разом. Отак і спливло багатенько часу, перш ніж Крістофер Робін уторопав, що Пух, Паць та Кролик блукають десь у тумані серед Лісу.

— Смішняки! — прошепотів Тигра на вухо Крихітці Ру.— А ось Тигри ніколи не можуть заблудитися!

— А чому вони не можуть, Тигро?

— Не можуть, і все,— пояснив Тигра.— Такі вони вже є.

— Отже,— сказав Крістофер Робін,— треба йти їх шукати. Ясно? Ходімо, Тигро.

— А можна, я теж піду їх шукати? — благально спитав Крихітка Ру.

— Тільки не сьогодні, мій любий,— сказала Кенга.— Нехай іншим разом.

— Ну, гаразд. А якщо вони заблудяться завтра — можна, я їх тоді розшукаю?

— Подивимося,— сказала Кенга.

І Крихітка Ру, який чудово знав, що це означає, пішов у куточок і почав тренуватися в стрибках. По-перше, тому, що мав бажання потренуватись, а по-друге, тому, що не мав бажання, аби Крістофер Робін і Тигра помітили, як йому гірко, що його не взяли.

......................................

— Хоч як це дивно,— сказав Кролик,— але ми умудрилися заблудитися. Це факт.

Усі троє відпочивали в невеличкій ямі з піском посеред Лісу. Пухові страшенно набридла ця яма, і він почав підозрювати, що вона просто-таки ганяється за ними, бо куди б вони не подалися, то обов'язково врешті-решт натрапляли на неї.

Щоразу, коли яма виринала з туману, Кролик переможно казав: "От тепер я знаю, де ми!"; Пух сумно додавав: "Я теж"; а Паць узагалі не казав нічого. Він силкувався придумати, що б йому таке сказати, але на думку спадали хіба що єдині слова: "Ми заблукали, поможіть!", проте вимовити їх уголос було б, мабуть, нерозумно, адже поруч із ним були Пух та Кролик.

— Ну що ж, — сказав Кролик після тривалої мовчанки, під час якої він, очевидно, сподівався, що йому подякують за приємну прогулянку.— Треба однак кудись рушати, бо тут ми нічого не висидимо... В якому напрямку підемо тепер?

— А що, як ми... — неквапливо почав Пух,— що, як ми, коли оця Яма зникне з очей, спробуємо її розшукати знову?

— Який у цьому сенс? — спитав Кролик.

— Та бач,— сказав Пух,— ми оце досі шукаємо Дім і не знаходимо його. От я й подумав, що коли ми шукатимемо цю Яму, ми її обов'язково не знайдемо, і тоді ми, напевне, знайдемо те, чого ми нібито не шукаємо, а воно буде саме те, що ми насправді шукаємо.

— Не бачу в цьому ніякого глузду,— сказав Кролик.

— Це правда,— сказав Пух скромно,— глузду тут немає. Але коли я починав говорити, він збирався тут бути. Мабуть, із ним щось трапилося по дорозі.

— Якщо я піду геть від цієї ями, а тоді до неї вернуся, то, звісно, я її знайду,— сказав Кролик.

— А я подумав, що, мабуть, ти її не знайдеш,— сказав Пух.— Чомусь мені так здалося.

— Спробуй,— несподівано озвався Паць,— а ми тебе тут почекаємо.

Кролик зареготав, щоб показати, який Паць дурненький, і ступив у туман. Відійшовши на сто кроків, він обкрутився і пішов назад...

І після того, як Пух із Пацем прождали його двадцять хвилин, Пух виліз із Ями.

— Цього я й чекав,— сказав Пух.— А тепер, Пацю, ходімо додому.

— Пуше! — вигукнув Паць і затремтів від хвилювання.— Хіба ти знаєш дорогу?

— Ні,— сказав Пух.— Але в моєму буфеті стоять дванадцять горщиків із медом, і вони вже давно кличуть мене. Досі я не міг їх добре розчути, бо Кролик без упину торохтів, але якщо всі, окрім дванадцяти горщиків, мовчатимуть, то я напевне дізнаюся, звідкіля вони мене кличуть. Отак-то, Пацику. Ходімо!

Вони пішли, і Паць довгий час мовчав, аби не перебивати горщики з медом; а тоді він раптом тихенько кувікнув... а тоді сказав "О-о!", бо почав упізнавати місцевість. Однак він ще не наважувався промовити це вголос, щоб не зіпсувати справи.

І саме тієї миті, коли він уже так упевнився в собі, що йому стало зовсім байдуже — чути поклик горщиків чи ні, — попереду хтось гукнув, і з туману виринув... Крістофер Робін.

— А-а, ви тут,— сказав він безтурботно, намагаючись удати, ніби він анітрішечки не хвилювався.

— Ми тут,— сказав Вінні-Пух.

— А де Кролик?

— Не знаю,— сказав Вінні-Пух.

— Гм... Ну, нічого, Тигра його розшукає. Він, здається, гайнув розшукувати всіх вас.

— Це добре,— сказав Пух.— Але я мушу поспішати додому, щоб підкріпитися, і Паць теж, бо ми досі не підкріплялися й...

— Я вас проведу, — сказав Крістофер Робін.

Він провів Пуха додому і прогостював там не одну годину.

......................................

А весь цей час Тигра гасав по Лісі й голосно-преголосно гарчав, щоб швидше розшукати Кролика.

І нарешті дуже Маленький та Сумний Кролик почув його. І цей Маленький та Сумний Кролик кинувся на голос крізь туман, і голос раптом обернувся на Тигру — на Доброго Тигру, на Великого Тигру, на Рятівного й Виручального Тигру, на того самого Тигру-вискочня, який вискакував — якщо він узагалі вискакував — краще за всіх Тигрів на світі.

— Ой, Тигро! — вигукнув Кролик. — Який же я радий тебе бачити!