"Борис Антоненко-Давидович. Слово матерi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

непри║мне враження. Видно було, що мене терплять тут тiльки через те, що я
здiбний, перший учень у класi, але то багато важило тiльки за партою в
гiмназi┐, а не в цих покоях, де насамперед цiнували походження, титули й
звання.
Менi хотiлось мерщiй вискочити з цього дому, де мене могла чекати
тiльки зневага, але моя воля була паралiзована. З цього йолопського
становища мене вивела старша Анемподистова сестра Мерi, що вчилась у
шостому класi дiвочо┐ гiмназi┐.
- Ви в лаун-тенiс гра║те? Де там грати, коли я i назви ще не чув тако┐
пансько┐ забавки!
- Ну, тодi в крокет зiгра║мо,запропонувала Мерi i владно гукнула: -
Кiтi, Аня - в крокет!
Кiтi була меншою сестрою, другокласницею, Анею ж, виявилось, був
Анемподист - так зменшено звали його в сiм'┐.
Був початок травня, i на посиланому пiском плацику перед верандою в
саду було сухо.
Хоч у крокет я нiколи ще не грав, однак швидко опанував його нехитрi
правила i пiд керiвництвом Мерi, яка великодушно запропонувала бути мо┐м
партнером, одразу почав робити успiхи. Ми стали обiгрувати байдужого до
тако┐ дитячо┐ гри Анемподиста i азартну маленьку Кiтi, що ревниво стежила
за нашою перевагою.
Ганяючи дерев'яним молотком на довгому держаку жовтi полiрованi кулi з
червоними смугами, я потроху оговтався i почав нишком розглядати панянок.
Маленька гладка Кiтi з пухкими губками, якi вона раз у раз вередливо
закопилювала, менi не подобалась: "Мабуть, злючка й вереда",- подумав я i
бiльше не звертав на не┐ уваги. Зате вiд старшо┐, Мерi, я не мiг одiрвати
сво┐х очей, якi самi, поза мо║ю волею, тяглись до ┐┐ струнко┐ статури,
ясного високого чола, великих зеленавих очей i двох русявих кiс. Вони
лежали ┐й на спинi, але часто заважали грати, бо, коли Мерi нахилялась,
щоб стукнути молотком кулю, коси спадали ┐й наперед i, розплiтаючись,
затуляли золотим серпанком ┐┐ скронi. Одного разу, вiдкидаючи за плече
неслухняну косу, Мерi випадково зачепила кiнчиком ┐┐ мою щоку.
- Пардон! - перепросила вона мене по-французьки,
'.як то водилось у ┐хнiй сiм'┐, i винувато глянула на мене. Та, видимо,
почуття блаженства, що пройняло мене всього вiд того легкого дотику до
мо║┐ щоки м'якого дiвочого волосся, розлилось на мо║му обличчi. Мерi
здивовано розплющила сво┐ i без того великi очi, пильно вдивляючись у
мене. Потiм, ледве помiтно усмiхнувшись, рiзким рухом низько нахилилась
над кулею. Цi║┐ маленько┐ сцени не помiтив нi Анемподист, що безжурно
наспiвував собi якийсь бравурний вiйськовий марш, нi Кiтi, боячись
програти, стежила тiльки за кулями. Але мене ця сцена перевернула всього.
Перший раз за все сво║ навчання в гiмназi┐ я не вивчив того вечора
урокiв i, якби наступного дня мене спитали з будь-якого предмета, я дiстав
би, на подив учителям i учням, одиницю. Через кiлька днiв з фiзики менi
поставлено не п'ять, як завжди, а чотири, а ще через день здивований
латинiст, докiрливо хитаючи головою, влiпив менi трiйку, хоч мо┐ вiдповiдi
не вартi були й того. Я ступив на похилу площину й почав котитись додолу,
та це мене мало турбувало. Всi мо┐ думки крутились коло Мерi, яку менi
весь час хотiлось бачити i разом iз тим жаско було глянути в ┐┐ гарнi
зеленi очi. За сво║ю новою учнiвською звичкою я пробував укласти Мерi в