"Людмила Баграт. Зло (укр.) " - читать интересную книгу автора

Мама почала заспокоювати мене (чи себе? чи нас обох одразу?) i
попрохала мене розповiсти Речення. Тодi я, налякана її поведiнкою, була
готова хоч заспiвати Речення, тiльки б мамi покращало. Я розповiла його
бездоганно, мама ще раз поцiлувала мене i аж тодi помiтила, що досi
вдягнута, взута, а сумки лежать на пiдлозi.
Про Iринку я наважилася спитати наступного вечора, коли всi сидiли за
столом i саме збиралися вечеряти. Тато буркнув щось незрозумiле, Дмитро
вiдвернувся i почав зосереджено щукати у холодильнику ковбасу, хоч вона
лежала на столi, Тетяна поскаржилася, що їй вечеря не смакує, i вийшла з
кухнi. Тодi мама сiла коло мене навпочiпки, погладила мене по головi i,
уважно дивлячись у мої очi, сказала, що Iринку з сестрою забрав Чорний
Незнайомець, бо вони не слухались мами i самi виходили з двору. Мама
розумiла, що рано чи пiзно я все одно почую правду, проте вона намагалась
зробити її не такою страшною.
- Вони померли?
- Так, доню, але їм добре. Тепер їм дуже добре.
По цих словах тато чомусь вийшов з кiмнати. Мама все ще заспокiйливо
мене гладила i розмовляла зi мною так нiжно, наче спiвала колискову:
- Вони на небi, сонечко. Подивись, яке воно гарне! Вони стали двома
яскравими зiрочками i вночi дивитимуться на свою маму, на наш двiр, на тебе.
- Але чому вони померли? Вони не захотiли жити в Чорному замку разом з
Незнайомцем?
Маминi очi потемнiшали, з зелених перетворилися на карi.
- Нiхто не може жити з Чорним Незнайомцем, доню.
- А як же тепер їхня мама? Вона залишилася сама-самiсiнька?
- Про неї подбають її родичi. Вони заберуть її до себе, з ними їй не
буде сумно.
Такою менi запам'яталася iсторiя Iринки та її сестри.
Коли менi виповнилося десять рокiв, я почула її, сказати б, у повному
текстi:
Була весна. Тiльки-но з'явилися першi квiти. Сестри вирiшили зробити
мамi сюрприз: принести додому пролiски. Вони пiшли у лiс самi i зникли.
Через п'ять днiв їх знайшло молоде подружжя, яке виїхало за мiсто вiдпочити.
Саме того дня, коли мама так злякала мене своєю поведiнкою.
Спершу дiвчаток жорстоко згвалтували, потiм рiзали лезом, а потiм
встромили у низ живота залiзну рейку, яких повно валялося на будiвництвi
нового оздоровчого комплексу неподалiк цього лiсу, встромили так, що гострий
залiзний кiнець вийшов з рота. їхню непритомну матiр привезли в лiкарню, але
вона не змогла пережити жахливої загибелi доньок i збожеволiла. її забрали
не родичi, а санiтари з мiської психiатричної лiкарнi. Того, хто вбив сестер
(за даними медекспертизи це зробив один чоловiк), так i не знайшли.
Це справжня iсторiя Iринки та її сестрички. Тепер ви розумiєте, що моя
мама не могла менi її розповiсти. Я й так була дуже налякана незвичайною
тишею, яка панувала у нашому дворi не один день, закам'янiлими обличчями
дорослих та розмовами пошепки. Я їх не чула, але вiдчувала їхнiй страх. I,
звичайно, був ще й Чорний Незнайомець.
Мама зробила все для того, щоб цей жахливий випадок торкнувся мене
якнайменше, i, здавалося б, їй це вдалося. Проте моя пiдсвiдомiсть виявилася
чутливiшою, анiж можна було припустити. Вона фiксувала мiй страх,
увиразнюючи його нiчними примарами. Одну пам'ятаю досi: