"Iван Багряний. Людина бiжить над прiрвою (Укр.)" - читать интересную книгу автора

свою приголомшуючу технiку й тепер перли пiшечки, а свою амунiцiю й
манатки тягли на ручних санчатках, i на таких самих санчатах "мародери"
тягли лузгу... Нiмцi дуже поспiшали й переганяли всiх. Вони десь квапились
на переформування, виконуючи наказ "фюрера", горнучись до його iменi
черствими, похололими вiд жаху душами, ще вiрячи в ним заповiдане чудо.
Нiмецькi "частини" й мародерськi "з'║днання" миготiли жваво, миттю
з'являючись i так само миттю зникаючи. Сталою лишалася (здавалася вiчною
на цiй вулицi) тiльки сiра колона iталiйсько┐ армi┐. Трагiчна колона. Цей
┐┐ "похiд" мусить бути записаний на окрему, спецiяльну сторiнку iсторi┐
во║н на цiй землi, як щось виняткове, - трагiчне до смiшного й смiшне до
трагiчного.
Нарiд, народжений бути мистцем, приневолений бути во┐ном, - нi, не
во┐ном (то колись були во┐ни!), а автоматичним убивцею, до чого вiн не
нада║ться, i от тепер вiн повзе майже рачки...
Максимовi гостi, як i всi в мiстi, що вже кiлька днiв поспiль
спостерiгали цей "похiд", знають напам'ять, що там вiдбува║ться та як те
все вигляда║, i лише зрiдка позирають у вiкно...
Сiра колона людей, замотаних у ковдри й простирадла поверх теплих,
хутром пiдбитих шинель i шапок та капелюхiв, з ногами, обмотаними мiшками,
рогожами й рiзним ганчiр'ям, вступивши одного дня в мiсто, вiдтодi не може
нiяк того мiста пройти. Нiби тупця║ться на мiсцi. Проте вона посува║ться
вперед, мляво, та все-таки вперед, сповнюючи вулицю вигуками погоничiв на
сво┐х крихiтних, покiрних iшачкiв, скрипом, лементом, хлюпотом. Пiсля
нiмецьких моторизованих i механiзованих армiй, що досi гасали по цiй
землi, розчавлюючи ┐┐ та сповнюючи гуркотом моторiв i лязкотом залiза, ця
пiша колона вражала, як анахронiзм. Але по-справжньому вражало не це.
Вражала така колосальна й трагiчна диспропорцiя мiж прекрасним,
легендарним, романтичним iм'ям - "iталiйцi", "Iталiя" - i цим
неромантичним, коростявим виглядом натовпу напiвтрупiв, нещасних,
забрьоханих по самi вуха, отак здеформованих людей. Обмороженi, раненi,
охопленi пропасницею, завошивленi, бруднi, зарослi, як троглодити,
виснаженi голодом, криво шкутильгаючi, байдужi до всього i вся, вони
сунулися щiльно збитою, безкра║ю отарою, телiпаючи сво┐ куцi й смiшнi
рушницi або й просто тягнучи ┐х по грязюцi, як палiччя, та пiдпираючись
ними. А та грязюка - то кисiль з буйно┐ родючо┐ чорноземлi, розмiшано┐ й
розтовчено┐ по колiна. кдиними транспортними засобами колони були маленькi
iшачки, iнодi конячина i безлiч ручних санчаток. Здавалося, що вони
повiдбирали тi санчатка геть у всiх господинь, вiд самого Дону починаючи,
на всiм шляху свого трагiчного маршу. На кожнi такi санчатка навалювалось
купою по п'ять, по шiсть чоловiк, i тi санчатка тяг пiд вереск усiх
пасажирiв миршавий iшачок або сухоребра конячка за мотуззя, прив'язане
просто до хомута чи просто за шию. Санчатка раз у раз перекидались, а
вивернутi пасажири зчиняли великий лемент, спиняючи iшачка, щоб стояв,
поки вони всядуться знову, а потiм зчиняли такий же лемент, щоб вiз далi.
Iнодi то там, то там змученi люди пленталися черiдкою, припнятою просто до
iшачкового хвоста. То виглядало зворушливо: перших дво║ чи тро║ трималися
цупко за iшачкiв хвiст, а потiм камради трималися за ┐хнi поли, так один
за одного. Iшачок дрiбненько перебирав нiжками, покiрно й старанно тягнучи
такий цуг.
Вичерпавши сво┐ сили до краплi, iшачок часом падав i безпомiчно