"Вогняний вершник" - читать интересную книгу автора (Бердник Олесь)











КИЇВ

ВИДАВНИЦТВО «МОЛОДЬ»

1989


Художнє оформлення С. Н. Набережних

Друкується за виданням:

О. Бердник. ПОДВИГ ВАЙВАСВАТИ. -

К.: Молодь, 1967.


ISBN 5-7720-0241-4









Повість-феєрія



У Гніздо Материнське вертається Птах З чужинецького вирію, з дальніх доріг… Він лишив тільки втому в південних краях, А надію приніс на знайомий поріг… Перельоти, спочинки, і хмари, й моря — То все лише стежина за обрій, у даль, А у серці палає, горить — не згоря Понадземна самотність, пташина печаль… Десь у темнім просторі мовчазні ключі Попідзоряних птахів долають глибінь, Чути поклик лелечий із неба вночі, Проплива від крила небувалого тінь. Побратими, наш путь до святого Гнізда З чужинецького вирію, з диких пустель, Хай пливе наша втома, як в море вода, Скоро вчуємо поклик від Рідних Осель. Заклекочуть лелеки з Празоряних Хат І зберуться кільцем на блакитний моріг, Бо ж вернувсь довгожданий і зморений брат Із таких безконечних, смертельних доріг…


Я побудую фортецю в серці Людини А. СЕНТ-ЕКЗЮПЕРІ


6



Того ж дня молоді астрономи, астрофізики, астроботаніки та інші «астро» зібралися на стихійний мітинг в актовому залі інституту. Чорнява Надійка скочила на стіл, захоплено проголосила:

— Новій кометі привласнюємо ім’я Віоли! Комета Віоли — ви відчуваєте, як це гарно й романтично?!

— А головне — справедливо! — крикнули з залу. — Заслужила!

— Хай живе Віола! — радісно скандували друзі. Дівчина зашарілася, приклавши руки до грудей, благально глянула на подругу:

— Я прошу вас, не треба! Ну, що я таке зробила? Помітила пляму на небі…

— Не пляму, — зареготав астробіолог Андрій, — а небесне тіло діаметром в надцять мільйонів кілометрів. Хоч і розріджене тіло, а вражає! Може, значніша штука від комети Галлея! Не прибіднюйся, Віолонько, придане непогане до твого грядущого весілля! Комета Віоли — і баста! Справедливо!

— Ні! — почувся гучний голос від дверей.

Всі замовкли, оглянулися. На порозі стояв директор інституту професор Грабер. Його сиві брови грізно хмурилися.

— Ні, — насмішкувато повторив він. — Несправедливо!

— Чому? — загорлав Іван. — Закон, прийнятий всім світом. Будь-який дилетант відкриває — комета отримує його ім’я. А Віола спеціаліст…

— Тихо, — сказав Грабер. — Що за мітинги? Тут офіційна установа. У вашої Віоли ще молоко на губах не обсохло, рано задирати носа. Присвоювати кометі ім’я дівчинки? Зачекаємо. Назвемо комету порядковим номером цього року. Або ім’ям якогось артиста, балерини, славетного сталевара. Все це вирішить вчена рада…

Грабер велично вийшов із залу. Віола знизала плечима, весело засміялася.

— А чого ж, директор правильно вирішив. Навіщо кометі ім’я? Летіла вона мільярди років безіменною, летітиме й далі…